Iдейний змiст п'єси А. П. Чехова Вишневий сад

П'єса Вишневий сад — останнiй добуток А. П. Чехова. Вона
була поставлена на сценi Художнього театру у 1904 роцi. Наступає
XX столiття, i Росiя стає капiталiстичною краïною,
краïною фабрик, заводiв i залiзниць. Цей процес прискорився пiсля
звiльнення селянства. Риси нового стосуються не тiльки економiки, але й
до суспiльства, змiнюються i погляди людей, втрачається колишня
система цiнностей. Дiя п'єси вiдбувається у маєтку
помiщицi Любовi Андрiïвни Раневськоï. Соцiальний конфлiкт
п'єси — конфлiкт дворянства, що йде, тому що йому на змiну
прийшла буржуазiя. Iнша сюжетна лiнiя — соцiально-романтична. Вся
Росiя — наш сад — так вустами своïх героïв
говорить сам Чехов. Але мрiя Анi i Петра Трофiмова розбивається об
практицизм Лопахiна, з волi якого вирубується вишневий сад.
Любов Андрiïвна Раневська — це вже не Микола Петрович
Кiрсанов з роману Тургенєва Батьки i дiти, що намагається
пристосуватися до нових вiянь i робить спроби перешикувати господарство.
До кiнця дев'ятнадцятого столiття пiсля скасування крiпосного права
бiльша частина помiщикiв розорилася. Дворянство, що звикло жити нiчого
не роблячи, витрачати, але не наживати, не зумiло перешикуватися,
пристосуватися до нових умов. Любов Андрiïвна давно вже спустила
увесь свiй стан, ïï маєток закладений i перезаставлений,
але вона у силу звички не може змiнити марнотратний спосiб життя.
Раневська не розумiє, що час, що наступив, жадає вiд
неï постiйних зусиль, необхiдних для матерiального виживання. Любов
Андрiïвна живе емоцiями, спогадами про минуле, вона розгублена,
зломлена всiм що вiдбувається й, швидше за все, просто
боïться думати про сьогодення.
I якщо ïï можна зрозумiти — адже ця жiнка розпещена
багаторiчною звичкою — просто пурхати по життю, то ïï
брат Гаєв — сумiш тупоï зарозумiлостi про свою
значущiсть i цiлковитоï незначностi у всьому. Гаєв
заявляє, що весь свiй стан вiн проïв на льодяниках. У таким-
то вiцi старий лакей Фiрс одягає його! Це важлива деталь в
окресленнi характеру Гаєва. Чехов у щоденнику писав: Вся Росiя
— краïна якихось жадiбних i ледачих людей. Вони жахливо
багато ïдять, п'ють, люблять спати вдень i жахливо хропуть….
Гаєв завершує галерею зайвих людей у росiйськiй класичнiй
лiтературi. Його довгi мовлення — це, усього лише пародiя.
Конфлiкт iз життям вирiшується на користь торжествуючого Лопахiна,
хижого звiра, по визначенню Петi Трофiмова. Лопахiн — явна
протилежнiсть колишнiм власникам вишневого саду. Безтурботностi i
непрактичностi старих хазяïв протипоставленi енергiя i господарська
цiлеспрямованiсть. Вiн прямий нащадок тих, чиï обличчя дивляться з
кожного вишневого дерева в саду. Лопахiн — нащадок крiпакiв, якi
працювали на Раневських. Вiн радiє, купивши маєток. Трофiмов
говорить про Лопахiна: Як у змiстi обмiну речовин потрiбний хижий звiр,
що з'ïдає все, що попадається на шляху, так i ти
потрiбний. Чехов ясно бачив i розумiв хижацьку природу капiталу.
Користолюбство калiчить людину, стаючи його другою натурою. Тонка, нiжна
душа Лопахiна рано або пiзно загрубiє, тому що комерсанти у ньому
завжди будуть брати гору. Емоцiï i нажива — несумiснi
поняття. I все ж таки Лопахiна потрясають сльози Раневськоï, вiн
розумний i розумiє, що не все можна купити i продати, але
практицизм мужика перемагає в ньому. Але яке нове життя можна
побудувати, загубивши прекрасний вишневий сад i вiддавши землю пiд дачi?
