Лiтературна програма Квiтки

Ще складнiшим був шлях новоï украïнськоï прози. Потреба в
нiй вiдчувалася давно. Власне, драматичнi твори Котляревського
(18181819) були першими спробами в цьому напрямi, але надрукованi вони
значно пiзнiше. Тому першою спробою вважається приписка П. Гулака-
Артемовського до його Суплiки до Грицька К-..ы, надрукована в журналi
Украинский вестник (1818) слiдом за байкою Пан та Собака. Наступного
року в тому ж журналi надруковано його ж Писульку до того, котрий що
божого мiсяця Украïнського гiнця по всiх усюдах розсилає.
Послання до Євграфа Фiломафiтсько-го має жартiвливий
характер з використанням бурлескноï лексики: Йовграпе! Бажав
єси казки: от тобi Солопiй та Хiвря! Не здивуй сам, та нехай
вибачить i громада, коли казка не до шмиги. Сам бачив єси, та
деяким i не повилазило, що я захирiв так, що й голови не пiдведу, та ще
й доведеться вистояти добрий калантир i в домовинi!
Минуло ще чотирнадцять рокiв до справжнього народження новоï
украïнськоï художньоï прози. Новатором у цьому
лiтературному жанрi виступає Г. Квiтка-Основ'яненко, перейшовши в
1833 р. з росiйськоï мови па украïнську. Поштовхом до цього,
очевидно, були й творчiсть Котляревського, й розвиток романтичного руху
на Украïнi. У Суплiцi до пана iздателя, адресованiй I. Петрову,
видавцевi альманаху Утренняя звезда i тут же надрукованiй (1833), Г.
Квiтка накреслює програму розвитку украïнськоï
лiтератури, зокрема прози 246. Разом iз тим письменник друкує в
цьому ж альманасi першi своï украïнськi прозовi твори
Салдацький патрет i уривок з повiстi Маруся .
Нас передусiм цiкавить Салдацький патрет, бо в ньому особливо виразно
позначився вплив традицiй Котляревського. На травестiйний характер
оповiдання передусiм вказує пiдзаголовок Латинська побрехенька,
по-нашому розказана. Тут Квiтка використав одну з античних приповiдок: в
нiй розповiдалося про славетного грецького маляра Зевксiса, який так
реалiстично змалював гроно винограду, що птахи злiталися до його картини
й намагалися дзьобати ягоди. У Квiтки зображений маляр з села Борисiвки,
на пiвденнiй Курщинi. Село це здавна славилось богомазами та малярами,
але особливою майстернiстю вiдзначався Кузьма Трохимович. Пан
замовляє йому намалювати для города портрет москаля (солдата), щоб
як живий був, щоб i горобцi боялися…. Кузьма Трохимович майстерно
виконав замовлення. Солдат вийшов пикатий, мордатий та з здоровенними
вусами, що не тiльки горобцевi, а й чоловiковi страшний… Як
задивишся па нього, так бачиться, вже й ворушиться, i усом морга, i
очима поводить, i руками дьорга, i ногами дрига… от
побiжить… от бптиметь!
246 Доказом того, що суспiльнi потреби покликали до життя
украïнську художню прозу, є перший прозовий твiр новоï
украïнськоï лiтератури повiсть Микола Коваль М. Веигера,
видана в Миколаєвi 1832 р., що досi була зовсiм невiдома iсторикам
лiтератури (див. нашу публiкацiю Микола Коваль М. Веигера перший
прозовий твiр новоï украïнськоï лiтератури. Радянське
лiтературознавство, 1967, 5, с. 7374). Разом iз тим слiд нагадати, що в
московському журналi Телескоп 1832 р. надруковано за пiдписом М.
Погодiна повiсть Г. Квiтки-Основ'яненка Харьковская Ганнуся, де цiлi
сторiнки написанi украïнською мовою (автор просив М. Погодiна
вiдредагувати повiсть). 1839 року повiсть передруковано за пiдписом
Квiтки. 1839 року у московськiй газетi Молва надрукованi також Щпигачки,
або по-московському епiграми.
