Значення творчостi Сумарокова для росiйськоï лiтератури

Популярнiсть Олександра Петровича Сумарокова у двадцятому столiття не
витримує нiякого порiвняння не тiльки зi славою Ломоносова —
його сучасника, учителя й суперника, але навiть iз популярнiстю Василя
Тредиаковского. Тим часом авторитетний лiтературознавець Г. А. Гуковский
уважав, що Сумароков зовсiм не був самодуром, коли повiдомляв себе
творцем новоï росiйськоï лiтератури . Цю лiтературу створювало
насамперед дворянство (чим вона й вiдрiзняється вiд всiх
європейських). Саме дворянство пiсля реформ Петра Великого
виявилося тим станом, якому довелося не тiльки служити оновленiй державi
в армiï й державних установах, але й пристосовувати до потреб i
традицiй Росiï захiдну систему цiнностей. Для цього необхiдно було,
зокрема, знать зразковi добутки захiдноï лiтератури й створювати
власнi, по можливостi не гiрше. Лiтература (зокрема, поезiя) стала
цiнуватися надзвичайно високо. Сумароков же першим з росiйських дворян
присвятив себе ïй цiлком.
Олександр Петрович Сумароков увiйшов в iсторiю росiйськоï
лiтератури не тiльки як письменник, але i як один з основних теоретикiв
росiйського класицизму. Йому належать найбiльше повно й доступно
сформульованi програмнi добутки лiтературного напрямку, що
затверджувалося, — епiстоли Про росiйську мову i Про вiршування.
Сатирико-викривальна спрямованiсть творчостi Сумарокова в цiлому
найбiльше яскраво виявилася у властиво сатиричних жанрах: у вiршованих
сатирах, сатиричних хорах, байках, епiграмах, пародiях
Найбiльшою популярнiстю в сучасникiв Сумарокова користувалися байки
(притчi, як ïх ще називали в той час). Сумароков охоче писав у
цьому жанрi протягом майже всього свого творчого життя (ïм написано
бiля чотирьохсот байок) i виступав тут справжнiм новатором. Вiн зумiв
додати байкам характер живих, часом драматичних сценок, наповнив
ïхнiм злободенним змiстом, виступив у них проти багатьох суспiльних
порокiв i людських недолiкiв. Бiльшою соцiальною загостренiстю
вiдрiзняються, наприклад, такi байки, як Безногий солдат i Терпiння. У
першiй з них Сумароков затверджує, що тiльки трудовому люду
властивi спiвчуття й жаль до знедоленого. Солдат, якому у вiйнi вiдбили
ноги, залишає монастир, де з ним строго обходилися, i
вiдправляється просити милостиню. Але нi дворянин, що грає в
шахи, нi набожна купчиха нiчого не подали йому. I тiльки працiвник, що
цiлий день копав на городi гряди, зустрiвшись нещасному сему, що вибрав
вiн, усе вiддав те йому*. Байка Терпiння спрямована проти жорстоких i
жадiбних помiщикiв, що морили голодом своïх крiпакiв
Ряд байок з'явився вiдгуком на полiтичнi подiï. Так, у байцi Вiйна
Орлiв описане суперництво братiв Орлових у боротьбi за мiсце
єкатерининського фаворита. Кiнцiвка байки Мид (Хоча хвала про кого
неправе й гарчить, iсторiя про нього iнше закричить), як думають
дослiдники, спрямована проти Катерини. Осмiював у байках Сумароков i
своïх лiтературних супротивникiв: Тредиаковского (Жуки й бджоли,
Сова й рифмач), Ломоносова ( Мавпа-Вiршотворець, Осiв у левинiй шкiрi),
М. Д. Чулкова (Парисов суд) i iнших. Чимало байок присвячено осуду
хабарництва приказних, шахрайства вiдкупникiв, марнотратства й
низькопоклонства дворян. У деяких байках Сумарокову вдалося намалювати
мальовничi, колоритнi картини з народного, сiльського життя (Два
перехожi, Сiльськi баби).
