Iз забуття в безсмертя: письменники розстрiляного вiдродження
Розстрiляне вiдродження це лiтературно-мистецьке поколiння 20-х —
початку 30-х рр., яке дало високохудожнi твори у галузi лiтератури
живопису, музики, театру i яке було знищене бiльшовицьким
тоталiтаризмом. Украïнська творча iнтелiгенцiя 20-х рр. вперше за
останнi 300 рокiв зробила героïчну спробу пiдвестися з колiн,
випростатися i гiдно явити перед свiтом свою культуру. Роздратована
стiйкiстю опору, Москва пустила в хiд найганебнiшi засоби. Нам треба
украïнську iнтелiгенцiю поставити на колiна, це наше завдання i ми
його виконаємо: кого не поставимо перестрiляємо, так
сформулював завдання комунiстичноï партiï один iз ïï
вiрних членiв. Результати вiдомi з 259 украïн-ських письменникiв,
якi друкувалися у 1930 р., пiсля 1938р. друкувалися тiльки 36
(своєю смертю померли лише 7 письменникiв). За приблизними
пiдрахунками Юрiя Лаврiненка, одного з небагатьох дiячiв
украïнського вiдродження, якому вдалося виïхати на Захiд (йому
належить термiн розстрiляне вiдродження), у 30-х рр. було винищено 80%
творчоï iнтелiгенцiï.
Лiтература розстрiляного вiдродження позначена надзвичайним багатома-
нiттям стилiв i жанрiв. З великою енергiєю у лiтературi тодi
працювали С. Єфре-мов, М. Зеров, М. Хвильовий, М. Кулiш, Г.
Косинка, М. Драй-Хмара, П. Филипо-вич, Д. Фалькiвський, М. Семенко, В.
Свiдзинський та iн.
В iсторiï украïнськоï лiтератури важко переоцiнити
значення творчостi Миколи Зерова, який очолював гурт неокласикiв.
Головне, що об'єднувало неокласикiв (до них належали, крiм М.
Зерова, М. Рильський , М. Драй-Хмара, П. Филипович, О. Бургардт), це
глибока повага до мистецьких традицiй, розумiння краси як гармонiï
рацiонального й чуттєвого. За життя М. Зерова вийшла одна збiрка
його вiршiв Камена (Камена у давньоримськiй мiфологiï богиня,
покровителька наук, мистецтва). Неповторнiсть i принаднiсть творiв
Зерова в тому, що вони єднають сучаснiсть поета з античнiстю,
середньовiччям. Лiричний герой його поезiй вiдчуває дихання всiх
епох людськоï цивiлiзацiï, i сам належить усiм ïм, беручи
з кожноï епохи все найкраще. Творив М. Зеров у традицiйних свiтових
формах: сонетi, олександрiйському вiршi, елегiйних дистихах. У сонетi
Обри немов воскрешаються часи VI столiття, коли овари (обри) силою i
жорстокiстю збирали величезну данину з слов'янських поселень. М. Зеров
переосмислює часи воєнного комунiзму, коли з селянських
комор вимiталось геть усе, що в них було. На початку сонета картина
веселоï украïнськоï весни, ïй протиставлена, немов
казковий змiй, безкiнечна ватага сiльських возiв, що суне шляхом. Це
вивозять з села хлiб новочаснi обри. До кожного твору Зерова можна
скласти науковий коментар, що в кiлька разiв перебiльшить сам твiр. Свiт
i образи, якi творить поет, гармонiйнi, вивершенi, елегантнi. М. Зеров
творить особливу поезiю iнтелектуальну, елiтарну, яка нiби
конденсує iсторичний досвiд культури (С. Бiлокiнь), Перекладацька
дiяльнiсть М. Зерова продовжувалась буквально до остаïшiх днiв його
життя. На Соловках в жорстоких умовах концтабору, праця над перекладом
Енеïди Вергiлiя стала опертям для його духу. Твори Байрона,
Петрарки, Ронсара, Беранже, Боллера зазвучали по-украïнськи завдяки
його невсипущiй працi.
Найвидатнiшим новелiстом 20-х рр. став Григорiй Косинка. У його творчiй
спадщинi спостерiгаємо особливо виразне вiдтворення
iмпресiонiстичного стилю (iмпресiонiстична манера лiтературного письма
це витончене вiдтворення суб'єктивних, тобто особистих вражень та
спостережень, мiнливих почуттiв i переживань, коли образ
складається наче з окремих мо-заïстичпих частинок). М.
Рильський писав: Косинчинi оповiдання… гарячi й трепетнi, як те
життя, по свiжих слiдах якого вони писалися. Тематично творчiсть Косинки
тiсно пов'язана з проблемами пореволюцiйного села. В. Стефаник називав
письменника своïм сином. Уже перша збiрка новел письменника На
золотих богiв (1922 р.) засвiдчувала, що вiн не збирався бути речником
якоïсь однiєï полiтичноï тенденцiï. Як
художник вiд Бога, Косинка виступає водночас i за всiх, i проти
всiх. Найпослiдовнiшим вiн виявився в утвердженнi думки, що революцiйний
переворот i доба пiсля нього це велика драма народу, як, наприклад, у
новелi На золотих богiв. Композицiйне новела складається з двох
частин. У першiй змальовано жорстокий бiй украïнських селян з
вiйськом золотих богiв бiлогвардiйцями, який триває вже третiй
день. Вiдчайдушне б'ється якась невiдома сила, що вивiльнилась з
грудей селянських. У другiй частинi бачимо руïну, котра залишилась
замiсть квiтучого села, спаленого бiлогвардiйцями цiлi вулицi викошено
вогнем-косою. Помутився розум у матерi Сеньки-кулеметника. Хата згорiла.
Троє дiтей загинуло у полум'ï, а старшого вбито. Подiï у
новелi зображуються у чорнiй i червонiй тональностi. Картина бою
послiдовно витримана в колоритi кровi. У другiй частинi чорна барва
посилюється, поглинаючи навiть червону: на мiсцi бою лишилась
чорна руïна. Насичена звукова панорама битви у другiй частинi
змiнюється зловiсною тишею, в якiй звучить моторошний спiв
Сеньчиноï матерi. Пiсня стеряноï жiнки на чорнiй руïнi,
на догоряючому попелищi передає пiк народноï трагедiï.
Тема землi наскрiзна у новелах Г. Косинки За земельку, Пострiл, Полiти-
ка, Змовини та iн.
Своєрiдне ядро розстрiляного вiдродження, лiдером якого був М. Хвильо-
вий, становили поет П. Тичина, драматург М. Кулiш, режисер Лесь Курбас,
кiномитець О. Довженко, художник Ю. Нарбут, композитор М. Леонтович та
iн.
