Фрiдрiх Шиллер. Вiхи життя

Сучасник i однодумець Гете, Шиллер увiйшов в iсторiю свiтовоï
лiтератури як один з найяскравiших представникiв нiмецького
просвiтницького руху. “Нiмецький генiй”, яе називав його
фiлософ Гегель, Шиллер був палким борцем проти будьяких форм
тиранiï та пригнiчення людини, “благородним адвокатом
людства”, за словами росiйського критика В.Бєлiнського.
Трагiзм його величноï боротьби полягав в усвiдомленнi неможливостi
ствердження просвiтницьких iдеалiв у сучаснiй йому дiйсностi.
Випереджуючи свiй час, Шиллер спрямовував свою творчiсть у
прийдешнє майбуття:
Нi, для моïх високих iдеалiв
Сторiччя поки не дозрiло.
Я громадянин тих сторiч, що прийдуть
Иоганн Крiстоф Фрiдрiх Шиллер народився 10 листопада 1759 року у
мiстечку Марбах, що у Вюртемберзькому герцогствi, в родинi вiйськового
фельдшера Йоганна Каспара i його дружини Доротеï з роду Кодвейс.
Здобувати освiту Шиллер розпочав у латинськiй школi, пiсля закiнчення
якоï у вiцi 14 рокiв проти своєï волi (за бажанням
вюртемберзького герцога) був вiдданий до академiï, яка готувала
державних чиновникiв. В академiï, де Шиллер провiв наступних вiсiм
рокiв, панувала сувора вiйськова дисциплiна, проте рiвень викладання був
доволi високим, що забезпечило юнаковi можливiсть отримати
ґрунтовнi знання з iсторiï, фiлософiï, медицини та
природничих наук. В академiï вiн уперше познайомився з iдеями
французьких фiлософiв, з числа яких особливо уподобав переконання
Ж.Ж.Руссо про невiд'ємнi права народу на незалежнiсть i свободу.
Тодi ж Шиллер очолив i гурток курсантiв, якi вважали себе прибiчниками
штюрмерського руху. З юридичного факультету вiн перейшов на медичний
факультет i пiсля закiнчення академiï був призначений вiйськовим
лiкарем. Пiзнiше Шиллер так згадував про цей перiод свого життя:
“Доля жорстоко терзала мою душу. Через печальну похмуру юнiсть
вступив я в життя, i безсердечне, безглузде виховання гальмувало в менi
легкi, прекраснi порухи перших народжуваних чуттiв…”
Ще навчаючись в академiï, Шиллер захоплювався драматургiєю
Шекспiра i пiд його впливом, потайки, ночами, створив свою першу драму
“Розбiйники”. Попри те, що драма була надрукована анонiмно,
iм'я автора вiдразу ж стало усiм вiдоме. Один з сучасникiв
охарактеризував автора “як людину, в котроï не просто
бурхливо кров тече по жилах i багатий хист уяви, але палке серце,
сповнене почуття i прагнення до благородноï справи”. Вiдчувши
силу молодого таланту, сам герцог вюртемберзький КарлЄвгенiй
запропонував йому бути особистим цензором, але Шиллер осмiлився
вiдмовитись, за що вiдразу ж був покараний: скориставшись тим, що Шиллер
без його вiдома виïжджав до сусiднього Пфальцського герцогства на
прем'єру своєï п'єси, КарлЄвгенiй наказав
на два тижнi взяти драматурга пiд варту з подальшою категоричною
забороною займатися лiтературною творчiстю. I тодi Шиллер зважився на
втечу.
Залишивши рiдну домiвку, Шиллер, за його власним висловом, “зi
спустошеним серцем та порожнiм гаманцем” п'ять наступних рокiв пiд
вигаданим iм'ям “лiкаря Рiттера” поневiрявся Нiмеччиною у
пошуках притулку та можливостi реалiзувати себе як драматурга. Два роки
вiн працював у Мангеймському театрi, де вiдбулася прем'єра його
“Розбiйникiв”, але коштiв на iснування катастрофiчно не
вистачало, i Шиллер ïде на схiд Нiмеччини до Лейпцiга, а потiм до
Дрездена, звiдки, зрештою, перебирається у Веймар, що був тодi
центром нiмецькоï лiтератури. У Веймарi жив Гете, знайомство з
яким, за оцiнкою Шиллера, стало “цiлою епохою” у його життi.
Гете допомiг Шиллеру отримати мiсце професора iсторiï в
Iєнському унiверситетi, активно впливав на його творче зростання.
Матерiальний стан справ Шиллера, який до цього майже увесь час жив у
злиднях, суттєво покращився. Вiн нарештi змiг розрахуватися з
боргами, одружився i навiть отримав вiд герцога СакенВеймарського
дворянське звання. Водночас далося взнаки i фiзичне виснаження
попереднiх рокiв життя: хронiчна хвороба (сухоти легень), на яку
страждав драматург, чим далi, тим бiльше загострювалась. Шиллер був
надзвичайно мужньою людиною i боровся зi своєю хворобою до
останнiх днiв. “Менi вiдомий один секрет, як людина може вберегти
себе вiд занепаду, а саме; треба закрити своє серце для
слабкостi”, писав Шиллер.
Восени 1804 року хвороба ще бiльше посилилась. Як лiкар, Шиллер знав, що
приречений i водночас намагався не втрачати надiï. Вiн говорив
друзям: “Я був би щасливий, якби менi вдалося прожити до
п'ятдесяти рокiв”. Через два тижнi, 9 травня 1805 року, Шиллер
помер у вiцi 45 рокiв. На Веймарському кладовищi на честь великого
драматурга звучав знаменитий моцартiвський “Реквiєм”.
Пiзнiше останки Шиллера були перепохованi поряд з Гете в спiльнiй
гробницi у Веймарi.