Байки Сумарокова, на думку Н. Л. Степанова, — це не
рацiоналiстично ясний i закономiрний мир класицизму, а живий, грубувато-
правдоподiбний побут, гротеск, що нагадує приповiдки й примовки.
Слiд зазначити також мову й вiршовану форму байок Сумарокова. Простий
розмовний, iз включенням просторiчних слiв мова й метрика (разностопний
ямб) байок, афористичне звучання ïхнiх кiнцiвок були значним
досягненням автора в порiвняннi з його попередниками в цьому жанрi
Першi досвiди Сумарокова в якостi одописца особливих лаврiв йому не
принесли (по власному визнанню поета, крилатоï менi там кiнь був
трохи завзятий). Вiн спочатку наслiдував Тредиаковскому, використавши
для оди його росiйський пентаметр i суцiльне парне жiноче римування (Як
тепер почати Ганну поздравляти, не можу коли слiв таких сискати), А
потiм дуже незабаром став у цьому жанрi послiдовником Ломоносова, взявши
на озброєння чотиристопний ямб i одична строфа росiйського
Пиндара:
Залишимо лайки й перемоги,
Кривавий меч прийняв спокiй.
Спочивайте, мирнi соседи,
И защищайтеся рукою
Широку популярнiсть Сумарокову принесла його любовна лiрика. I тут поет
у рядi випадкiв виступив справжнiм новатором, вiдразу ж обретя чимало
наслiдувачiв i послiдовникiв. Любовна лiрика, що з'явилася ще в
петровское час, стала вже модною частиною нового побуту, особливо у
свiтському суспiльствi. I Сумароков вiдповiв на цю потребу багато
вдалiше своïх попередникiв — безiменних поетiв перших
десятилiть XVIII столiття й Кантемира Стредиаковским.
Любовна лiрика створювалася Сумароковим найчастiше в жанрах пiснi,
еклоги, iдилiï й елегiï. Тут (в еклогах i iдилiях у першу
чергу) ще багато умовного й недосконалого. Умовний пейзаж частини еклог,
умовно схематичнi самi пастухи й пастушки, що перевiряють читачевi
таємницю своєï любовi. Еклоги, як правило,
закiнчувалися коротким описом цитерских забав, але не фривольнi
замальовки були кiнцевою метою поета. Це була спроба вiдтворення златого
столiття днiв, тоï пасторальноï утопiï, що повинна була
повести й поета, i його читачiв з миру прози, миру страшних i потворних
сцен дiйсностi, iз задушливого, чумного мiста (бiльша частина еклог,
виданих Сумароковим в 1774 роцi, була, по його свiдченню, написана в
Москвi пiд час чумноï епiдемiï 1771 року). Так, наприклад, в
однiй з еклог пастушка Емiлiя говорить пастуху Валерiю, що в мiстах
Удавання — приятельством, обман — розумом кличуть,
Що в шумi хитрого й улесливого народу
Преобразилася зовсiм у них природа ,
Що кончилися там златого столiття днi.
Зберiгаємо, Валерiй, ïх як тiльки ми однi
Бiльше успiшними були виступу Сумарокова в жанрi пiсень, де йому нерiдко
вдавалося вийти за рамки образно-язиковоï системи, певноï
класицизмом. У кращих пiснях поета виражалася цiла гама людських
переживань — нероздiленоï й торжествуючоï любовi, туги,
розлуки, ревнощiв. Сумароков у своïх добутках мiг виступити вiд
iменi як чоловiка, так i жiнки (причому в останньому випадку, мабуть,
вдалiше). Так, безмовна любов жiнки змушує ïï з гiркотою
вимовити: Ти до мене, як камiнь, я до тебе, як лламенъ. Досить тонко для
свого часу передає Сумароков психологiю дiвчини, що полюбила, що
соромливо намагається сховати своє почуття вiд хижака
ïï вiльностi:
Зрiти тебе бажаю, а побачивши мятуся И боюся, щоб погляд не змiнив,
При тобi бентежуся, без тебе крушуся,
Що не знаєш, скiльки ти менi милий
Сором iз серця вигнати пристрасть цю прагне,
А любов прагне вигнати сором
У цiй жорстокiй лайцi мiй розум тьмится,
Серце рветься, страждет i горить
Сумароков змiг помiтити й неусвiдомлене ще повнiстю вiдчуття любовi, що
зароджується:
Отчого трiпотить серце, отчого палає кров?
