Козацькi лiтописи Самовидця, Григорiя Грабянки i Самiйла Величка

Новим явищем в iсторичнiй лiтературi на гранi XVII i XVIII ст стали так
званi козацькi лiтописи Самовидця, Григорiя Грабянки i Самiйла Величка
iсторiографiчнi композицiï, складенi з характеристик видатних
дiячiв, описiв важливих подiй та епiзодiв, тлумачень певних перiодiв
полiтичного життя. Усе це викладалося в формi порiчних статей,
хронiкальних оглядiв, бiльш чи менш докладних розповiдей За джерела для
них правили особистi спогади, щоденниковi записи, свiдчення очевидцiв,
лiтературнi твори , писання iнших iсторiографiв. Козацькi лiтописи i за
хронологiєю освiтлюваних явищ, i за змiстом, i за формою мають
дуже мало спiльного з традицiйним лiтописанням i навiть iз хронiками XVI
— XVII ст Це новий своєрiдний жанр iсторiографiчноï
лiтератури.
Iз козацьких лiтописiв до XVII ст. належить Лiтопис Самовидця, який
розповiдає про подiï 1648 1702 рр. У формi окремих нарисiв
автор освiтлює причини i найважливiшi подiï вiйни
Хмельницького, воззєднання Украïни з Росiєю, епiзоди
сутичок мiж козацькою верхiвкою i голотою, мiжусобнi чвари старшинських
партiй.
Самовидець створює виразнi характеристики дiячiв свого часу.
Особливе мiсце помiж ними займає яскравий образ Богдана
Хмельницького. Автор лiтопису, виходячи з класових iнтересiв старшини,
неприязно змальовує бунтiвну голоту. Водночас вiн осуджує
моральну й побутову поведiнку деяких представникiв козацькоï
верхiвки, намалювавши виразнi типи владолюбцiв, стяжателiв та
авантюристiв. Для Самовидця характерне прагнення до суспiльного
втихомирення, яке, на його думку, можливе тiльки при наявностi
сильноï i твердоï державноï влади. Вiн прихильник
нерозривного єднання Украïни з Росiєю. Змальовуючи
подiï й осiб, Самовидець нерiдко вдається до домислу, часто
використовуючи при цьому народнi перекази. Мова його близька до
живоï, народноï, стиль викладу простий, без барок-ковоï
кучерявостi. У царинi вiршовоï поезiï протягом XVII ст.
продовжує розвиватися поезiя духовна, релiгiйно-фiлософеï.
ка, церковно-iсторична, празнична, панегiрична. Це гiмни на честь
тройцi, Христа, богородицi, апостопiв, святих; вiршi про релiгiйнi
свята; молитовна i покаянна лiрика; полемщнi вiршi, спрямованi проти
чужовiрцiв, єретикiв, вiдступникiв; роздуми на релiгiйно-
фiлософськi теми , часто пройнятi мотивами соцiальноï критики.
Особливо виразнi щодо цього були популярнi теми несталостi i
швидкоплинностi земного життя, мирських зваб, неминучостi i нежданостi
смертi, рiвностi всiх перед смертю; елегiйнi роздуми про добро i зло,
про сутнiсть людського щастя тощо. З поетiв, котрi зоставили своïми
релiгiйно-фiлософськими вiршами слiд в iсторiï лiтератури, часто не
тiльки украïнськоï, а й бiлоруськоï та росiйськоï,
треба видiлити укладачiв Загоровського i Києво-Михайлiвсь-кого
збiрникiв, Дамiана Наливайка, Памва Беринду, Кирила Транквiлiона-
Ставровецького, Лазаря Барановича, Димитрiя Туптала, Симеона Полоцького,
Стефана Яворського, Феофана Прокоповича, Iвана Величковського.
Культивуються жанри етикетноï, переважно панегiричноï
поезiï, вiршi, що виголошувалися на рiзних урочистостях, писанi до
тих або iнших дат i подiй, на честь поважаних людей. Це рiзного роду
вiршованi орацiï уславлення чи привiтання; панегiрики, що
виголошуються з приводу урочистих зустрiчей видатних дiячiв або
даруються покровителям у подяку за пiдтримку чи в супровiд проханню про
пiдтримку. Особливе мiсце серед них займають погребовi й поминальнi
плачi (лямєнти, трени).
Вiд першоï половини XVII ст. збереглось кiлька помiтних иямен-тiв,
мiж якими видiляються Вiршi на жалосний погреб… Петра Конашсви-ча-
Сагайдачного (К-, 1622), написанi Касiяном Саковичем. Видатними
памятками панегiричноï поезiï є декламацiï,
присвяченi Петру Могилi, насамперед складена києво-печерськими
друкарями Iмнологiя (К-, 1630) та Євхаристирiон (К., 1632)
Софронiя Почаського. Серед поетiв-панегiри-стiв XVII початку XVIII ст.
слiд згадати Якова Седовського, Григорiя Бутовича, Лазаря Барановича,
Iвана Величковського, Стефана Яворського.
Адресованi царям., гетьманам, магнатам, церковним iєрархам,
панегiричнi вiршi нерiдко мали офiцiйне феодально-церковне спрямування i
бували приправленi лестощами, частково зумовленими залежнiстю авторiв од
адресатiв, а частково етикетом. Водночас панегiрична поезiя давала
простiр для висловлювання прогресивних суспiльно-полiтичних iдеалiв i
навiть конкретних вимог вiд iменi тих чи iнших кiл до людей, надiлених
владою i багатством. Характернi вiршi Iвана Величковського на честь
Лазаря Барановича (бл. 1683 р.) та Iвана Самойловича (1687).
Своєрiдним рiзновидом громадянськоï полiтичноï
поезiï були антипанегiрики пасквiлi, у яких вiдображалися становi i
груповi суперечностi. Показовий щодо цього вiршований пасквiль
невiдомого поета на гетьмана Iвана Самойловича та його синiв.