Майбутнє у п'єсi А. П. Чехова Вишневий сад

П'єса Вишневий сад, написана А. П. Чеховим у 1904 роцi, може по праву вважатися творчим заповiтом письменника. У нiй автор пiднiмає ряд проблем, характерних для росiйськоï лiтератури: проблеми дiяча, батькiв i дiтей, любовi, страждання й iнших. Всi цi проблеми об'єднанi в однiй темi — минуле, сьогодення i майбутнє Росiï. В останнiй п'єсi Чехова — один центральний образ, що визначає все життя героïв. Це вишневий сад . У Раневьскоï з ним пов'язанi спогади всього життя: i свiтлi i трагiчнi. Для неï i ïï брата Гаєва — це родове гнiздо. Вiрнiше навiть,- не вона власниця саду, а вiн (тобто сад) ïï власник. Вона говорить, що без вишневого саду не розумiє свого життя, i якщо вже потрiбно його продавати, то продавати треба i ïï разом iз садом. Але для Раневськоï i Гаєва вишневий сад — символ минулого. Iнший герой, Єрмолай Лопахiн, дивиться на сад з погляду циркуляцiï справи. Вiн дiловито пропонує Раневськiй i Гаєву розбити маєток на дачнi дiлянки, а сад вирубати.
Можна сказати, що Раневська — сад у минулому, Лопахiн — сад у сьогоденнi. Сад у майбутньому персонiфiкує молоде поколiння п'єси — Петя Трофiмов i Аня, дочка Раневськоï. Петя Трофiмов, син аптекаря, студент-рiзночинець, що чесною працею пробиває собi дорогу в життi. Варя називає Трофiмова вiчним студентом, якого вже два рази виключали з унiверситету. Як i багато передових людей Росiï, Петя розумний, гордий, чесний. Вiн знає про важкий стан народу i думає, що його можна виправити тiльки безперервною працею. Вiн живе вiрою у свiтле майбутнє. Iз захватом Трофiмов закликає йти до яскравоï зiрки, що горить удалинi. Вся Росiя наш сад! — викликує вiн. Аня, сiмнадцятилiтня дочка Раневськоï, одержала звичайне дворянське виховання. Великий вплив на ïï свiтогляд зробив Трофiмов. Щиросердечний вигляд Анi характеризує безпосереднiсть, щирiсть i красу почуттiв i настроïв. У характерi Анi багато напiвдитячоï безпосередностi: так, вона згадує iз захватом, що в Парижi на повiтрянiй кулi лiтала. Трофiмов породив у душi Анi гарну мрiю про нове прекрасне життя. Дiвчина пориває з минулим, вирiшує здати iспити за курс гiмназiï i почати жити по-новому. Чехов втiлив в образах Анi i Трофiмова усi кращi риси передовоï молодi. Але в той же час ïм властивi i недолiки. Трофiмов викриває дворянський паразитизм i в той же час живе в садибi довгий час. Трофiмов дивиться на Лопахiна як на хижака i у той же час говорить йому: Нiяк я люблю тебе. У Петi є навiть комiчнi риси: Раневська називає його недотепою, а Варя — облiзлим паном. Образи Анi i Трофiмова викликають симпатiю. Вони безпосереднi, щирi, вражає краса ïхнiх почуттiв i настроïв. Саме iз цими персонажами зв'язує Чехов майбутнє Росiï, саме в ïхнi вуста вкладає слова надiï, своï власнi думки. Тому цi героï можуть сприйматися i як резонери — виразники iдей i поглядiв автора. Так, Аня прощається iз садом, тобто зi своïм минулим життям, легко, радiсно. Вона чує стукiт сокири, знає, що маєток буде проданий пiд дачi, i все ж таки вiрить, що прийдуть новi люди i посадять новi сади, якi будуть прекраснiше колишнiх. Разом з нею в це вiрить i сам Чехов.