Иль прийшло вже той час, щоб почувати любов?
Щирим смутком наповненi вiршi про розлуку двох закоханих:
Не плач так багато, дорога,
Що розлучаюся я з тобою.
И без того знемагаючи,
Ледь володiю я собою
Справжня поезiя й щирий смуток звучать у визнаннi жiнки, виданоï
замiж за старого ревнивого чоловiка й розлученоï зi своïм
коханим:
Розтрощив лиходiй всю молодiсть мою,
Але повiр, що в думках мiцно я коштую,
Хоч би вiн мене й пущi став губити,
Я тебе, моє свiтло, вовек буду любити
Супротивник святенницькоï моралi й свiтського лицемiрства,
Сумароков з непiдробленим спiвчуттям виразив трагедiю жiнки,
змушеноï, до приховання сорому дiвоцтва, позбавити життя ще не
народженого позашлюбного младенчика (сонет ПРО, iстоти склад, без образа
змiшаний).
Однак Сумароков, чия творчiсть була пов'язане з хворими питаннями його
часу, не мiг обмежитися в iнтимнiй лiрицi тiльки любовною тематикою. У
деяких його вiршах вiдбитi роздуми про короткочаснiсть людського життя й
тлiнностi земного iснування (На суєту людини, Ода на суєту
миру), страх перед смертю (Плачу й ридаю…, Годинники). Часом
виникає образ людини самотнього й гнаного, що нiде не знаходить
спокою й марне благаючого до заступництва всевишнього (ода Противу
лиходiïв — На морських берегах я сиджу…, сонет На
розпач i iншi).
Подiбнi мотиви в лiрику Сумарокова не випадковi. Його енергiйна боротьба
iз суспiльними пороками не давала бажаного результату, а посилення
самодержавного деспотизму й загострення класовоï боротьби змушували
поета засумнiватися в можливостi становоï гармонiï у
дворянськiй державi. Сумароков починає шукати якесь серединне
рiшення непримиренних протирiч, що загострилися. Миру зла й насильства
протиставляється краса чесноти, i не стiльки в гражданско-госу-
дарчому ïï значеннi (як це було в його трагедiях, урочистих
одах або бойових сатирах), скiльки в змiстi вимоги внутрiшнього,
морального самовдосконалення людини, помiрностi його бажань, стримування
своïх страстей у з'єднаннi з розумним користуванням
природними радостями життя. Весь цей лiричний акорд Сумарокова не
вмiщався в рамки классицистских обмежень. Тут починали зароджуватися
новi тенденцiï, якi одержать подальший свiй розвиток пiзнiше
— у творчостi М. М. Хераскова, Державiна й iнших, що готовили в
рiзнiй мерi й рiзних аспектах, твердження нових естетических принципiв
Письменник-Просвiтитель, все життя боровшийся iз суспiльним злом i
людською несправедливiстю (Доколе старезнiстю иль смертю не зiв'яну,
проти пороку я писати не перестану!), пользовавшийся заслуженою повагою
Н. И. Новикова й А. Н. Радищева, Сумароков в iсторiï
росiйськоï лiтератури XVIII столiття займає видне мiсце.
Пiзнiше багато росiйських письменникiв сумнiвалися в поетичному дарунку
Сумарокова, у його лiтературному талантi, але все-таки прав був
Бєлiнський , що заявив, що Сумароков мав у своïх сучасникiв
величезний успiх, а без дарування, воля ваша, не можна мати нiякого
успiху нi в який час.