Майбутнє у п'єсi А. П. Чехова Вишневий сад
П'єса Вишневий сад, написана А. П. Чеховим у 1904 роцi, може по
праву вважатися творчим заповiтом письменника. У нiй автор
пiднiмає ряд проблем, характерних для росiйськоï лiтератури:
проблеми дiяча, батькiв i дiтей, любовi, страждання й iнших. Всi цi
проблеми об'єднанi в однiй темi — минуле, сьогодення i
майбутнє Росiï. В останнiй п'єсi Чехова — один
центральний образ, що визначає все життя героïв. Це вишневий
сад . У Раневьскоï з ним пов'язанi спогади всього життя: i свiтлi i
трагiчнi. Для неï i ïï брата Гаєва — це
родове гнiздо. Вiрнiше навiть,- не вона власниця саду, а вiн (тобто сад)
ïï власник. Вона говорить, що без вишневого саду не
розумiє свого життя, i якщо вже потрiбно його продавати, то
продавати треба i ïï разом iз садом. Але для Раневськоï i
Гаєва вишневий сад — символ минулого. Iнший герой,
Єрмолай Лопахiн, дивиться на сад з погляду циркуляцiï справи.
Вiн дiловито пропонує Раневськiй i Гаєву розбити
маєток на дачнi дiлянки, а сад вирубати.
Можна сказати, що Раневська — сад у минулому, Лопахiн —
сад у сьогоденнi. Сад у майбутньому персонiфiкує молоде поколiння
п'єси — Петя Трофiмов i Аня, дочка Раневськоï. Петя
Трофiмов, син аптекаря, студент-рiзночинець, що чесною працею
пробиває собi дорогу в життi. Варя називає Трофiмова вiчним
студентом, якого вже два рази виключали з унiверситету. Як i багато
передових людей Росiï, Петя розумний, гордий, чесний. Вiн
знає про важкий стан народу i думає, що його можна виправити
тiльки безперервною працею. Вiн живе вiрою у свiтле майбутнє. Iз
захватом Трофiмов закликає йти до яскравоï зiрки, що горить
удалинi. Вся Росiя наш сад! — викликує вiн. Аня,
сiмнадцятилiтня дочка Раневськоï, одержала звичайне дворянське
виховання. Великий вплив на ïï свiтогляд зробив Трофiмов.
Щиросердечний вигляд Анi характеризує безпосереднiсть, щирiсть i
красу почуттiв i настроïв. У характерi Анi багато напiвдитячоï
безпосередностi: так, вона згадує iз захватом, що в Парижi на
повiтрянiй кулi лiтала. Трофiмов породив у душi Анi гарну мрiю про нове
прекрасне життя. Дiвчина пориває з минулим, вирiшує здати
iспити за курс гiмназiï i почати жити по-новому. Чехов втiлив в
образах Анi i Трофiмова усi кращi риси передовоï молодi. Але в той
же час ïм властивi i недолiки. Трофiмов викриває дворянський
паразитизм i в той же час живе в садибi довгий час. Трофiмов дивиться на
Лопахiна як на хижака i у той же час говорить йому: Нiяк я люблю тебе. У
Петi є навiть комiчнi риси: Раневська називає його
недотепою, а Варя — облiзлим паном. Образи Анi i Трофiмова
викликають симпатiю. Вони безпосереднi, щирi, вражає краса
ïхнiх почуттiв i настроïв. Саме iз цими персонажами
зв'язує Чехов майбутнє Росiï, саме в ïхнi вуста
вкладає слова надiï, своï власнi думки. Тому цi
героï можуть сприйматися i як резонери — виразники iдей i
поглядiв автора. Так, Аня прощається iз садом, тобто зi своïм
минулим життям, легко, радiсно. Вона чує стукiт сокири,
знає, що маєток буде проданий пiд дачi, i все ж таки вiрить,
що прийдуть новi люди i посадять новi сади, якi будуть прекраснiше
колишнiх. Разом з нею в це вiрить i сам Чехов.
