Як мало людинi потрiбно для щастя

Твiр за повiстю Ч. Дiкненса Рiздвяна пiсня у прозi. Припустiмо, ми нiчого не знаємо про Скруджа, окрiм того, що вiн iде до тоскноï харчевнi, де ïсть свiй тоскний обiд, а потiм повертається у самотню оселю, де похмура анфiлада кiмнат займала частину невисокого понурого будинку в серединi подвiр'я. А на подвiр'ï темно, хоч в око стрель… i на всьому лежав такий товстий шар iнею, що здавалося, там засiв сам лихий дух негоди, заглиблений у якiсь своï тяжкi роздуми. Яких iз цього доходимо висновкiв? Скрудж — людина глибоко нещасна, й життi вiн не досяг успiхiв, може, перебивається з хлiба на воду. Так? Нiчого подiбного! Скрудж — людина великого достатку, вiн, кажучи сучасною мовою, роботодавець, вiд нього в буквальному розумiннi слова залежить життя i благополуччя багатьох сiмей. За багатством з ним лише деякi мешканцi мiстечка можуть зрiвнятися. В чому ж причина його нiкчемного особистого життя? Вiдповiдь иа це запитання дає Дух Джейкоба Марлi, компаньйона Скруджа, який сам дбав про прибуток i не спрямовував своï зусилля на милосердя i щедрiсть. У гонитвi за прибутком Скрудж втратив i дiвчину, яка кохала його, i друзiв, i своє добре iм'я i навiть вiддалив вiд себе рiдних та близьких. Ось звiдки порожнеча в душi i невпорядкованiсть в особистому життi цiєï людини.
Але для Скруджа ще не все втрачено. Про це i повiдомляє йому Дух Джейкоба Марлi. Дух Минулого повертає Скруджа в безхмарне дитинство. Вiн бачить своïх товаришiв, якi мчать повз нього, бачить милi серцю картини минулого, i Дух помiчає змiни на обличчi Скруджа. На щоцi цiєï людини блищить сльоза? Може таке бути? Чому на якусь мить Скрудж вiдчув щастя, подумки перенiсшись у дитинство? Тому що тодi його супутниками не були нi брехня, нi гонитва за наживою, нi черствiсть i байдужiсть. А була любов, бо в дитинствi ми завжди вiдчуваємо, що всi нас люблять, не треба нi за що боротися. Ми знаходимося пiд надiйним захистом свого рiдного дому, нас супроводжують радiсть, безтурботнiсть, ми й самi переповненi добротою до оточуючих. I коли ця доброта з часом покинула Скруджа, оскiльки вiн Подорослiшав, тодi вiн втратив i щастя, i душевний спокiй. А крiм золота, придбав невпорядкованiсть, озлобленiсть навколишнього свiту. Нiколи йому не було так гарно, як у дитинствi, може, навiть i голодному. Виходить, Скруджу треба знову подружитися з добротою. Недаремно Скрудж, згадуючи минуле, промовляє врештi-решт, що добро настiльки велике, що воно варте цiлого багатства. Зрозумiло тепер, що потрiбно для того, аби бути щасливим?