Iдейно-художня своєрiднiсть п'єси М. Горького На днi

В iсторiï культури чимало iмен, вiдомих усьому свiту. Серед них
гiдне мiсце займає iм'я М. Горького. Як художник, вiн збагатив
свiтову лiтературу новими темами, сюжетами, конфлiктами i образами.
Серед творiв Горького п'єса На днi займає особливе мiсце.
Письменник показав у нiй життя iзгоïв, людей, що розiрвали зв'язки
iз суспiльством i начисто вiдкинутi ним. На мiй погляд, дуже цiкаво те,
що вiковiчну фiлософську суперечку про людину ведуть не витонченi
представники iнтелiгенцiï, а люди iз самих нижнiх поверхiв життя,
роззутi i роздягненi, голоднi i позбавленi усiх прав. Вони обговорюють
духовнi, соцiальнi i етичнi проблеми, якi у п'єсi придбали
граничну глибину та напруженiсть.
Мешканцiв нiчлiжки не залишають байдужими проблеми добра i зла, волi,
совiстi, честi, щастя, життя i смертi. Все це ïх цiкавить у зв'язку
iз ще бiльш важливою проблемою: що таке людина, для чого вона
з'являється на землю, у чому змiст ïï життя? Я думаю, що
саме у гострому зiткненнi iдей варто шукати своєрiднiсть
п'єси На днi. Суперечки, жагуче та емоцiйне обговорення питань, що
хвилюють людину, дозволяє зробити досить точний висновок про
ïï характер, про тi риси, якi звичайно бувають схованi. Як
живi, реальнi люди з'являються перед нами похмурий фаталiст i скептик
Бубнов, мандрiвник-утiшник Лука, проповiдник правди i величi людини
Сатин та iншi. За кожним з них стоïть цiла система моральних i
етичних поглядiв. Очевидно, не знали i не читали вони Нiцше i
Шопенгауера, Толстого i Достоєвського — реальнi протирiччя
реального життя змушують ïх болiсно шукати пояснення тому стану, у
якому вони опинилися. У п'єсi рiзко зiставленi образи героïв,
ïхнi думки, почуття i переживання. Гострi дiалоги захоплюють увагу
читача, створюють атмосферу напруженостi i конфлiктностi. Горький
вживає яскравi, ємнi слова для вираження головноï
iдеï — про призначення Людини.
Поняття людини вiдкривається у творчостi письменника рiзними
гранями, навiть у тих добутках, де, як i в п'єсi На днi, увага
зосереджена на темних сторонах життя. Характерною рисою п'єси
є те, що в нiй особливо голосно звучить гiмн Людинi, як би на
противагу страшним умовам життя, убогостi i безвихiдностi. Лiтература
колишнiх рокiв, зображуючи маленьких людей, принижених i ображених,
виражала глибокий жаль до них. Але коли люди перестають бути маленькими,
однiєï жалостi до них стає недостатньо. Менi
здається, що образ мандрiвника-утiшника Луки введений почасти й
для того, щоб пiдкреслити цю думку. Дотепер образ цього апостола
неправди, що утiшає викликає бурхливi суперечки. Хто вiн
— позитивний герой або негативний, жалує вiн людей або
байдужий до них, прагне зцiлити ïхнiми розрадами або
переслiдує iншу мету? Я згодна з точкою зору Б. Бялiка, що у самiй
постановцi питання таïться помилка, нерозумiння усiєï
складностi i глибини горькiвськоï п'єси. Справа не в тiм, чи
жалує Лука людей (звичайно, жалує), i чи хоче допомогти
ïм своïми розрадами (звичайно, хоче), а в тiм, як вiн
розумiє людей, як оцiнює людину. З одного боку, Лука бачить
людину у кожному мешканцi нiчлiжки. Але разом з тим подiбна жалiсть
має на увазi безсилля що-небудь змiнити у життi. Розради Луки
пiдтримують iлюзiï, якими живуть персонажi п'єси, намагаючись
вiдгородитися вiд навколишньоï мерзенностi. I дiя казок Луки чимсь
нагадує наркотики: вони не вилiковують недугу, але дозволяють
людинi на якийсь час зменшити бiль, вiдчути себе краще. Все це
почуває i розумiє Сатин. Я думаю, що саме тому вiн говорить:
Вiн (Лука)… подiяв на мене, як кислота на стару i брудну
монету…. Знаменитий монолог Сатина: Людина! Це — чудово! Це
звучить… гордо! Треба поважати людину! Не жалувати… не
принижувати ïï жалiстю, поважати треба! — є
реакцiєю на свiтогляд Луки. Тим, якi втiшають i примиряють
неправди, Горький протиставляє вiру у вiльну Людину, якiй
необхiдна тiльки правда, якою би суворою вона не була. Таким чином, iдейно-
художня своєрiднiсть п'єси М.Горького На днi обумовлена
свiтоглядними проблемами.
На ïхнiй основi будується сюжет, виражається позицiя
автора. Зображуючи у гранично суворих тонах росiйську дiйснiсть, що
ламає людей, що заподiює ïм горе i страждання, Горький
завзято збирав дрiбнi, рiдкi крихти усього, що можна назвати незвичайним
— добрим, безкорисливим, гарним, прагнув виявити у душi самоï
знищеноï людини не знищенi задатки або залишки людяностi. Творчiсть
М. Горького повна любовi до людини i болю за неï, за усi
ïï приниження. I разом з тим письменник виражає вiру у
щасливе майбутнє людства.