Характер Матильди де ля Моль

Особливо цiкавим є характер Матильди де ля Моль, що називають
iталiйським i порiвнюють iз цiлим поруч iталiйських характерiв, якi
iснують у творчостi Стендаля. Тут можна згадати героïню новели
Ванина Ванини (1829), а також героïв Скринi й примари (1830),
Любовного напою ( 1830 ) i др.
Iталiйський характер не можна вважати моральним. Його носiï мають
бурхливий, нерозсудливий характер, що може штовхнути, навiть, i на
злочин. Але iталiйський характер є саме характером, що цiкаво
сприймати, i який протистоïть анемiï почуттiв В 1834 —
1836 р. Стендаль створює роман Люсьен Левен ( Червоне й бiле ).
Люсьен — характер частково автобiографiчний. Вiн у багатьох
моментах повторює вчинки Анри Бейля пiд час влади Наполеона у
Францiï. Так само, як колись Бейль, Левен спостерiгає Францiю
на видиху революцiï, коли гарнi iдеï перетворюються в бажання
побiльше урвати вiд республiканського пирога. Використання мотиву роману
дороги надає авторовi можливiсть показати широку панораму
суспiльства часiв Липневоï Монархiï. Стендаль не дописав цей
добуток до кiнця по невiдомих причинах
В 1839 р. виходить у свiтло роман Пармский монастир, дiя якого проходить
у Ломбардiï (Пiвнiчна Iталiя) в 1796 р., пiд час наполеонiвських
походiв. Монастир прославився як другий великий утвiр Стендаля i як
добуток, у якому вперше в iсторiï свiтовоï лiтератури вiйна
була показана iз сугубо реалiстичних позицiй. Л. Толстой, автор
Севастопольських оповiдань, Вiйни й миру, Хаджi Мурата , говорив: Я
бiльш, нiж хто-небудь iншоï, багато чим зобов'язаний Стендалю. Вiн
навчив мене розумiти вiйну. Хто до нього описав вiйну такий, яка вона
є насправдi?. е. Хемингуей теж бачив вiйну й теж показав
ïï у своïх антивоєнних романах як брудну й важку
буденнiсть, що знищує все живе, i вiн сказав про автора Пармского
монастиря так: Стендаль бачив вiйну, i Наполеон учив його писати. Вiн
учив тодi всiх, але бiльше нiхто не навчився.