Героï часу в оповiданнях А. П. Чехова

Нещодавно я прочитала оповiдання Чехова Iонич. Чехов пристрасно бичував
людську вульгарнiсть в побутi i настроях iнтелiгенцiï. Намалювавши
безлiч образiв росiйських iнтелiгентiв, Чехов досяг величезноï сили
типiзацiï. Iмена деяких його героïв стали загальними.

До ïх числа належить передусiм iм'я Бєлiкова, ворога всього
нового i свiжого, людини у футлярi, що живе пiд вiчним побоюванням: Як
би чого не вийшло. Також типова для епохи Чехова фiгура доктора
Старцева. Чехов розповiдає сумну iсторiю освiченого, дiлового
лiкаря Дмитра Iонич Старцева, що перетворюється в провiнцiйнiй
глушинi в похмурого вiдлюдника i черствого егоïста.

Спочатку перед нами живий, енергiйний, молодий земський лiкар. Вiн
багато працює в лiкарнi мiста С. i повний бадьорого бажання
трудитися для суспiльства. Старцев намагається увiйти в життя
городян, знайти в ïх серцях вiдгуки на тi думки i почуття, якими
вiн живе. Але скоро досвiд навчив його мало-помалу, що поки що з
обивателем граєш в карти або закусуєш з ним, то це мирний,
благодушний i навiть недурний чоловiк, але варто тiльки заговорити з ним
про щось неïстiвне, наприклад, про полiтику науцi , як вiн
стає в глухий кут або заводить таку фiлософiю, тупу i злий, що
залишається тiльки рукою махнути i вiдiйти.

Був у життi Старцева момент, коли вiн вiдчув чарiвнiсть життя, влада
поетичноï мрiï. Це було тодi, коли вiн закохався в дочку
Туркiних. Але почуття Старцева не знайшло вiдгуку. Котик поïхала до
столицi — i Старцев знову залишився самотнiм у колi сiрих
провiнцiйних обивателiв.

Через кiлька рокiв пiсля невдалого сватання Старцев знову
зустрiчається з колись коханою дiвчиною. На хвилину в душi його
засвiтився вогник. Йому здалося, що колишнє почуття, таке мiцне,
радiсне i болiсне, яке навiть не можна передати на словах, з'явиться
знову i дiвчина тепер може вiдповiсти на нього. Йо Старцев тепер вже
iнша людина: вiн сам вже не здатний до глибокого почуття.

Старцев безнадiйно опускається. Його цiкавлять тiльки грошi, карти
та ситий вечерю. Вiдсутнiсть високих облагороджувальних поривiв та
iдейних прагнень, прозаïчнiсть настроïв i душевна сухiсть
перетворюють його в обивателя, в грубого жадiбного егоïста.

Змiна психологiï Старцева послiдовно вiдображається в його
мовi. , Iнодi Старцев був ще сповнений свiжих, невитрачених душевних
сил, в промовах його чулися почуття i щирiсть. У пору закоханостi в
Котика з мови його зриваються такi фрази: Благаю вас, Пристрасно хочу,
Заклинаю вас. Однак життя без вражень, без думок брала своє.
Теперiшнiй iдеал Старцева — лише забезпеченiсть i спокiй. Черствий
лiкар, який не хоче втратити жодноï зайвоï хвилини на розмови
з пацiєнтами, вiн грубо бурчить: Прошу вiдповiдати тiльки на
запитання. Не розмовляти! Так процес духовного зубожiння позначався у
його мовi.

Майстернiсть Чехова-оповiдача особливо проявляється в
композицiï Iонич. Композицiя оповiдання пiдпорядковується
однiєï спiльноï мети — показати поступове духовне
заперечення героя i вбогу життя мiста. Але як розповiсти про життя героя
i цiлого мiста протягом декiлькох сторiнок? Чехов домагається
цього наступними художнiми засобами.

Перш за все поступово i непомiтно спрощується композицiйно-сюжетна
лiнiя розповiдi. Такi компоненти твору, як пейзаж i дiалоги, в мiру
розвитку сюжету зникають, автор майстерно ставить це в зв'язок з
еволюцiєю образу героя. Поки Старцев був молодий, вiн любив
музику, спiвав, закохувався, мрiяв, вiв суперечки i розмовляв з
оточуючими. Для характеристики його настроïв потрiбен був i
краєвид мiсячноï ночi, тонко передає чарiвнiсть любовi,
пережитоï героєм, i дiалоги, обрисовують гаму його
переживань. У мiру того як коло iнтересiв Старцева звужується,
яскравi фарби з його життя зникають. Старцев перетворюється в
похмурого самотнього обивателя, пейзаж i дiалог робляться тепер
непотрiбними у творi.

Так як, за словами Чехова, лiтература повинна укладатися вiдразу, на
секунду, автор, зображуючи багаторiчний процес морального падiння героя,
розставляє на життєвому шляху героя тiльки основнi вiхи. Ми
дiзнаємося, що перша подорож в мiсто Старцев здiйснює пiшки,
потiм ïздить на парi коней i, нарештi, на трiйцi з бубонцями, з
розгодованих кучером на козлах. Промiжок мiж цими вiхами автор не
заповнює нiчим, та це й не потрiбно: зростання матерiального
благополуччя i огрубiння героя змальовано вже гранично виразно кiлькома
характерними штрихами.

Ще одна цiкава особливiсть оповiдання. Губернатор мiста, в якому
розвиваються подiï, майже не описується автором. Мiж тим дуже
добре вiдчувається задушлива атмосфера мiста. Досягається це
в такий художнiм прийомом: автор знайомить нас з самоï освiченою i
талановитою родиною в мiстi — сiм'єю Туркiних. Чехов тричi
дає опис цiєï сiм'ï, кожного разу спрощуючи i
скорочуючи опис. Зовнi красиве життя Туркин виявляється до жаху
монотонною. Туркiн у своïх мiркуваннях про збитки, йому заподiяних,
доводить думку до масштабiв людства. Вiд життя людинi — збиток, -.
фiлософствує вiн, — а вiд смертi — користь. I
стає гiрко, для чого на свiтi такий страшний порядок, що життя,
яке дається людинi тiльки один раз, пропадає без користi.

Але Чехов не тiльки смiявся, не тiльки знущався i сумував, вiн бачив
майбутнє Росiï. Все в чеховських повiстях i оповiданнях,
п'єсах i новелах присвячено iдеï знищення того минулого часу
i мерзенного, що творилося в Росiï.

Тема твору — зображення мертвотноï сили обивательщини i
вульгарностi, що засмоктує в своє болото навiть
культурноï людини, якщо у нього немає внутрiшнього протесту i
iдейного протиотрути. Розповiдь допомагає читачам побачити
навколишню ïхню дiйснiсть при яскравому свiтлi полуденного сонця,
коли всього виднiше темнi плями.