Характер Матильди де ля Моль

Особливо цiкавим є характер Матильди де ля Моль, що називають iталiйським i порiвнюють iз цiлим поруч iталiйських характерiв, якi iснують у творчостi Стендаля. Тут можна згадати героïню новели Ванина Ванини (1829), а також героïв Скринi й примари (1830), Любовного напою ( 1830 ) i др.
Iталiйський характер не можна вважати моральним. Його носiï мають бурхливий, нерозсудливий характер, що може штовхнути, навiть, i на злочин. Але iталiйський характер є саме характером, що цiкаво сприймати, i який протистоïть анемiï почуттiв В 1834 — 1836 р. Стендаль створює роман Люсьен Левен ( Червоне й бiле ). Люсьен — характер частково автобiографiчний. Вiн у багатьох моментах повторює вчинки Анри Бейля пiд час влади Наполеона у Францiï. Так само, як колись Бейль, Левен спостерiгає Францiю на видиху революцiï, коли гарнi iдеï перетворюються в бажання побiльше урвати вiд республiканського пирога. Використання мотиву роману дороги надає авторовi можливiсть показати широку панораму суспiльства часiв Липневоï Монархiï. Стендаль не дописав цей добуток до кiнця по невiдомих причинах
В 1839 р. виходить у свiтло роман Пармский монастир, дiя якого проходить у Ломбардiï (Пiвнiчна Iталiя) в 1796 р., пiд час наполеонiвських походiв. Монастир прославився як другий великий утвiр Стендаля i як добуток, у якому вперше в iсторiï свiтовоï лiтератури вiйна була показана iз сугубо реалiстичних позицiй. Л. Толстой, автор Севастопольських оповiдань, Вiйни й миру, Хаджi Мурата , говорив: Я бiльш, нiж хто-небудь iншоï, багато чим зобов'язаний Стендалю. Вiн навчив мене розумiти вiйну. Хто до нього описав вiйну такий, яка вона є насправдi?. е. Хемингуей теж бачив вiйну й теж показав ïï у своïх антивоєнних романах як брудну й важку буденнiсть, що знищує все живе, i вiн сказав про автора Пармского монастиря так: Стендаль бачив вiйну, i Наполеон учив його писати. Вiн учив тодi всiх, але бiльше нiхто не навчився.