Жанри весняного циклу календарно-обрядовоï творчостi
У давнину твори , що виконувались у весняний час, були своєрiднимимагiчними замовляннями, спрямованими на те, щоб прискорити веснянi
перемiни: лiс зазеленiти, траву прорости, посiви пiднятись, квiти
розцвiсти. Вони супроводжувались iмiтативно-магiчними рухами або
танцями.
Вiдповiдно до основних обрядових дiйств, можна видiлити такi жанри
народноï словесностi: веснянки, гаïвки та волочебнi пiснi.
Дехто з дослiдникiв не розмежовує ïх, розглядаючи як
єдиний жанр пiсень, якими супроводжувались веснянi дiйства.
Незважаючи на те, що у процесi побутування вони справдi майже
зливаються, але в минулому мали ряд диференцiйних ознак, тому будемо
ïх розглядати окремо.
Веснянки це календарно-обрядовi пiснi весняного циклу, якi мають
закличний характер i сприймаються як звертання до весни, до iстот та
речей, що асоцiюються з нею. Своєю формою та образно-поетичними
компонентами веснянки наближенi до замовлянь, в яких до весни
звертаються як до живоï iстоти:
Прийди, прийди, весно,
Принеси нам
Прийди, прийди, красна,
Принеси нам квiток.
Магiчнi повтори, типу прийди мали на метi швидше накликати дiю, про яку
говорилось. Весна тут уявлялась як воскресла iстота 1вже весна
воскресла), а зима асоцiювалась зi смертю. Такi найдавнiшi анiмiстичнi
вiрування праслов´ян широко вiдобразились у Пiсеннiй творчостi:
Смерть з морозом танцювала
Ти, морозе, не з´являйся
Та за море десь пiгнала,
Сидьте си там не вертайте,
Пiшла собi смерть у лiси,
Нас пожитку не збавляйте,
Побiг за нею мороз лисий…
Най нам сонце далi грiє,
Смерте, смерте, не вертайся.
Жито, ярець скоро зрiє.
Зустрiчаються також звертання (замовляння) до птахiв, якi, як уявлялось, приносили на крилах тепло:
Ой вилинь, вилинь, гоголю,
Зеленее житечко,
Винеси лiто з собою,
Хрещатий барвiночок,
Винеси лiто-лiтечко,
Запашненький васильочок.
Традицiйно, як i в замовляннях, серед веснянок зустрiчаємо твори у
формi дiалогiв:
Да весна, весна днем красна
Красним дiвочкам на спiваннячко,
Да що ти нам, весна, принесла?А господарям на робiтячко.
Ой принесла тепло i доброе
Молодим погуляннячко, лiтечко!
Дiвочкам по вiночковi,
Малим дiтонькам побiганнячко,
А хлопчикам по кийочковi.
Старим бабонькам посидiннячко,
Згодом у веснянках найдавнiшого перiоду поряд з персонiфiкованими
образами з´являються язичницькi божества:
Благослови, мати, Зиму проводжати!
Ой, мати Лада, мати,
Зимочка в вiзочку,
Весну закликати,
Лiтечко в човничку.
Веснянки виконувались упродовж усiх свят весняного циклу, спецiально не
приурочувалися до певного конкретного дiйства, або ж цей зв´язок
втратився. Тому термiн веснянка часто використовується як загальне
означення всiх жанрових рiзновидiв цього перiоду. Оскiльки веснянi
мiстерiï пов´язувалися з культом померлих предкiв та
анiмiстичними уявленнями, то веснянки, як правило, виконувались на
могилах, роздорiжжях, клинцях.
Рiзновидом веснянок є гаïвки твори усноï народноï
словесностi, якими супроводжувались обрядовi дiйства, веснянi iгрища та
святкування, що вiдбувались у гаях, лiсах чи поблизу водоймищ. С.
Килимник заперечує думку О. Петрицького про те, що термiн
гаïвка походить вiд назви iндiйського свята весни гулi або голi.
Вiн вiдстоює думку, висловлену вперше В. Гнатюком, що гаïвка
походить вiд гай мiсця проведення язичницьких оргiй та забав, звiдси
частi рефрени типу гай-гай, ой, гай, гаю-гаю та iнше.
