Як мало людинi потрiбно для щастя
Твiр за повiстю Ч. Дiкненса Рiздвяна пiсня у прозi. Припустiмо, ми
нiчого не знаємо про Скруджа, окрiм того, що вiн iде до
тоскноï харчевнi, де ïсть свiй тоскний обiд, а потiм
повертається у самотню оселю, де похмура анфiлада кiмнат займала
частину невисокого понурого будинку в серединi подвiр'я. А на
подвiр'ï темно, хоч в око стрель… i на всьому лежав такий
товстий шар iнею, що здавалося, там засiв сам лихий дух негоди,
заглиблений у якiсь своï тяжкi роздуми. Яких iз цього доходимо
висновкiв? Скрудж — людина глибоко нещасна, й життi вiн не досяг
успiхiв, може, перебивається з хлiба на воду. Так? Нiчого
подiбного! Скрудж — людина великого достатку, вiн, кажучи сучасною
мовою, роботодавець, вiд нього в буквальному розумiннi слова залежить
життя i благополуччя багатьох сiмей. За багатством з ним лише деякi
мешканцi мiстечка можуть зрiвнятися. В чому ж причина його нiкчемного
особистого життя? Вiдповiдь иа це запитання дає Дух Джейкоба
Марлi, компаньйона Скруджа, який сам дбав про прибуток i не спрямовував
своï зусилля на милосердя i щедрiсть. У гонитвi за прибутком Скрудж
втратив i дiвчину, яка кохала його, i друзiв, i своє добре iм'я i
навiть вiддалив вiд себе рiдних та близьких. Ось звiдки порожнеча в душi
i невпорядкованiсть в особистому життi цiєï людини.
Але для Скруджа ще не все втрачено. Про це i повiдомляє
йому Дух Джейкоба Марлi. Дух Минулого повертає Скруджа в безхмарне
дитинство. Вiн бачить своïх товаришiв, якi мчать повз нього, бачить
милi серцю картини минулого, i Дух помiчає змiни на обличчi
Скруджа. На щоцi цiєï людини блищить сльоза? Може таке бути?
Чому на якусь мить Скрудж вiдчув щастя, подумки перенiсшись у дитинство?
Тому що тодi його супутниками не були нi брехня, нi гонитва за наживою,
нi черствiсть i байдужiсть. А була любов, бо в дитинствi ми завжди
вiдчуваємо, що всi нас люблять, не треба нi за що боротися. Ми
знаходимося пiд надiйним захистом свого рiдного дому, нас супроводжують
радiсть, безтурботнiсть, ми й самi переповненi добротою до оточуючих. I
коли ця доброта з часом покинула Скруджа, оскiльки вiн Подорослiшав,
тодi вiн втратив i щастя, i душевний спокiй. А крiм золота, придбав
невпорядкованiсть, озлобленiсть навколишнього свiту. Нiколи йому не було
так гарно, як у дитинствi, може, навiть i голодному. Виходить, Скруджу
треба знову подружитися з добротою. Недаремно Скрудж, згадуючи минуле,
промовляє врештi-решт, що добро настiльки велике, що воно варте
цiлого багатства. Зрозумiло тепер, що потрiбно для того, аби бути
щасливим?
