Козацькi пiснi

Найдавнiшими за походженням є козацькi пiснi, якi виникли у 1516
ст. з появою козацтва. Вони найбiльше увiбрали в себе iсторичнi
реалiï своєï доби. Маючи у своïй основi реальнi
факти i явища (боротьба з турецько-татарськими нападниками, перемоги i
поразки козацького вiйська, чужинська неволя, рабство i т. п.), козацькi
пiснi передусiм витворюють лiричний образ козака типового представника
Запорiзькоï Сiчi, вiдтворюють його внутрiшнiй духовний свiт, думки
i почуття, зродженi рiзними обставинами неспокiйного козацького життя,
передають романтику козацькоï волi (навiть етимологiчно: козак з
тюркськоï, що озн. вiльна людина).
До бiльш давньоï iсторичноï доби вiдносяться пiснi про польову
сторожу, постiй козакiв i пожежу в степу, про бурю на морi i потоплення
турецького корабля, про сутички витязя-русича з турком чи татарином. Цi
давнi тексти мають багато спiльних рис з героïчними колядками,
тематично перегукуються з билинами i думами, iсторичними пiснями. Але
цей найдавнiший пласт суспiльно-побутовоï лiрики небагаточисленний,
i навiть тi з текстiв, що збереглись до нашого часу, зазнали певних
впливiв i нашарувань наступних iсторичних епох. Основна частина
козацьких пiсень, хоч i не позбавлена певних архаïчних рис, все ж
має бiльш сучасний характер.
Однiєю з найпоширенiших тем козацьких пiсень є прощання
козака з рiдними та його вiд´ïзд з дому. Цi пiснi завжди
пройнятi мотивом туги, патрiотичнi почуття вiдступають на другий план,
основне мiсце займає смуток прощання з сiм´єю, коханою
дiвчиною чи молодою дружиною. Картина проводжання козака до вiйська не
позбавлена ритуальних рис: батько сiдлає, а мати напуває
коня, дiвчина дарує весiльну хустину, ворожить на дорогу,
замовляє сили природи допомагати ïï коханому на шляху i
т. п. Мотив розставання може драматизуватися проханням дiвчини взяти
ïï з собою, плачем матерi за єдиним сином або ж
провiщенням смертi козака. Тривога, погане передчуття передається
так званими формулами неможливого. Наприклад, на питання матерi: Сину
мiй, коли приïдеш до нас? хлопець вiдповiдає: Як павине
пiр´я наспiд потоне, млиновий камiнь наверх виплине (Ой мала вдова
сина сокола); або сестра говорить, що брат ïï повернеться
тодi, коли зiйде пiсок, що вона посiяла на каменi i т. п. Часто
символiчним провiсником смертi у цих творах є чорний птах або
кiнь.
В. Балушок пов´язує цi мотиви прощання з обрядом
iнiцiацiï козакiв, який передбачав перехiд ïх у iнший стан,
вiдлучення вiд родини, важкi випробування, можливу загибель: Обряди
вiдокремлення майбутнiх запорожцiв (передлiмiнальна фаза) вiдобразилися
i в козацьких пiснях та прощальних голосiннях, походження яких, з
усiєю очевиднiстю, пов´язане з ритуальним проводжанням
козакiв з дому в далекий похiд….
Козацьке життя у лiричних пiснях змальовано, як правило, поза межами
битв, звитяжних подвигiв. Центральна тема козацький побут i викликанi
ним почуття та думки. Основнi мотиви життя в походах без вiдпочинку,
коли нема де прихилити голови, i домом стає зелена дiброва чи
темний байрак:
… Добривечiр тобi, ти, темний байраче! Переночуй хоч нiченьку ту
волю козачу. Не переночую, бо жаль менi буде, Щось у лузi сизий голуб
жалiбненько гуде; Вже ж про тебе, козаченьку, й вороги питають, Що дня й
ночi в темнiм лузi все тебе шукають… (Добривечiр тобi, зелена
дiброво)
З ним, як бачимо, переплiтається мотив небезпеки, що постiйно
чигає на козака, який вже змирився з думкою, що кожноï
хвилини може загинути.