Дехто з дослiдникiв не подiляє такоï думки, оскiльки поряд з
термiном гаïвка iснував цiлий ряд iнших назв цього жанру, що
побутували паралельно на рiзних територiях. М. Грушевськии, зокрема,
подає такi: ягiвка, гаiлка, гагiлка, ягiлка, магiлка, галанiвка,
лаголайка та iншi. Ф. Колесса вважає, що вiдмiннiсть гаïвок
полягає в тому, що вони виконувались тiльки у час великоднiх свят,
а веснянки, на його думку, обiймають крiм гаïвкових iгор, ще й
цiлий цикл весняних пiсень, якi спiваються вже вiд Благовiщення цiлу
весну… але в деяких сторонах (Подiлля, Холмщина, Пiдлясся)
вживають паралельно обох назв. В. Гнатюк висловив думку, що не кожну
веснянку можна зачислити до гаïвок, хоч кожда гаïвка є
веснянкою.
Як один жанр веснянки-гаïвки розглядає С. Килимник. У
своïй працi Украïнський рiк у народних звичаях в iсторичному
освiтленнi116 вiн подає таку ïх тематичну класифiкацiю: 1)
наверствованi з релiгiйними додатками (поєднанi дохристиянськi з
християнськими); 2) iсторичнi; 3) побутовi; 4) заклик весни; 5)
вiдображення чеснот дiвчини на вiдданнi; 6) хвальнi природи, весни,
сонця; 7) жартiвливi на побутовi теми ; 8) драстичнi; 9) полiтичнi; 10)
вiйськовi; 11) магiчнi; 12) риндзiвки. Щодо виконання С. Килимник
ïх подiляє на: а) синкретичнi; б) несинкретичнi; в) веснянки-
гаïвки з рухами; г) веснянки-гаïвки без рухiв, лише спiв; д)
веснянки-гаïвки лише дiвочi; є) веснянки-гаïвки мiшанi
дiвочi й парубочi; ж) веснянки-гаïвки хороводи дорослоï молодi
та пiдлiткiв. Як бачимо, обидвi схеми не позбавленi недолiкiв. В основу
тематичного подiлу покладено не один, а кiлька принципiв; а групи щодо
виконання не виключають одна одну (до того ж, у них не включено твори,
якi виконуються за зразком: солiст хор; хор хор; не враховано подiл на
монологiчнi, дiалогiчнi, полiлогiчнi та iн.).
Труднощi здiйснення точноï класифiкацiï гаïвок полягають
в тому, що вони дуже рiзноманiтнi за тематикою, неоднорiднi за
виконанням, мають певнi особливостi на окремих територiях. У процесi
тривалого побутування вони синтезували елементи багатьох тем, сюжетiв,
образiв, нашарування iсторичних подiй рiзних епох, витворивши новий
синтез. Тому жанр гаïвок, як i ряд iнших в уснiй народнiй
творчостi, чекає на детальнiше глибше дослiдження та
класифiкування.
За загальними критерiями, серед гаïвок, якими супроводжувались
обряди та iгрища часу ранньоï весни, можна умовно видiлити такi
основнi хронологiчно-тематичнi групи:
1) тотемiчно-культовi;
2) мiфологiчнi;
3) господарсько-вегетацiйнi;
4) любовно-еротичнi;
5) лицарсько-княжi;
6) вiйськово-iсторичнi;
7) родинно-побутовi;
8) жартiвливо-iронiчнi;
9) християнсько-великоднi.
Тотемiчно-культовi гаïвки є вiдлунням прадавнiх поглядiв та
уявлень про тварин та духiв, ïх вплив на життя людей у весняний
перiод; а також вiдображення системи культiв, якi панували серед
праслов´ян. Найдавнiшi твори цiєï групи зберiгають риси
тотемiзму та анiмiзму. Вiрою у тотемних тварин пройнятi такi
гаïвки, як Котик i мишка, Горобеєчко, що вiдображають не лише
архаïчну вiру в тотемних предкiв, а й виявляють зв´язок
весняних свят iз культом поминання померлих:
Ой умер горобеєчко на вишнi, на вишнi, на вишнi, Та його нiженьки
повисли, повисли, повисли Приспiв: Ой горе, горе, ненько,
Тай не жив же вiн буде… Поховали горобейка у стрiсi, у стрiсi, у
стрiсi, Поминали горобейка у лiсi, у лiсi, у лiсi. Насипали в домовину
травицi, травицi, травицi, Затужили за сiреньким всi птицi, всi птицi,
всi птицi.
