Легенда як жанр народноï словесностi, ïï художня природа

Легенда найдавнiший жанр украïнськоï неказковоï прози,
походження якого бiльшiсть вчених схильнi пов´язувати з джерелами
писемноï лiтератури. Саме слово легенда походить вiд латинського
legenda те, що належить прочитати виникло на означення жанру
середньовiчного письменства (починаючи з 6 ст.), що сформувався у
християнськiй традицiï як оповiдання про життя святого, мученика,
пустельника i т. п., яке мало читатися у день його пам´ятi. Цi
оповiдання часто носили повчальний характер. Вони укладались у збiрники,
що називалися Патериками. У Захiднiй Європi найбiльш поширеним у
1314 ст. був збiрник християнських оповiдань пiд назвою Золота легенда
(Legenda aurea), перекладена багатьма мовами. Такi перекладенi збiрники
були поширенi й у Киïвськiй Русi, де у княжу добу виник i збiрник
оригiнальних староруських легенд Києво-Печерський Патерик.
Звiдти легенда перейшла в усне побутування, набула рис народноï
словесностi (варiантнiсть, синкретизм, колективнiсть та iн.) а згодом
виокремилась у вiдмiнний вiд писемного епiчний жанр усноï
словесностi зi своïми художньо-композицiйними особливостями.
Походження жанру (як i його назви) тривалий час закрiпляло за ним
визначення твору суто бiблiйного християнського змiсту. Зокрема, Ф.
Колесса писав: Легенди це оповiдання iз церковно-релiгiйним пiдкладом та
моралiзацiйним напрямком. Вони спираються звичайно на книжнi джерела
розсновують мотиви, зачерпнутi з християнськоï бiблiйноï,
легендовоï та апокрифiчноï лiтератури, сплутуючи дiйсне з
чудовним. Легенди основуються переважно на мандрiвних темах, якi на
украïнському ґрунтi пiдлягають переробцi пiд впливом мiсцевих
культурно-iсторичних обставин.
Таке ж визначення було усталене i в росiйськiй фольклористицi. В. Пропп
наголошував: Народна легенда це прозова художня розповiдь, поширена в
народi, змiст якоï прямо чи опосередковано пов´язаний з
панiвною релiгiєю. Для легенди характерний зв´язок не з
тотемiчною чи iншою добожеською релiгiєю (такий зв´язок
мають первiснi мiфи) чи з релiгiєю багатобожеською (античнi мiфи),
а з релiгiєю єдинобожеською, якою в Європi є
Християнство.
Перейшовши в усне побутування, легенда швидко змiнила свою сутнiсть,
подолавши межу мiж сюжетами релiгiйного i свiтського характеру. Це було
наслiдком вiдiрваностi книжноï лiтератури вiд народного середовища,
i, у сïвою чергу, необiзнаностi народу з писемними джерелами. На
слов´янському ґрунтi легенда увiйшла в усне побутування на
основi численних мiфологiчних вiрувань, повiр´ïв та
язичницьких релiгiйних уявлень, що спричинило особливостi жанру в
украïнськiй словесностi.
Вiдокремившись вiд книжноï традицiï, народна легенда почала
розвиватися своïм власним шляхом, синтезуючи в собi рiзноплановi
елементи народних уявлень i вiрувань, звичаïв, далеких вiд
християнськоï традицiï. В. Пропп доводив, що …уцiлому
легенда не є жанр, запозичений з лiтератури. Вона не черпає
навiть iз книжних джерел, утворених на народнiй основi, бо вони,
вiдiрвавшись вiд народного середовища, стали йому чужими, а тому
порiвняно слабо впливали на народну творчiсть. Це перш за все
стосується Бiблiï.
На основi записаних текстiв неважко встановити, що бiльшiсть народних
легенд має фольклорну основу i походить вiд космогонiчних,
есхатологiчних, антропогонiчних та етноґенетичних мiфiв. Таке
змiшування двох рiзних свiтоглядiв (язичницького i християнського) у
легендi вiдбулося на спiльнiй основi надприродностi чи над-реальностi
зображуваних явищ. Тому, якщо в європейськiй науцi термiн легенда
розумiється в його первiсному значеннi (як жанр писемноï
християнськоï лiтератури та його усне продовження), а в росiйськiй
фольклористицi вiн використовується переважно щодо народних
оповiдань церковно-релiгiйного змiсту (якi, однак, далеко вiдходять вiд
бiблiйно-християнськоï традицiï), то украïнськi
фольклористи включають в нього значно ширший тематичний дiапазон усних
оповiдей.
Легенди малосюжетнi фантастичнi оповiдi мiфологiчного, апокрифiчного чи
iсторико-героïчного змiсту з обов´язковою спрямованiстю на
вiрогiднiсть зображуваних подiй та специфiкою побудови сюжету на основi
своєрiдних композицiйних прийомiв (метаморфози,
антропоморфiзацiï предметiв i явищ природи та iн.). ïм
притаманнi драматизм, стiйкiсть i завершенiсть сюжету. На них чи не
найбiльше позначилося двовiр´я. Змiшуючи християнськi елементи з
поганськими, легенди творять у народному уявленнi свiй окремий
фантастичний свiт. Його можна назвати новою мiфологiєю, яка,
трансформуючи риси давньоï мiфологiï, доповнює
ïï новими персонажами, мiстичними постатями та iн.
Класифiкацiя легенд. Специфiка виникнення та iсторичного розвитку
народноï легенди, пов´язана з синтезом рiзножанрових рис i
компонентiв, увиразнила тематичне та сюжетно-композицiйне розмаïття
зразкiв жанру. Це зумовило значнi труднощi класифiкацiï текстiв
легенд.
