Французький героïчний епос
Зазвичай, якщо хочеш зрозумiти той чи iнший народ, вiдчути його
традицiï, ментальнiсть, дослiди перш за все його рiдну мову та
епос, бо саме вони є тим iндикатором, який виявляє всi
особливостi, тонкощi та iншi нюанси, притаманнi представникам того
народу, який тебе цiкавить. Хочеш повнiше вiдчути, що уявляють собою
скандинави, звернися до Едд (як Старшоï, так i Молодшоï), не
забудь також про саги; нiмцi тодi шлях тобi до Пiснi про Нi-белунгiв;
греки ну, якщо не знаєш ïх епосу, то далi й розмовляти годi
(про всяк випадок нагадую ключовi слова: Троя, Одiсей, Геракл, Ахiл,
Аргонавти та iншi); iспанцi наводь об'єктив на Пiсню про мого
Сiда; французи тодi розшукуй Ьа спапзоп сiє Коïапа, про яку i
пiде мова .
Пiсня про Роланда видатний пам'ятник свiтовоï лiтератури. Чесно
кажучи, при читаннi цiєï поеми так i хочеться, усмiхнувшись i
хитаючи. головою, вигукнути ох, вже цi французи! Навiть ïхнiй
героïчний епос i той насичений похвальбою, невгамовнiстю,
вiдчайдушнiстю, патетичнiстю, але й хоробрiстю, презирством труднощiв,
пишнiстю, благородством, достоïнством, смiливiстю.
За своєю художньою суттю Пiсня про Роланда дiйсно, яскравий
приклад епосу iз типовим для цього роду лiтератури тяжiнням до
монументальностi, повторiв i варiацiй, пiднесеним французькою пристрастю
до гiперболiзму (от чого точно не вiдняти!), пафосу й патетичностi.
Iсторична правда, яка слугувала колись основою для створення
епiчноï поеми (хоча в цьому деякi дослiдники розходяться), i те,
чим вона стала врештi-решт двi дiаметрально протилежнi речi. Але i тут
вже жартiвливий тон змiнюється на серйозний це не заважає
поемi залишатись однiєю з ключових фiгур на дошцi епосiв свiту.
Насправдi, як розповiдають нам офiцiйнi хронiки тих часiв, похiд Карла
Великого за Пiренеï був невдалим, а ворогами, якi напали на
ар'єргард французькоï армiï були баски, а не сарацини.
Але такi деталi при прочитаннi твору стають дрiбними й непомiтними. Так
само захоплений читач iз розумiнням i милiстю ставиться до таких
нюансiв, як те, що географiя поеми просто фантастична, що за
пiдрахунками кожнi п'ять французiв вбивають щонайменше чотири тисячi
невiрних, а звук рогу Роланда лунає на тридцять лiг.
Важливо, що цей героïчний епос дає нам уяву про вiрнiсть та
зраду, чеснiсть i хоробрiсть, пiдлiсть i винахiдливiсть а все це
дивовижно яскраво показано в поемi без напiвтонiв i рис, наявнiсть яких
вибачила б чи, навпаки, зруйнувала категоричнiсть нашого сприйняття
образiв твору. Якщо пiдлiсть то затята, якщо хоробрiсть то вiдчайдушна,
якщо кохання то живе до останнього подиху коханого i з ним
помирає, якщо Божа милiсть то до сходження ангелiв за рукавичкою
героя.
Але головне (принаймнi на мою думку, тобто єдино правильну) те, що
Пiсня про Роланда виховує справжнiх героïв у нас самих.
Роланд iдеальний лицар, патрiот, непр/имиренний до ворогiв, правдолюб.
Його друг i соратник Олiвер також видатний воïн, досвiчений
стратег, менш вiдчайдушний, бiльш розсудливий. Король Карл Великий
втiлення мудростi, благородства, честi, вiрностi державi, тобто тих рис,
якими надiлений iстинний правитель. Саме в такiй компанiï ми,
читачi Пiснi про Роланда, подорожуймо ïï сторiнками, беремо
участь у вiйнах i битвах, загартовуємося и походах. I цi лицарi
стають для нас взiрцями, а чеснiсть i благородство ïх образiв
свiтлом, яке вкаже нам правильний шлях на роздорiжжi життя.