Особливо драматичним є мотив ностальгiï за рiдним домом:
далеко вiд рiдного краю в уявi козака зринають образи батькiв, думки про
те, чи вони ще живi; образ коханоï дiвчини чи дружини, що кличе до
себе або сумно дивиться на судженого, викликає в козацькiй душi
суперечливi почуття, бажання повернутися додому. Тому в лiричних пiснях
козак часто сумує свiтом нудить, плаче. Туга посилюється
мотивом самотностi: єдиним другом козака є вiрний кiнь, що
розумiє його настрiй, хвилювання, охороняє в час небезпеки,
попереджує про неï, а якщо господар загинув, сповiщає
про це його рiдних.
Тема смертi козака є однiєю з найпоширенiших у цiй групi
пiсень. Причому в них, як правило, не змальовуються нi битви, нi
поєдинки, не говориться про обставини смертi козака, не
пояснюються причини, чому вiн сам залишився лежати на полi бою. Картина
загибелi козака постає доволi традицiйною: вбитий вiн лежить пiд
калиною чи тополею, очi накритi червоною китайкою (символ козацькоï
слави, у дохристиянськi часи червоний колiр смертi), над ним нахилився
вiрний кiнь, над ним кружляє чорний ворон (теж символи смертi,
представники потойбiчного свiту):
Ой на горi огонь горить,  Що в головах ворон кряче,
А в долинi козак лежить.  А в нiженьках коник плаче…
Накрив очi китайкою   (Ой на горi огонь горить)
Заслугою козацькою.
У деяких пiснях смертельно поранений козак розмовляє зi своïм
єдиним другом-конем, який копитами в землi копає для нього
могилу, просить його передати останню звiстку рiдним:
Не стiй, коню, надо мною,  Буде тi сi щось питати
Бiжи, коню, ти додому…  Ти знай, коню, що казати.
..А як прийдеш д´новiй хатi, Ой не кажи, що вбит лежу,
Вдар копитом в новий порiг,  Але кажи в войську служу. Вийде
д´тобi стара жона.  Взяли собi ґаздинечку
Яко земля почорнiла,    Пiд зелену журавочку.
Тото моя мама рiдна.    Не плач, мати, та не тужи,
Буде тебе пiзнавати,    Ой синовi добре дуже…
(Ой у лiсi в Керелецькiм)
Дуже поширений в козацьких пiснях мотив смертi козака як вiнчання з
сирою землею чи з травою-муравою. Особливого драматизму вiн
набуває в пiснях, де загибель козака представлено у формi
розгорнутоï метафори як опис весiлля:
Не плач, мати, не журися,  Узяв собi два бояри
Бо вже твiй син оженився;  В чистiм полi два явори;
Узяв собi царську дочку   Узяв собi штири свати
В чистiм полi могилочку;  В чистiм полi чорнi птахи;
Узяв собi два музики   Узяв собi двi свiтилки
В чистiм полi два патики;  В чистiм полi двi кропивки…
(Ой за темними лiсами)
Вершиною драматизму i трагiзму в розкриттi теми смертi козака є
змалювання страхiтливого бенкету хижих птахiв, що глумляться над тiлом
убитого козака (Чорна рiлля iзорана, Летiв орел, летiв).
