Iсторичнi реалiï XVI сторiччя та ïхнє вiдображення в повiстi Роксолана

У XVI сторiччi влада Османськоï iмперiï поширилась та змiцнiла. Годi й уявити державу таких обсягiв i такоï мiцi: з усiх старовинних мiст поза впливом iмперiï залишились тiльки Рим та Сиракузи. Напади на тогочасну територiю Украïни були жорстокими та нищiвними найбiльше страждало населення. Складнi часи поневолення вiдбивались i в народнiй творчостi:
Там в долинi огнi горять,
Там татари полон дiлять…
Один полон з жiночками,
Другий полон з дiвочками…
Вiдомi своєю красою, украïнськi дiвчата потрапляли у полон до завойовникiв, а потiм ïх вiдправляли на невольничi ринки, де ними торгували, немов якимсь звичайним крамом. Дiя повiстi Роксолана вiдбувається не в Украïнi, тож авторовi знадобилось багато iсторичних знань та знань з релiгiï, культури, щоб зобразити правдоподiбно життя людей в тi далекi часи, та ще й в iншiй державi. Ми знаємо, що турецький народ сповiдує iслам, тодi як Украïна споконвiку християнська, православна держава…
Тим складнiше було призвичаïтись нашим бранкам, тим абсурднiшими здавались ïм звичаï iншоï краïни. Мiсце жiнки в iсламi i в християнствi визначено принципово по-рiзному. Коли украïнство навiть в тi часи вже звикло до рiвностi, до мiцноï родини, у якiй вiрнiсть с однiєю з найбiльших цiнностей, мешканцi Османськоï iмперiï, особливо верхiвка суспiльства, звикли до домiнування чоловiка. Нам незрозумiлi описи iнших законiв гарему султана, де дiвчата перебували в розкошi, але в абсолютному ïм рiвноправ'ï, позбавленi звичайних людських прав, позбавленi вибору та волi. Головою Османськоï iмперiï був султан Сулейман Пишний. Скiльки титулiв мав цей правитель! Навiть тiнню Аллаха на землi називали його пiдданi! Його владi пiдкорялись не лише величезнi територiï, а й сотнi жiнок-бранок, що потрапили до гарему, викраденi з рiдних домiвок. Постiйнi iнтриги, що точились там, особлива iєрархiя, встановлена багаторiчними звичаями ось життя.
Неабиякого розуму та витримки потребувало життя в цьому мiсцi, де за кожною посмiшкою ховаються хитрощi, заздрiсть, злiсть. Дiвчата, що потрапляли до гарему, проходили навчання пiд пильним наглядом головного євнуха: ïх навчали музики, спiвiв, етикету, танцiв. Але хiба це навчання було самоцiллю, вони навчалися заради самовдосконалення? Найбiльшою нагородою був прихильний погляд султана, бо кожна з них потай мрiяла пiдвищитись над iншими, досягти вищого становища в iєрархiï гарему. От i все. Гордовитi чужинки, не приймали законiв та розпорядку гарему, каралися на смерть. Читаючи про тогочаснi традицiï мусульманського суспiльства, я раз по раз цiнувалася, бо все прочитане здалося менi якоюсь казковою екзотикою, чимось неймовiрним. Але все це iсторична правда. Навiть коли автор повiстi Роксолана Осип Назарук i додав художнiй вимисел у свiй твiр , iсторичнi вiдомостi, побут, суспiльний лад Османськоï iмперiï вiн змалював дуже точно! Насправдi, його точнiсть у деталях, прискiпливiсть до найменших iсторичних фактiв є не тiльки ознакою вiдповiдального ставлення до письменницькоï працi, а й великою допомогою читачевi, який може краще уявити, зрозумiти умови, в яких опинилась головна героïня.