Далi оспiвуються вiдвiдини горобейка сороками, воронами, ластiвками,
синицями та його оплакування. Цей твiр є вiдлунням давнiх
жертовних ритуалiв, а частi протяжнi повтори наближають його до
похоронних голосiнь. Iз культом померлих предкiв пов´язанi також
гаïвки Кострубонько, Смерть Кострубонька, Похорон Костру-бонька,
центральними образами яких є анiмiстичне уособлення зими.
Тотемiчною також є гаïвка Воробчик, якою супроводжувалося символiчно-
iмiтацiйне дiйство у формi дiалогу мiж хороводом та головним персонажем
у центрi кола:
Рефрен: Воробчику, маленький пташку,
Не вилiтай iз зеленого лiску (спiвається пiсля кожного питання-
вiдповiдi)
А вже гнiздо звив?
А вже ти си яйця наклюли?
Вже.
Вже нанiс?
А вже вилiзли?
Вже.
Вже.
А вже сидиш?
А вже писклята вилетiли?
Вже.
Вже.
Потiм усi пiдбiгають до воробчика, пiхоплюють його i пiдкидають з
хоровими вигуками Гесюге! Гесюге!. Подiбними є дiалогiчнi
гаïвки Перепiлонька (ця пташка вважалась вiсником неба);
Жайвориночка. У них теж вiдбитки тотемних вiрувань поєднанi з
культом яйця як символом життя. На питання зажуреноï перепiлоньки,
яка прилетiла в час снiгiв, де ïй вити гнiздечко, вiдкладати яйця,
виводити дiток, хор вiдповiдає, що снiг зiйде, або що є долина-
лука, де трава велика.
Цiкавою, з огляду тотемних вiрувань, є древня гаïвка Ремез.
Ремез через незвичайний спосiб будування гнiзда (яке вiн склеює з
волосинок-ниточок i пiдвiшує на гiлцi у недосяжному та
недоступному мiсцi) вважався мiстичним птахом. Тому ця гаïвка
має сакральний змiст i звучить як замовляння:
Ой ремезе, ремезоньку,
Твоє гнiздо забирати.
Не вий гнiда на лiдоньку.
Увий собi в темнiм лiсi,
Буде лiдок розтопати,
В темнiм лiсi на орiсi.
Далi в цiй гаïвцi ремеза вiдраджують вити гнiздо на горiсi, до
якого можуть прийти люди, i радять вити гнiздо на соснi. Потiм,
вiдповiдно, вiдраджують вити на соснi, яку можуть зрубати, i т. д. Твiр
завершується закликом звити гнiздо у дiвицi, у дiвицi, у свiтлицi,
яку ремез може радувати своïм спiвом i дарувати ïй щастя. У
цьому творi простежується зв´язок iз давнiм повiр´ям
про те, що хлопець, який знайде ремезове гнiздо, буде щасливий у
взаємному коханнi.
Значна кiлькiсть гаïвок зберегла вiрування праслов´ян про
тотемнi дерева. Наприклад:
Ой, хвалилася да березонька:
Не ти свою кору да вибiлила,
Що на менi кора да бiлесенькая,
Не ти своє листя да широчила,
Що на менi листя да широкеє,
Не ти своє гiлля да височила.
Що на менi гiлля да високеє.
Вибiлило кору да яснее сонце,
Ой вiдозветься зелений дубочок:
Широчив листя да буйний вiтер,
Ой не хвалися да березонько,
Височив гiлля да дрiбен дощик.
Персонiфiкованi образи дерев постають тут як живi розумнi iстоти, що
розмовляють мiж собою (древнi люди вiрили, що шум дерев є ïх
своєрiдною мовою). Про те, що ця гаïвка дещо пiзнiшого
перiоду творення свiдчить ïï зв´язок iз астрально-
природними культами поклонiння сонцевi, вiтру, дощевi.