Однак, незважаючи на мотиви страждань, нелегкоï долi, смертi
козака, цим пiсням властива i тема волi, воïнськоï звитяги, в
них возвеличується патрiотичний дух, безстрашнiсть, самовiдданiсть
всенароднiй справi нацiонального визволення, оспiвується козацька
слава, символом якоï стає червона китайка:
Та щоб наша червона китайка не злиняла,
А щоб наша козацькая слава не пропала…
Символом козацькоï звитяги, нездоланностi духу стає i
насипана висока могила пам´ятник воïнськоï доблестi. Цi
пiснi пройнятi романтичним духом. Соцiальнi мотиви в них переплiтаються
з iнтимними, глибокий драматизм не падає в безвихiдь, а
пiдiймається на крилах нелегкоï але безсмертноï
слави…. На вiдмiну вiд iнших жанрових рiзновидiв суспiльно-
побутовоï лiрики, де здебiльшого основний акцент робиться на
побутовiй тематицi, реалiях щоденного життя, козацькi пiснi романтизують
побут, створюють вiдчуття волi, що пiдкреслюється пейзажними
картинами: безмежний степ, по якому козак сiм днiв гуляє на
своєму конi, зелена дiброва, яка ховає його вiд ворогiв.
Крiм того, що всi епiзоди козацького життя подаються на тлi природи,
романтизацiя вiдбувається й в iнших аспектах образотворення:
передаються розмови козака з конем, орлом, зозулею, вiтром.
Персонiфiкацiя сил природи надає цим пiсням казковостi,
спорiднює ïх з древнiм пластом нацiональноï архетип-
ностi, архаïчноï свiдомостi. У романтичному ключi створений i
узагальнений типовий образ козака: мужнiй i безстрашний в бою, вiн
водночас надзвичайно чуттєвий (насамотi тужить за домiвкою, плаче,
згадуючи про кохану та iн.) тобто йому властива психологiчна душевна
роздвоєнiсть.
Козацькi пiснi, як найдавнiший пласт суспiльно-побутовоï лiрики,
зберiгають також деякi елементи мiфологiчного мислення. Хоч у них нема
чiтко виражених фантастичних картин, але, наприклад, в образi козака
поряд з оспiвуванням його природних здiбностей (якi, як властиво для
усiх жанрiв фольклору, гiперболiзуються), може говоритися про його
надприроднi вмiння чи силу перед ним вiдступають не тiльки вороги, а й
втiкають звiрi, бо чують його силу; йому пiдвладнi природнi стихiï
(гасне вогонь, втихають води); за ним скрiзь, куди б вiн не йшов
залишаються слiди навiть на каменi пiдкiвки знати (елементи
магiчноï гомеопатiï); вiд його погляду спадають кайдани i т.
п. У цих пiснях чути вiдгомiн легенд про життя козакiв-характерникiв,
якi, маючи зв´язок з нечистою силою (продали душу дияволовi,
замiсть коня у них перетворений чорт i т. п.), проявляють надприродну
силу i владу над iншими. Давнiсть походження козацьких пiсень
виявляється i в ïхнiй образностi. Крiм головного лiричного
героя козака, в них фiгурують архетипнi образи коня (який може говорити
людською мовою, плаче над убитим козаком, просить прокинутись),
сивоï зозулi (розповiдає козаковi, що дiється вдома,
вiд нього несе звiстку рiдним), ворона, сокола; персонiфiкованi образи
сил природи, дерев (або всiєï дiброви, лiсу, гаю) тощо.
Для них властива й своєрiдна метафорика. Так, наприклад, битва
асоцiюється з бенкетом (почати битву наварити меду, наварити
пива), важка виснажлива битва змальовується як спорудження мостiв
чи греблi, поле бою у виглядi зораноï рiллi, засiяноï кулями,
смерть козака вiнчання з могилою. Давнiсть походження такоï
художньообразноï структури пiдтверджується ïï
спорiдненiстю з давнiми писемними пам´ятками лiтописами, Словом о
полку Iгоревiм. Тому козацькi пiснi, що збереглися до нашого часу,
є особливо цiнними творами соцiальноï лiрики. Вони стали
основою подiбних за тематикою i поетикою солдатських, рекрутських,
вояцьких, жовнiрських пiсень.