Настя Лiсовська звичайна дiвчина, дочка священика з Рогатина, постає перед нами непересiчним образом, справжньою особистiстю. Дивно, але якби я не знав, що iсторiя Роксолани правдива, я б нiколи не повiрив, що таке могло i вiдбуватись насправдi. Але факти рiч уперта, крiм того, в життi можливо всяке… Залишається тiльки захоплюватись дивовижною жiнкою, розумною та рiшучою, такою, як ïï змалював Осип Назарук у своïй повiстi.
Головна героïня повiстi потрапляє в турецький полон i опиняється в гаремi султана Сулеймана Пишного. Звикла до волi, звикла сама робити свiй вибiр, але абсурднi умови iснування дiвчат у гаремi спочатку пригнiчують Роксолану. Але життєрадiснiсть, феноменальна твердiсть ïï вдачi, яку не зламали жоднi життєвi випробування, допомагає дiвчинi вижити. Ïï веселий смiх, вроджений талант до пiснi, притаманний чи не всiм украïнським дiвчатам, дивують людей з гарему, й усiх мешканок цього таємного царства. Чутки про сонячну, трудовиту чужинку доходять до самого султана. Навiть прiзвисько дiстає дiвчина вiдповiдне Хуррем, що означає Та, що несе радiсть. Вже ця, здавалося ïï, дрiбниця багато в чому визначає майбутнє Анастасiï. Потрапляючи в гарем, жiнки отримували новi iмена квiток, предметiв, явищ природи…
В цьому найменуваннi вiдображається традицiя ставлення до жiнки як до забавки, як до предмета. Настя зберiгає саму себе, навiть у новому iменi вона залишається перш за все людиною, особистiстю, не стаючи просто забавкою. I Сулейман не може оминути гордовитоï чужинки. Це насправдi феноменальний iсторичний факт порушено споконвiчнi традицiï iсламу, Сулейман Пишний, тiнь Аллаха па землi по- справжньому закохується в просту дiвчину, одну з сотень тих, що поневоленi в його гаремi. За свiдченнями рiзних людей: iноземних послiв, що прибували в його державу, державних службовцiв та iнших протягом близько тридцяти двох рокiв Сулейман зберiгав вiрнiсть своïй коханiй. Вона домоглася переселення з гарему до царських покоïв, i навiть не домоглась: побачивши поруч себе гiдну жiнку, яка не була жодною мiрою одною iз забавок султана, вiн не заперечував такому переселенню.
Ставши дружиною султана, Роксолана не тiльки посiла мiсце коханоï, а й стала його найкращою порадницею у полiтичних та вiйськових справах. Неабиякий розум та сила вдачi допомогли цiй жiнцi досягти значного полiтичного впливу фактично в усьому свiтi.
Я нiколи й подумати не мiг, що популярнiсть Роксоляни не обмежується творами украïнських письменникiв та iсторикiв, якi захоплювались своєю спiввiтчизницею, що постать цiєï дивовижноï жiнки вiдома в усьому свiтi: починаючи вiд свiдчень тогочасних полiтикiв, послiв, дипломатiв, i закiнчуючи iсториками та письменниками сьогодення.
Про Роксолану написанi твiр Павла Загребельного, опера Д. Сiчинського Роксолана, повiстi О. Назарука (1930), С. Плачинди i Ю. Колiсниченка, драма Г. Якимовича (1869) та роман М. Лазорського Степова Квiтка (1965), наукова студiя I. Книш Iмператорська кар'єра Анастасiï Лiсовськоï.
Роксолана, навiть ставши султаншею, не перестала бути украïнкою: про це промовисто свiдчать ïï власнi дiï у ролi однiєï з най впливовiших жiнок тогочасного свiту. Вона постає перед нами людиною дуже розумною, вищою вiд звичайних придворних iнтриг, життєрадiсною та цiлеспрямованою. Доля Роксолани дивовижний факт, унiкальний випадок в усiй свiтовiй iсторiï, але ж ïï доля не була випадковiстю, а стала результатом ïï дiй, винагородою за риси ïï вдачi. Образ Роксолани i досi хвилює письменникiв та iсторикiв, зачаровує читачiв…