Одним iз найдавнiших ритуалiв, що зберiг елементи культу священних
гаïв, є обряд Шум-шум´ячий (Зелений Шум). Гаïвка,
що його супроводжує, будується на основi звуконаслiдування
весняних звукiв лiсу, що первiсно мало магiчний характер:
Ой нумо, нумо, в Зеленого Шума А в нашого Шума зеленая шуба. А Шум
ходить по дiбровi…
На деяких лiсистих територiях донедавна зберiгався весняний обряд Шума
заплiтати, про який говориться у давньому текстi: Iiпли дiвчата Шума
заплiтати, Ой дiвки, парубки, Шума заплiтати. Частi повтори
звуконаслiдування на ш (типу шума, шуба, нашого, iшли) звучали як
магiчнi замовляння i мали на метi iмiтативно накликати швидке
розпускання дерев.
Подiбною у функцiональному планi є гаïвка Жучок. У
ïï драматичнiй частинi мала дитина, що виконує роль
жучка, повзає по мiстку, складеному з рук дiвчат; а поетичний
текст є звуконаслiдуванням природи, що iмiтативно
повторюється:
Ходить Джудж по джуджинi,
А дiвчина по калинi.
Играй, Джудже, играй.
Жу-жу-жу, жу-жу-жу,
Грай, Жучку, грай.
Ця гаïвка має велику кiлькiсть варiантiв на рiзних
територiях, але усi вони мiстять образи тотемних символiв калини,
лiлеï, барвiнку, тощо. Метою творiв такого типу було пробудити
природу вiд зимового сну, накликати шум дерев, птахiв, тварин, комах
(основна функцiя яких полягає в запиленнi квiтiв i фруктових
дерев).
Елементи звуконаслiдування, побудованого на вiрi у магiчну дiю слова як
такого, та риси архаïчних замовлянь спостерiгаються й у iншiй групi
творiв весняного циклу мiфологiчних гаïвках. Найдавнiшi з них
поєднують елементи прамiфа про свiтове дерево, згадки язичницьких
божеств з натяками на контагiозну магiю:
Гей, як то було на початку свiта?
Верба, хлись, бий до слiз!
Рефрен: Ладу наш!
Не я б´ю, верба б´є,
Гей, не було там нi неба, нi землi,
За тиждень Великдень
Гей лиш там були темнi моря,
Будь великий, як верба,
Гей на тих морях золота верба!
А здоровий, як вода,
А багатий, як земля…
Вiдмiннiсть ïх вiд попередньоï групи в тому, що в них
з´являються звернення-замовляння до праслов´янських божеств
Дани, Лади, Ярила. У них частими є рефрени, типу Ой Дану, кажи
Дану, ой туда та Дану, Гой, Дана, Дана, Дана, Дана, гой Дана, Дана, Шi-
дi, рi-дi, шi-дi, рi-дi, шi-дi, рi-дi, Дана, (Одi-рiдi, одi-рiдi, одi-
рiдi, Дiна), що сприймаються як звуконаслiдування весняноï води,
потокiв; або: Ой Лада-Лада, Ой Льолi-Ладо, Ладонька-Ладонька, якi часто
супроводжувались так званими ладуваннями чи ладанками ритмiчним
плесканням в долонi на честь Лади, що вiдбувались у формi магiчних iгор
мiж парами. Тепер важко знайти пояснення багатьох таких рефренiв, як Чим-
бар, чим-бар, чимбарина гарна, Гоп, чинди-ринди-рiн, чинди-ринди-рiща.
Але вони, втративши зв´язок з мiфологiєю, згодом увiйшли в
лiричнi пiснi, у яких не несуть такого семантичного навантаження, як у
давнiх творах календарноï обрядовостi. У мiфологiчних гаïвках
образи язичницьких божеств постають як такi, вiд яких залежать природнi
явища, i якi стоять вище, нiж тотемнi предки. Наприклад, у гаïвцi
Ой ти, соловейку:
Ой ти, соловейку,
З правоï ручейки
Ти раннiй пташку,
I ключики видав.
Ой чого так рано
3 правоï ручейки
Iз вир´ïчка вийшов?
Лiто вiдмикати,
Не сам же я вийшов,
3 лiвоï ручейки
Дажбог мене вислав.
