Де плачуть, там немає вже краси (На матерiалi повiстi Павла Грабовського)
Павло Грабовський був поетом великоï громадянськоï наснаги,який все своє життя присвятив доротьбi за народне щастя, весь свiй
талант вiддав укр. народу. Найбiльше бажання поета втiлено ним у
вiдомому висловi: Не треба менi свiтових заман та ласощiв, аби тiльки
дали спромогу працювати для рiдного краю. У ньому перед читачем
розкривається кредо митця, його погляди на призначення поета, на
обовязки громадянина передсвоєю державою. Революцiйна дiяльнiсть
П.Грабовського тiсно переплiтається з його творчiстю, в якiй
звеличування боротьби за краще майбутнє органiчно
поєднувалось з вражаючими своєю художньою повiстю картинами
життя поневоленого народу, плач i бiль якого вiдчувається майже у
кожному вiршi поета.
Як вiрного сина народу, поета турбує життя його краю, його
безрадiсне сучасне, його героïчне минуле i невiдоме майбутнє.
Недарма для Грабовського завжди взiрцем були твори Т.Шевченка. У вiршi
Поетам — украïнцям, що являє собою послання до сучасних
авторовi митцiв, Грабовський у стильнiй формi викладає своє
поетичне кредо, своï погляди на завдання художньоï творчостi .
Поет патрiот, вiн глибоко приймав до серця вiдсутнiсть у багатьох митцiв
живого звязку з сучаснiстю. Не все спiвати нам про квiти, та любуватися
Днiпром, — застерiгав вiн своïх сучасникiв. Програмним твором
Грабовського по праву вважається його поезiя Я не спiвець
чудовноï природи. Скрiзь у новому суспiльствi поет бачить так
багато пекельницького лиха, що вiд нього не можна втекти, його не можна
забути на лодонi природи:
Я не спiвець чудовноï природи
З холодною буйдужiстю ïï.
Мiй ум ворушать змученi народи,
Ïм я вiддав усi чуття моï.
Краса природи тьмянiє перед безоднею людського горя: Де є
страждання, там немає вже краси. Автор свiдомо вдається до
рiзких протиставлень, якi пробуджують думку, впливають на почуття
читачiв:
Блакить пташки з пiд соловйових хорiв,
Мов нiж, вража скрiзь стогiн мужика.
На цей стогiн поет усiм серцем вiдгукується палкими рядками
своïх найкращiх творiв. Iдеал Грабовського вiддати народовi чуття
серця, тодi у ньому озиватиметься мир з турботами всiма. Подiбнi мотиви
знаходио також i в iнших поезiях митця демократа: До парнасцiв,
Справжнiй герой, цикл Веснянки. Зокрема, у вiршi Спiвець говориться про
те, що треба не тiльки вiдтворювати народнi страждання, але й намагатися
повести народ на боротьбу, покарати насильство своïм словом вiщим
(Згадаємо спiвзвучнi мотиви Веснянок Iвана Франка):
Засiвай зерном добра лани,
Щоб найплiднiшi жнива уродили!
Поет не тiльки виголошував свою естетичну програму, але й безпосередньо
використовував ïï у творчiй дiяльностi. Грабовський постiйно
звертається до зображення народного життя. Його далекi вiд
iдилiï картини вражали поетове серце, викликали наповненi гнiвом i
ненавистю до гнобителiв рядкiв. Найбiльш вражаючими є вiршi, у
яких поет створює конкретнi, нiби вихопленi з виру життя образи
(Робiтниковi, Швачка, Сироти, Трудiвниця та iншi). У поезiï
Робiтниковi лише три строфи, але перед
читачем розгортається трагiчна картина життя знедоленого
трудiвника: напружена i виснажлива щоденна праця, вiчний заробiток,
смерть посеред вулицi. Особливе ставлення у митця до жiнок трудiвниць.
Рiвень зображення ïх тяжкоï долi є достойним
продовженням кращих традицiй Марка Вовчка i Тараса Шевченка. У вiршi
Швачка змальовано каторжну працю людини на iнших, працю, що кров
висисає. Вiльна неволенька цей вдало побудований на зiставленнi
несумiсних понять вираз найдiльшою мiрою характеризує пiдневiльну
працю в експлуататорському суспiльствi. З життя невеликий сюжетний вiрш,
своєрiдний психологiчний етюд. За пустощi мати покарала свою
маленьку детину, та Грабовський не звинувачує жiнку, а прагне
знайти виправдання такiй суворостi у злиднях, що обсiли вдовину хату. У
незцi творiв поет переходить вiд зображення конкретних картин народних
страждань до художнього узагальнення класових суперечностей тогочасного
суспiльства. Це особливо виявляється у таких його творах, як: Там
i тут, Допусти. У кожному з рядкiв поезiï Там i тут подана
узагальнююча картина соцiальних контрастiв:
Там квiтка, та блиск, та чари,Залицяння та вино;
Тута ж праця, сльози, свари,
Пекло голоду одно.
На основi контрасту у вiршi створюється панорама життя там, тобто
життя панiвних класiв, i тут життя знедолених народних мас. Знаменно, що
для поета народне життя не на вiдстанi, а поруч нього. Творче кредо ще
раз знаходить пiдтвердження у цьому вiршi. У поезiï Допусти,
показуючи, що пiсля скасування панщини становище селянства не покращало,
поет так говорить про цю голодну волю: Позавчора крiпаки; вчора вiльнi,
а сьогоднi Хоч пiд вiкна по шматки. Точнi характеристики допомагають
змалювати зубожiння села, а сатиричне зiставлення слiв господар i без
онуч тiльки гострiше виявляє усю фальшивiсть проведеноï
реформи.
Письменника не менше хвилювало майбутне рiдного краю, яке поет все ж не
мислив без сучасноï дiйсностi. У снi, Сон, Омана такi назви
дає Грабовський своïм поезiям, у яких змальовуються картини
щасливого майбутнього його краïни. Але мрiï поета насправдi
були тiльки оманою. В поезiï До Украïни вiн писав:
I випливаєш ти над мене
У тiй збагнiченiй красi,
Що не зруйнують, серце нене,
Твоï пекельники усi!
Красу i силу рiдноï краïни Г. бачив не лише у чарiвних
картинах природи, а й у глибинних можливостях рiдного народу. Вiн
висловлює впевненiсть, що велич украïнцiв запанує на
Русi, що прийде час, коли народ сам визначатиме власну долю. Але це
вiльне щасливе життя не прийде саме, за нього треба боротись. У вiршi
Вставайте, вкраïнцi поет закликає до серйозноï боротьби
за щастя у вбогiм краю. Г.вiдкидає звичнi посилання на тяжкi
обставини, доводить, що не можна безсило опускати руки. Цим поет ще раз
пiдтверджує свою естетичну позицiю, висловлюючи бажання i надалi
керуватись цими принципами у своïй творчостi.
Усе своє нелегке життя поет громадянин героïчно
поєднував боротьбу з суспiльним ладом i художню творчiсть, яка
вивела ïï автора на вершину укр. образного слова. Його вiршi
сповненi гарячоï любовi до рiдного народу, до рiдноï землi
тому, що поет вважає обовязком боротись за справжню свободу.
Митець пристарсно викриває усi недолiки суспiльного буття, i хоч
краси, за його висловом, поки що не бачить, П.Г. твердо впевнений:
I побачать вбогi Украïни дiти
Будуче славетне, будуче прекрасне.
