Моя улюблена iсторична пiсня

Багато чого ми сприймаємо, але не розумiємо по-справжньому:
минули часи нацiонального пригноблення, вiдтепер наш народ вiльний i сам
обирає свiй шлях, нiхто вже не зазiхає на незалежнiсть
украïнцiв, минулися мiжконфесiйнi конфлiкти, тепер кожен сам
обирає собi вiру й носить ïï в своєму серцi…
Але iсторичнi пiснi все одно не залишають нас байдужими! Готуючись до
написання цього твору, я прочитав багато iсторичних пiсень. Жодна з них
не залишила мене байдужим. Боротьба iз турецько-татарськими
загарбниками, вiйни проти пригноблення нашоï вiри, боротьба проти
соцiальноï несправедливостi все це вiдбивалось в моïй душi,
поставало в уявi, хвилювало мене…
Мабуть, однiєю з моïх найулюбленiших iсторичних пiсень
є пiсня про Устима Кармалюка За Сибiром сонце сходить,...
Славетний Устим Кармалюк постає в цiй пiснi украïнським
Робiном Гудом:
З багатого хоч я й вiзьму Убогому даю.
Отак грошi подiливши,
Я грiхiв не маю.
Звiсно, дiï головного героя зараз назвали б протизаконними. Але й
за тих часiв хiба чиновники та пани дiяли за законом, та й закон хiба не
iснував тодi лише на паперi? Як справжнiй Робiн Гуд , герой
цiєï пiснi мав свiй кодекс честi: Зовуть мене розбiйником.
Кажуть розбиваю.
Ще ж нiкого я не вбив,
Бо й сам душу маю.
Вiн воює не проти людей (адже всi люди браття, а вбивство страшний
грiх), а проти несправедливостi, проти бiдностi простих людей, якi не
можуть вибратися зi злиднiв, хоча й важко працюють.
Народ, вдячний Кармалюковi за його боротьбу, створив пiсню про свого
героя, залишивши його жити у сторiччях та народнiй пам'ятi. На щастя, тi
часи минулися. Звiсно, i зараз свiт не став справедливим та сповненим
любовi настiльки, наскiльки ми б цього прагнули, але кожна людина
має всi можливостi досягти того соцiального становища, якого вона
заслуговує вiдповiдно до своïх iнтересiв, працездатностi,
особистих якостей. Вже не має значення, в якiй родинi ти народився
(селян, робiтникiв чи вчених), всi шляхи вiдкритi для того, хто хоче
досягти поваги людей та певних матерiальних статкiв. Iнодi я замислююсь
над тим, чому однi iсторичнi подiï вiдбулися, а iншi так i
залишились нереалiзованими. Можливо, дiяльнiсть героя народноï
пiснi i його прагнення соцiальноï справедливостi також мали велике
значення для нас, його нащадкiв, котрi тепер живуть у вiльнiй державi.
Судячи з тексту народноï пiснi, життя Устима Кармалюка важко
назвати щасливим, його доля була трагiчною, проте його самопожертва
допомогла багатьом людям вижити, пробуджувала у них вiру в людей та у
краще майбуття. Неможливо самотужки змiнити й виправити несправедливий
свiт, але це не означає, що не варто пробувати, не варто
спрямовувати своï сили на добрi справи! I ому завзята боротьба
Кармалюка, оспiвана в пiснi За Сибiром сонце сходить, iнша захоплення й
поваги. Я помiтив, що iсторичнi пiснi украïнцiв часто не просто
оповiдають про iсторичнi подiï, а й пробуджують у наших душах
бажання самим робити добро, боротися проти несправедливостi. Звiсно,
зовсiм iншими методами, але все одно заради єдиноï мети
добробуту, любовi та справедливостi.