Микола Хвильовий Я (Романтика). Трагедiя особистостi в оповiданнi!

Видатний украïнський письменник Микола Хвильовий велику увагу
придiляв внутрiшньому свiту людини, його цiкавила особистiсть у складних
умовах, поставлена перед вибором. Можливо тому що й сам вiн постiйно
вагався мiж своïм революцiйним обов'язком i тим, що бачив у
реальному життi, тобто наслiдками революцiйноï дiяльностi. Цi
переживання, уболiвання за долю народу, який потрапив пiд колеса
iсторiï, i призвели до трагiчного пострiлу, що обiрвав життя
талановитого письменника. У кожнiй новелi М. Хвильового є герой,
поставлений перед вибором. Автор розглядає всi можливi варiанти
розв'язання цiєï проблеми: iнколи персонажi здаються i
пливуть за течiєю, iншi вiдстоюють своï переконання до
останнього подиху, дехто навiть не помiчає, що давно вже зрадив
вимрiянiй iдеï, а ще хтось у намаганнi довести свою вищiсть
утрачає людянiсть. Найцiкавiшим з цiєï точки зору
є оповiдання з iронiчною назвою Я (Романтика), безiменний герой
якого розривається мiж виконанням революцiйного обов'язку i
збереженням моральних принципiв, якi має кожна людина. Микола
Хвильовий потрапив у жорстокий свiт революцiйного перетворення
дiйсностi, де немає мiсця любовi до людини, нiжностi, добра. У
цьому свiтi панує жорстока необхiднiсть насадити новий лад i
знищити всiх непокiрливих, усiм розпоряджається чорний трибунал
комуни. Та хiба ж можна без наслiдкiв, вiльно вiдкинути ту частину душi,
яка здатна сприймати красу, жалiти й любити? Важко, навiть якщо тебе
ведуть до цього рiшення через злочини, насильство й убивства. Тому так
рiзко вiдчуває персонаж оповiдання свою провину: …Шiсть на
моïй совiстi? Нi, це неправда. Шiсть сотень, шiсть тисяч, шiсть
мiльйонiв тьма на моïй совiстi!!! Людська душа не має цiни,
тому смертний вирок одному є вироком мiльйонам душ, це вирок собi,
в першу чергу. Герой намагається врятуватися вiд безглуздого
самознищення у своєï матерi, де затишно i спокiйно горить
лампада перед образом Марiï, де квiтне м'ята, де ранки цвiтуть
перламутром i падають вранiшнi зорi в туман дальнього бору, де мати
завжди пожалiє свого м'ятежного сина. Та доводить письменник, що
не можна жити iз роздвоєним сумлiнням. Якщо одного разу ти став на
кривавий шлях винищення собi подiбних, то вороття не буде, не можнабути
слугою двох панiв. Жорстока дiйснiсть поглинає головного
персонажа. Вiн усвiдомлює це, коли схопили нарештi й другий кiнець
його душi коли на революцiйний суд привели рiдну матiр. Усвiдомлюючи
часто невиннiсть обивательського хламу, тобто тих, кого вони прирiкали
до розстрiлу, чи зможе вiн помилувати свою неньку, чи зможе показати
свою слабкiсть перед жорстоким доктором Тагабатом, перед тупим
виконавцем волi трибуналу дегенератом? Нi, страх перед власною
загибеллю, страх виявити себе не вiрним революцiйнiй iдеï
перевершує синiвську любов. Письменник показує нам вагання
свого персонажа, що в цей час знаходиться нiби поза свiдомiстю: вiн не
тямить, що робить i куди йде. Жорстокi виконавцi революцiйноï волi
дають йому шанс поступитися переконаннями, уже й доктор Тагабат
вiдступає вiд неминучостi вироку, але вибiр зроблено: мати
стає жертвою на вiвтарi революцiï. Нечуваний вчинок,
страхiтлива жорстокiсть. Та це правдива картина подiй революцiï та
громадянськоï вiйни. До вбивства матерi, я вважаю, ми можемо
говорити про трагiзм особистостi, поставленоï перед вибором, але iз
убивством найрiднiшоï людини особистiсть зникає,
залишається лише звiряча сутнiсть iстоти. Микола Хвильовий
вважав себе справжнiм революцiонером, але його вибiр був iншим краще
припинити своє iснування, нiж коïти злочини, прикриваючись
високими iдеями революцiï.