Зиму замикати…
У цьому творi вiдобразились мiфiчнi уявлення предкiв про прихiд весни
(мiф, що весну приносять на крилах птахи з вирiю), а також вiра, що в
той час ключами вiдкривається небесна брама, через яку весна та
веснянi божества сходять на землю. З останнiм вiруванням дов´язанi
гаïвки типу Ворота, Воротар, Небеснi ворота, що є драматичним
вiдтворенням мiфу про повернення з вирiю весни крiзь небесний отвiр,
через який начебто вiдходять душi померлих та приходять душi
новонароджених. Виконавцi цих гаïвок стають парами, iмiтуючи
пiднятими вгору руками чи протягненими хустками ворота. Одна (двi, рiдше
кiлька дiвчат) намагаються пройти крiзь ворота попiд руками. При цьому
спiвається гаïвка у формi дiалогу:
Воротарi, воротарi, втворiть нам воротонька.
Ми ворiт не втворимо, замки си поломимо.
Ми замки направимо, скоро сi спровадимо.
Чим же ви направите, чим же ви направите?
Золотими ключиками, срiбними шелюстками.
Аз чим же ви ïдете? Що нам за дар везете?
З ярими пчолоньками, з красними паненками.
Ми того не беремо, та й за дар не приймемо.
А що ж ви беретоньки та й за дар прийметоньки?
Макове зернятонько, крайнее дитятонько.
Тодi ïх пропускають. Незважаючи на пiзнiшi нашарування, цей текст
зберiгає натяки на жертвоприношення, пов´язанi з приходом
весни мак (елемент жертовноï кашi-кутi, ïжi покiйникiв) та
дитини (що згодом було замiнено на пташенят звiдси i мотиви похорону
пташки на зразок гаïвки Воробеєчко). У гаïвках про
вiдкриття небесних ворiт та подiбних до них часто зустрiчається
мотив боротьби чи битви. Подекуди ще й досi на окремих територiях
збереглася традицiя, за якою парубки б´ються, борються мiж собою
(чи з дiвчатами), iмiтуючи давнiй мiф про циклiчну боротьбу лiта з
зимою. У княжу добу до цього мотиву долучаються iншi вiйни та викупу. З
елементами пiзнiших нашарувань такi твори часто набувають звучання
казки:
Воротаре, еоротарчику, вiдтвори ворiтонька!
Хто ворiт кличе? Князевi служеньки.
А що за дар везуть? Яренькiï пчiлки!
Ой ще ж бо нам мало! Що ж ми вам додамо?
Ой що ж ви нам додасте? Дочку мiзиночку,
Молодую дiвоньку в рутянiм вiночку!
Воротаре, воротареньку, вiдтвори воротенька з щирого золотенька,
Що ж там за пан iде, що ж то нам за дар везе?
Золото-зерняточко, крайноє дитяточко!
(Вар.: Яроє пчолятонько, крайноє дiвчатонько!)
Ми зерняток не беремо, за дитятко (дiвчатко) дякуємо.
Володар, володар, чи дома господар?
Та нема його вдома, поïхав по дрова.
Церква замикана? Церква одмикана.
А хто у тiй церковцi? Золотев дитятко.
Мiзинне дитятко, на мiсяцю посаджене, На мiсяцю посаджене,
зiрками обгороджене.
А в що воно грає? Червоним яблучком.
А чим покриває? Золотий ножик має.
Що воно ïдає? Все пшеничний хлiбець.
Що воно пиває? Все солодкий медок.
Ще одним надзвичайно поширеним на рiзних слов´янських територiях
типом гаïвки є Кривий танець. Для його виконання в гаю
забивали три кiлочки або садили трьох дiтей. Тодi дiвчата, тримаючись
одна за одну, йшли за провiдницею, яка водила кривий танець, проходячи
мiж кiлками (дiтьми), обходячи ïх, безлiч разiв повторюючи недовгу
пiсню про цей шлях: Кривого танця йдемо, Кiнця му не знайдемо./ То в
гору, то в долину, То в ружу, то в калину./ Бо його треба вести, Як
вiночок плести. Усi тексти цiєï гаïвки короткi i подiбнi
за змiстом, у багатьох з них говориться про необхiднiсть виконувати цей
танець. На думку С Килимника, ця гаïвка є космiчно-
фiлософською i вiдтворює рух небесних свiтил, зокрема сонця, яке
сiдає та встає, та рух людського життя, яке тече без упину,
i кiнець якому людина намагається знайти. С. Плачинда
вважає, що Кривий танець є вiдображенням архаïчного
мiфу про богиню Ладу i символiзує нелегкий шлях iз вирiю до рiдних
земель.