Життя i краса зруйнованi. Дачники доповнять те, що почав Лопахiн. Чехов
чiтко показав повну деградацiю i моральне збiднiння дворянства,
розкладання його як класу. Розпад дворянськоï культури
завершує його економiчне розкладання. Але, на думку Чехова,
капiталiзм теж тимчасове явище, тому що несе iз собою руйнування. Петя
радить Лопахiну не розмахувати руками. Що це значить? У цi слова Чехов
вкладає великий сумнiв у доцiльностi дiй Лопахiна. Героï по-
рiзному бачать своє майбутнє . Раневська вважає, що
ïï життя кiнчене, Трофiмов i Аня навiть якоюсь мiрою радi
продажу саду, тому що це дає ïм шанс почати нове життя i
виростити свiй сад. Вишневий сад — це символ прожитого, i з ним
iдуть Фiрс i Раневська. Старого лакея Фiрса забувають. Вiн
залишається у порожньому, забитому будинку, де, iмовiрно, помре не
вiд старостi, а вiд голоду i спраги, покiрно прийнявши смерть,
розумiючи, що своє прожив i в його роки смiшно чiплятися за життя.
Чехов у своïй п'єсi показав Росiю на роздорiжжi, Росiю, у
якiй ще не прожито до кiнця минуле, де ще не наступило остаточно
сьогодення, але вже проглядає майбутнє.
Петя Трофiмов, цей пасивний мрiйник i iдеалiст, представляється
Чехову людиною, що знищить владу i зможе змiнити життя. Його мрiï
про рiвнiсть, братерство, справедливiсть, швидше за все, лише мрiï.
У маєтку його кличуть облiзлим паном не тiльки через зовнiшнiсть,
але й через те, що вiн залишається юнаком у своïх мрiях. Аня
вiрить Трофiмову i згодна виïхати з ним у Москву. Мабуть, вона
надiйде на курси, стане революцiонеркою. П'єса закiнчується
вигуком: Здраствуй, нове життя. Чехов не показав, яким воно буде, так
вiн i не мiг показати, тому що йшов 1904 рiк. Трофiмов i Аня повнi
надiй, вiдчуваючи приплив сил i нестримне бажання працювати на благо
людей. Петя, на думку Чехова, повинен перемiнити Лопахiна, тому що саме
в його вуста автор вкладає важливу думку про те, що вся Росiя
— наш сад. Чехов був глибоко переконаний, що людинi, щоб бути
вiльною, потрiбна вся земна куля. Наближалася бура. Письменник
передбачав i чекав ïï. У кожному творi Чехова ясно виражений
протест проти безглуздостi i вульгарностi людського iснування.
П'єса Вишневий сад — це минуле, сьогодення i майбутнє
Росiï.
Високу оцiнку Чехову дали багато письменникiв. Олексiй Толстой писав:
Чехов — це Пушкiн у прозi. Iз цим твердженням складно не
погодитися. Вишневий сад — пiдсумок творчого шляху письменника.
Цiєю п'єсою Чехов завершив iдейне розвiнчання дворянства,
яке розпочав роман Тургенєва Батьки i дiти. За сорок рокiв,
минулих пiсля скасування крiпосного права, дворянство у значнiй мiрi
втратило своï економiчнi позицiï, стало поступово сходити з
арени i перестало вiдiгравати роль панiвного класу. У Вишневому саду
Чехов уперше дав бiй дворянству як класу. Паразитизм дворянства,
базiкання, звичка до незаслуженоï розкошi — все
викликає протест письменникiв. Новий власник вишневого саду теж не
є позитивним героєм. Вiн бiльше життєздатний,
має мiцну хватку, але у погонi за прибутком, безсумнiвно, знищить
духовнi цiнностi.