Одна з перших спроб класифiкацiï була здiйснена М. Драгомановим у
виданнi Малорусские народные предания и рассказы. Свод М. Драгоманова
(К., 1876). Вiн пропонував систематизувати леген ди за такими рубриками:
1) природа ; 2) мiфологiя, мерцi; 3) люди, надiленi чудесною силою; 4)
скарби; 5) родинне й суспiльне життя; 6) особи й подiï iсторичнi;
7) мiсцевiсть; 8) бувальщини. Як бачимо, в основi подiлу лежить
тематичний принцип.
На основi етнографiчних матерiалiв, зiбраних М. Драгомановим, а також П.
Кулiшем, П. Чубинським, Б. Грiнченком та iн., спираючись на теоретичну
працю М. Костомарова Слов´янська мiфологiя та iн., Г. Булашев
створив свою класифiкацiю легенд. Вiн, як i Костомаров, працював у руслi
мiфологiчноï школи, використовуючи елементи iсторико-порiвняльного
методу.
У своïй класифiкацiï Г. Булашев видiлив понад двадцять
тематичних груп, серед яких такi: Украïнськi легенди про створення
свiту, Украïнськi легенди про створення Адама i Єви,
Украïнськi легенди про грiхопадiння перших людей та ïхнє
вигнання з раю…, Украïнськi легенди про походження та
характеристичнi особливостi деяких народностей, Украïнськi легенди
про житло, господарськi будiвлi, знаряддя й деякi винаходи,
Украïнськi народнi оповiдi та перекази про легендарних людей i
народи, Украïнськi легендарнi оповiдi про надприродних iстот та iн.
Iншу основу мають класифiкацiï, створенi дослiдниками, що до легенд
зараховували народнi оповiдi лише релiгiйно-християнського змiсту.
Вiдома класифiкацiя Ф. Колесси, який подiлив легенди на групи, зважаючи
на теми апокрифiв, з яких вони виникли: 1) легенди старозавiтнi (про
початок свiту, Бога й сатану, Адама i Єву, Давида, Соломона та
iн.); 2) новозавiтнi (про Христа, Богородицю, Петра й Павла, ïх
мандрiвки й чуда); 3) про святих (Миколу, Варвару та iн.); 4) про
позагробове життя й кiнець свiту; 5) легенди-притчi на тему роздумiв про
щастя, долю, грiх, смерть, вiчнiсть, вiру i т. iн.
Подiбною є класифiкацiя росiйського фольклориста В. Проппа, який,
однак, крiм тематичного принципу враховує також джерело
походження, а вiдтак формальнi ознаки легенд. Таким чином вiн
видiляє: 1) книжнi легенди (в основi яких сюжети Бiблiï та
апокрифiчноï лiтератури); 2) легенди казкового походження, якi
виникли шляхом переробки i переосмислення казок; 3) космогонiчнi чи
легенди про творення свiту, якi вiдiрванi i вiд Бiблiйноï, i вiд
мiфологiчноï традицiï i є самостiйним фольклорним
утворенням, продуктом народноï фантазiï; 4) легенди про
мандрiвне божество (мандрiвки i дiяння Христа); 5) легенди про святих,
де дiє не Христос, а Його апостоли i святi.
Як бачимо, у цiй класифiкацiï не враховано народнi оповiдi, якi
походять iз мiфологiï i мiстять риси дохристиянського язичницького
свiтогляду.
Найближчою до сучасноï є класифiкацiя, здiйснена М.
Грушевським в Iсторiï украïнськоï лiтератури. Тут
видiлено такi тематичнi групи легенд: 1) космогонiя; 2) першi люди; 3)
старозавiтнi леген ди; 4) Христологiя; 5) апостоли i святцi; 6) легенди,
прив´язанi до Украïни; 7) святкування (геортологiя); 8) про
кiнець свiту (есхатологiя); 9) моралiстичнi теми.
Очевидно, цей подiл i поклав в основу своєï класифiкацiï
О. I. Дей, який залежно вiд змiсту i походження подiлив легенди на: 1)
мiфологiчнi; 2) антропоморфiчнi; 3) апокрифiчнi; 4) топонiмiчнi; 5) iсторико-
героïчнi; 6) соцiально-побутовi та iн. У найповнiшому на сьогоднi
виданнi Легенди та перекази (К.: Наукова думка, 1985) видiленi в окремi
тематичнi групи також 7) космологiчнi; 8) гiдронiмiчнi; 9) зоологiчнi;
10) етiологiчнi та iншi легенди та перекази. Iсторико-героïчнi
легенди, що найширше представленi у цьому виданнi, у свою чергу
подiляються на кiлька груп вiдносно iсторичного перiоду, представленого
в них (староруськi часи i Киïвська Русь; боротьба з хансько-
татарськими та османсько-турецькими завойовниками; визвольна вiйна
украïнського народу 16481654 pp. та iн.) Групуючи легенди
тематично, О. Дей принагiдно зазначав, що нерiдко одна i та ж легенда
мiстить у собi подвiйну чи потрiйну iнформацiю. Так, наприклад,
антропоморфiчнi сюжети завжди бувають чи мiфологiчними чи апокрифiчними,
чи топонiмiчними, залежно вiд характеру викладу можуть належати до будь-
якого з основних видiв та iн. Усi названi групи можна подiлити на бiльш
детальнi рубрики щодо мотивiв чи тем, однак це не впливає
суттєво на означення жанрових рiзновидiв.