Маляр везе парсуну на ярмарок, щоб почути, що скажуть люди про його
твiр. Солдата приймають за живого. Пiдходить до парсуни гурток парубкiв
на чолi з шевцем Терешком, який вiтається iз службою. Коли ж
хлопцi починають з нього кепкувати, Терешко несподiвано починає
вказувати на порушення в портретi життєвоï правди, зокрема в
змалюваннi чобiт. Кузьма Трохи-мович виправляє портрет, але
Терешко намагається знайти вади й у змалюваннi одежi, тодi маляр
дає йому вiдсiч: Швець знай своє шевство, а в кравецтво не
мiшайся. Тут Квiтка використав iншу античну приповiдку про маляра
Апеллеса, який на критику шевця вiдповiв: Ие зиiог иiгга сгерiсiат (Не
далi чобота, шевчику). Таким чином, оповiдання Салдацький патрет
являє собою травестiю в прозi, з окремими елементами
бурлескноï лексики. До цiєï ж групи гумористичних творiв
належать: Пархiмове снiдання, Мертвецький Великдень, Пiдбрехач, На
лущання як зав'язано, Купований розум та iн. Тут майже, як правило,
використовуються народнi анекдоти, приповiдки з елементами
бурлескноï лексики. Дещо вiдмiнною за своïм стильовим
характером є повiсть Конотопська вiдьма , хоч i тут наявнi окремi
елементи бурлескноï лексики: Ото вiн зоставсь сам собi у хатi, та й
сумував, i журивсь, i з серця понаривав собi з голови волосся повнi
жменi… та як здума, що вже не можна нiчим дiла поправити, та так
заголосить, аж завиє, мов панотцевий хiрт, та й подереться на
стiну.
Не може бути сумнiву, що в групi гумористично-сатиричних творiв Квiтка
творчо розвивав традицiï Котляревського. Але це лише одна лiнiя в
його творчостi . Друга й, ми вважаємо, головна сентиментально-
реалiстичнi повiстi. Адже одночасно з Салдацьким патретом в альманасi
Утренняя звезда надруковано уривок з повiстi Маруся пiд назвою
Украииское утро. Причому, як видно з листа Квiтки до П. Плетньова
(1839), повiсть Маруся навiть була написана ранiше: Я написав Марусю, i
коли переконували мене друкувати, то я, боячись цехових скалозубiв,
написав для них Салдацький патрет, щоб захистити себе вiд глузувань
ïх… Отож травестiя була написана на здогад лiтературним
критикам.
Лiтературна програма Квiтки, висловлена в Суплiцi до пана iздателя,
також свiдчить, що основним своïм завданням письменник ставив
створення повiстей типу Марусi: …Є такi люди на свiтi, що з
нас кепкують, i говорять, та й пишуть, буцiмто з наших нiхто не втне,
щоб було, як вони кажуть, i звичайне, i нiжненьке, i розумне, i полезне,
i що, стало бить, по-нашому, опрiч лайки та глузування над дурнем, бiльш
нiчого не можна й написати.
Так слiдом за Марусею з'явилася Сердешна Оксана, Козир-дiвка, Добре
роби, добре й буде, Божi дiти. I у цiй основнiй групi творiв Квiтка
певною мiрою також розвивав традицiï Котляревського, започаткованi
в Наталцi Полтавцi, де було все оте: i звичайне, i нiжненьке, i
розумне….
Г. Квiтка-Основ'яненко, творчо розвиваючи традицiï Котляревського,
разом iз тим пiдтримав тi тенденцiï, що ïх висловили П. Гулак-
Артемовський, Є. Гребiнка, Л. Бо-ровиковський, розвитку
украïнськоï лiтератури, яка б не обмежувалась бурлескно-
травестiйною манерою, а давала простiр для iнших напрямiв: романтизму,
сентименталiзму, реалiзму. З цього погляду характерна полемiка Квiтки з
М. Тихорським на сторiнках журналу Маяк (1843). Хоча в цiлому це був
журнал реакцiйного напряму, але нас цiкавить у даному разi лiтературна
позицiя Квiтки i його опонента. Приводом до полемiки була рецензiя М.
Тихорського на альманах Снiп, в якiй висловлено деякi критичнi
зауваження про трагедiю I. Галки (М. Костомарова) Переяславська нiч.
Загалом драматург намагався витримати трагедiю у високому стилi. Але, в
силу невиробленостi украïнськоï лiтературноï мови й
великого впливу бурлескноï манери Котляревського, iнколи знижував
стиль до грубих, майже лайливих виразiв. Квiтка у вiдповiдi Тихорському
сприйняв цi зауваження як образу для новоï украïнськоï
лiтератури: Нехай хлопцi пишуть скiльки душi завгодно. Тодi, як багато
дечого понаписують, тодi кому по силах буде, нехай розбира i вчить
других, як писати, коли тiльки тямитиме. М. Тихорський вiдповiв листом
До пана Основ'яненка, в якому пояснив, що вiн i на думцi не мав
кепкувати з землякiв, а мав лише на увазi невитриманiсть високого стилю
у Костомарова: У творi високому все повинно бути високо виборно й
благородно, i героï трагедiï не повиннi висловлюватись мовою,
що межує з лайкою.