Козацькi лiтописи Самовидця, Григорiя Грабянки i Самiйла Величка

Новим явищем в iсторичнiй лiтературi на гранi XVII i XVIII ст стали так званi козацькi лiтописи Самовидця, Григорiя Грабянки i Самiйла Величка iсторiографiчнi композицiï, складенi з характеристик видатних дiячiв, описiв важливих подiй та епiзодiв, тлумачень певних перiодiв полiтичного життя. Усе це викладалося в формi порiчних статей, хронiкальних оглядiв, бiльш чи менш докладних розповiдей За джерела для них правили особистi спогади, щоденниковi записи, свiдчення очевидцiв, лiтературнi твори , писання iнших iсторiографiв. Козацькi лiтописи i за хронологiєю освiтлюваних явищ, i за змiстом, i за формою мають дуже мало спiльного з традицiйним лiтописанням i навiть iз хронiками XVI — XVII ст Це новий своєрiдний жанр iсторiографiчноï лiтератури.
Iз козацьких лiтописiв до XVII ст. належить Лiтопис Самовидця, який розповiдає про подiï 1648 1702 рр. У формi окремих нарисiв автор освiтлює причини i найважливiшi подiï вiйни Хмельницького, воззєднання Украïни з Росiєю, епiзоди сутичок мiж козацькою верхiвкою i голотою, мiжусобнi чвари старшинських партiй.
Самовидець створює виразнi характеристики дiячiв свого часу. Особливе мiсце помiж ними займає яскравий образ Богдана Хмельницького. Автор лiтопису, виходячи з класових iнтересiв старшини, неприязно змальовує бунтiвну голоту. Водночас вiн осуджує моральну й побутову поведiнку деяких представникiв козацькоï верхiвки, намалювавши виразнi типи владолюбцiв, стяжателiв та авантюристiв. Для Самовидця характерне прагнення до суспiльного втихомирення, яке, на його думку, можливе тiльки при наявностi сильноï i твердоï державноï влади. Вiн прихильник нерозривного єднання Украïни з Росiєю. Змальовуючи подiï й осiб, Самовидець нерiдко вдається до домислу, часто використовуючи при цьому народнi перекази. Мова його близька до живоï, народноï, стиль викладу простий, без барок-ковоï кучерявостi. У царинi вiршовоï поезiï протягом XVII ст. продовжує розвиватися поезiя духовна, релiгiйно-фiлософеï. ка, церковно-iсторична, празнична, панегiрична. Це гiмни на честь тройцi, Христа, богородицi, апостопiв, святих; вiршi про релiгiйнi свята; молитовна i покаянна лiрика; полемщнi вiршi, спрямованi проти чужовiрцiв, єретикiв, вiдступникiв; роздуми на релiгiйно- фiлософськi теми , часто пройнятi мотивами соцiальноï критики. Особливо виразнi щодо цього були популярнi теми несталостi i швидкоплинностi земного життя, мирських зваб, неминучостi i нежданостi смертi, рiвностi всiх перед смертю; елегiйнi роздуми про добро i зло, про сутнiсть людського щастя тощо. З поетiв, котрi зоставили своïми релiгiйно-фiлософськими вiршами слiд в iсторiï лiтератури, часто не тiльки украïнськоï, а й бiлоруськоï та росiйськоï, треба видiлити укладачiв Загоровського i Києво-Михайлiвсь-кого збiрникiв, Дамiана Наливайка, Памва Беринду, Кирила Транквiлiона- Ставровецького, Лазаря Барановича, Димитрiя Туптала, Симеона Полоцького, Стефана Яворського, Феофана Прокоповича, Iвана Величковського.
Культивуються жанри етикетноï, переважно панегiричноï поезiï, вiршi, що виголошувалися на рiзних урочистостях, писанi до тих або iнших дат i подiй, на честь поважаних людей. Це рiзного роду вiршованi орацiï уславлення чи привiтання; панегiрики, що виголошуються з приводу урочистих зустрiчей видатних дiячiв або даруються покровителям у подяку за пiдтримку чи в супровiд проханню про пiдтримку. Особливе мiсце серед них займають погребовi й поминальнi плачi (лямєнти, трени).
Вiд першоï половини XVII ст. збереглось кiлька помiтних иямен-тiв, мiж якими видiляються Вiршi на жалосний погреб… Петра Конашсви-ча- Сагайдачного (К-, 1622), написанi Касiяном Саковичем. Видатними памятками панегiричноï поезiï є декламацiï, присвяченi Петру Могилi, насамперед складена києво-печерськими друкарями Iмнологiя (К-, 1630) та Євхаристирiон (К., 1632) Софронiя Почаського. Серед поетiв-панегiри-стiв XVII початку XVIII ст. слiд згадати Якова Седовського, Григорiя Бутовича, Лазаря Барановича, Iвана Величковського, Стефана Яворського.
Адресованi царям., гетьманам, магнатам, церковним iєрархам, панегiричнi вiршi нерiдко мали офiцiйне феодально-церковне спрямування i бували приправленi лестощами, частково зумовленими залежнiстю авторiв од адресатiв, а частково етикетом. Водночас панегiрична поезiя давала простiр для висловлювання прогресивних суспiльно-полiтичних iдеалiв i навiть конкретних вимог вiд iменi тих чи iнших кiл до людей, надiлених владою i багатством. Характернi вiршi Iвана Величковського на честь Лазаря Барановича (бл. 1683 р.) та Iвана Самойловича (1687). Своєрiдним рiзновидом громадянськоï полiтичноï поезiï були антипанегiрики пасквiлi, у яких вiдображалися становi i груповi суперечностi. Показовий щодо цього вiршований пасквiль невiдомого поета на гетьмана Iвана Самойловича та його синiв.