Гуманiзм, добро i любов у романi Достоєвського Злочин i кара

Федiр Миколайович Достоєвський увiйшов в iсторiю росiйськоï
та свiтовоï лiтератури як генiальний гуманiст та дослiдник
людськоï душi. У духовному життi людини своєï епохи
Достоєвський побачив вiдображення глибинних процесiв iсторичного
розвитку суспiльства. З ноткою трагiзму зобразив письменник, як нiвечить
душi людей соцiальна несправедливiсть, який вiдчай охоплює людину,
що бореться за гуманнi стосунки мiж людьми, страждає за принижених
та скривджених.
Роман Злочин i кара Достоєвський писав з метою з'ясування такого
питання: чи може гуманна людина, яка переймається пригнобленням
людства, дозволити собi вбити нiкчемну iстоту заради позбавлення вiд
страждань та злиднiв багатьох благородних та чесних людей? Головний
герой твору — Родiон Раскольников намагається з'ясувати це
питання самотужки. Погляди та думки Раскольникова письменник
розглядає у зв'язку з iдеями iнших персонажiв.
У подiях роману беруть участь 90 персонажiв, з яких тiльки 10 першоряднi,-
якi мають чiтко вимальованi характери, погляди та грають важливу роль у
розвитку сюжету. Це — Мармеладов, Катерина Iванiвна, Соня,
Разум'iхiн, Порфiрiй Петрович, Дуня, Лужин , Свидригайлов, Лебезятников.
Десятки епiзодичних персонажiв грають також неабияку роль, адже разом
вони складають необхiдний петербурзький фон.
Шiстнадцятирiчна Соня, не витримавши страждань голодних малят,
стає повiєю. Нове ремесло було огидне Сонi, вона виходила на
вулицю з вимученою посмiшкою, зарахувавши себе до грiшниць. Увесь цей
бруд не торкнувся ïï душi та серця. То була просто
необхiднiсть заробляти грошi. Раскольников був першою людиною, яка
поставилася до Сонi зi справжнiм спiвчуттям. Вiн прийняв ïï як
порядну панi, посадив поруч зi своïми рiдними. Тому не дивна та
пристрасна вiрнiсть, якою вiдповiла йому Соня. Вона не розумiє,
чим вона може бути цiкавою для такоï розумноï та
загадковоï людини, як Раскольников. ïй не спадає на
думку, що вiн бачить у нiй такого ж злодiя, як вiн сам. Раскольников
вбив нiкчемну стару жiнку, а Соня вбила себе, i тим прирекла себе до
самотнього iснування серед людей. Обидва злочинцi, на думку
Раскольникова, мають бути разом. I в той же час вiн сумнiвається,
з'ясовує, чи вважає Соня себе злочинницею. Раскольников
страждає, але вiн сам був причиною своïх мук, а Соня
страждає безвинно, бо платить моральними тортурами не за своï
грiхи. Отже, вона значно вища за нього морально. I вiд того його
особливо сильно тягне до Сонi — вiн потребує ïï
пiдтримки. Пiсля зiзнання Раскольникова у вбивствi Соня i сама
починає вважати, що вони люди одного кола, люди, яких зрiкся свiт.
З iншого боку Раскольникову протистоять люди, якi були найдорожчими
для нього до того, як вiн дозволив собi це вбивство. Це його мати.
Пульхерiя Олександрiвна, сестра Дуня, товариш по унiверситету Разумiхiн.
Вони уособлюють собою зневажене ним сумлiння: вони нiчим себе не
заплямували, мешкаючи у злочинному свiтi, i тому спiлкування з ними
неможливе для Раскольникова.
Злочин i кара — один з найскладнiших романiв у свiтовiй
лiтературi. Суперечки з приводу образу Раскольникова тривають i досi.
Сам автор ставився до свого героя неоднозначно — вiн надав йому
таких рис, як справедливiсть, сумлiння, глибокий розум та широкий
свiтогляд. I водночас письменник розвiнчує його теорiю права на
вбивство. Своïм романом Достоєвський переконливо доводить
нам, що не може бути виправдання теорiï насильства та вбивства,
якими би шляхетними не були мотиви.