Лiтература й наука ассирийцев
Iншим найважливiшим внеском ассирийцев в iсторiю свiтовоï культуриє розробка лiтературно-iсторичного жанру. Царськi написи, що
оповiдають про подiï того або iншого царювання, мали в
Месопотамiï багатовiкову традицiю, але тiльки ассирийци перетворили
ïх у теперiшню лiтературу. Хоча цi написи прийнятий називати
“анналами”, тобто лiтописами, у дiйсностi вони ними не
є. Це лiтературнi композицiï, у яких iсторичнi подiï
певним чином “аранжованi”, щоб оповiдання виглядало бiльше
барвистим, а його головний герой — цар — бiльше мудрим,
доблесним i могутнiм. Тому “аннали” мiстять нерiдко сильнi
перебiльшення (числа вбитих ворогiв, розмiрiв видобутку й т.п.) i разом
з тим багато про що умовчують (переважно, зрозумiло, про невдачi). Сюди
ж ставляться й так званi “листи боговi Ашшуру” —
своєрiднi “рапорти” царя боговi й жителям мiста Ашшура
про вiйськовi походи, ïхнiх причинах, плинi й результатах. Цi
тексти в лiтературному вiдношеннi ще цiкавiше “анналов”.
Так, в “Листi Саргона II боговi Ашшуру” ми вперше у свiтовiй
лiтературi зустрiчаємо опису пейзажiв. Там же зустрiчаються цитати
з “класичноï” лiтератури, наприклад з “Епосу про
Гильгамеше”. Хоча й “аннали”, i “листа”,
подiбно рельєфам, нерiдко компонуються зi стандартних деталей
(особливо в описi повторюваних подiй), ïх енергiйний i барвистий
стиль, яскрава, хоча часом i грубувата, образнiсть роблять ïхнiм
захоплюючим читанням. Ассiрiйськi iсторики всiляко намагалися показати
свою вченiсть: рясно цитували стародавнi тексти, намагалися писати на
“гарному” аккадском мовi, тобто на лiтературному
вавилонському дiалектi. Особливостi ассiрiйських анналов, звичайно,
сильно утрудняють ïхнє використання як iсторичне джерело, але
зате пiдвищують ïхню лiтературну цiннiсть (хоча й iсторичнiй
цiнностi ïх величезна).
Що ж стосується iнших лiтературних жанрiв, то добутку на аккадском
мовi з початку I тисячорiччя до х. е., на вiдмiну вiд II тисячорiччя до
х. е., майже не створюються, а тiльки листуються й коментуються —
як в Ассирiï, так i у Вавилонии. За винятком уже згадуваних
“анналов”, “листiв” i хронiк, вiдомi нам новi
лiтературнi твори цього часу нечисленнi. Але серед них є дуже
цiкавi псалми, гiмни богам i навiть лiрицi. Особливо слiд зазначити
оповiдання про подорож якогось царевича в Царство мертвих i про те, що
вiн там побачив. Це — саме раннє вiдоме нам у свiтовiй
лiтературi твiр того своєрiдного жанру, вершиною якого став через
два тисячорiччя “Пекло” Данте. Занепад аккадской
поезiï, однак, сильно помiтний. Видимо, це пов'язане зi швидко, що
розвивався процесом, витиснення з розмовноï практики аккадского
мови арамейським i з появою новоï лiтератури арамейською мовою. Про
цю лiтературу на ïï початковiй стадiï ми знаємо
поки дуже мало, тому що по-арамейски писали звичайно на папiрусi й iнших
недовговiчних в умовах Месопотамiï матерiалах (хоча й вiдомi
нечисленнi тексти, написанi клинописом по-арамейски). Арамейська
лiтература, видимо, i послужила свого роду “мостом” вiд
лiтератур ранньоï стародавностi до бiльше пiзнього. Прикладом тут
може служити так званий “Роман про Ахикаре”, як
передбачається, ассiрiйського походження, що дiйшов до нас
арамейською мовою (найдавнiший список з єгипетськоï
елефантини, V в. до х. е.). “Роман про Ахикаре” був дуже
популярний у стародавностi й у середнi столiття: вiдомi його грецька,
сiрiйська, ефiопська, арабська, вiрменська й слов'янська версiï. На
Русi вiн був вiдомий за назвою “Сказання про Акире
Премудрий”. Це цiкаве й одночасно повчальне оповiдання про мудрого
радника пануючи Синаххериба Ахикаре i його невдячному прийомному синi,
оклеветавшем i ледь що не погубив свого благодiйника. Зрештою, однак,
справедливiсть трiумфує. Благi ради й докору Ахикара, адресуемие
ïм своєму вихованцевi, виражають етичнi погляди, що панували
на Близькому Сходi в I тисячорiччi до х. е. Недавно було встановлено, що
Ахикар — iсторична особа. З Єгипту ж вiдбувається й
iнший, недавно опублiкований дуже цiкавий текст — так званий
“Роман про Ашшурбанапале й Шамаш-Шум-Укине”, своєрiдна
художня iнтерпретацiя вiдомих iсторичних подiй. Текст написаний
арамейською мовою єгипетським демотическим листом (такi тексти
надзвичайно рiдкi) i оповiдає про суперечку двох братiв за
верховну владу й про безуспiшнi спроби ïхньоï сестри помирити
ïх. Видимо, i цей добуток сходить до ассiрiйського часу або дуже
близько до нього. Треба сподiватися, що новi знахiдки дозволять iстотно
розширити нашi знання про арамейську лiтературу на ранньому етапi
ïï iснування. В областi лiтератури, науки й мистецтва
ассирийци в II тисячорiччi до х. е. не створили майже нiчого
оригiнального, повнiстю перейнявши вавилонськi й частково хуррито-
хетськi досягнення. В ассiрiйському пантеонi на вiдмiну вiд
вавилонського мiсце верховного бога займав Ашшур (”батько
богiв” i “еллиль богiв”). Але Мардук i iншi боги
общемесопотамского пантеону теж досить шанувалися в Ассирiï.
Особливо важливе мiсце серед них займала грiзна богиня вiйни,плотськоï любовi й родючостi Иштар у двох своïх iпостасях
— Иштар Ниневийской i Иштар Арбельской. В Ассирiï Иштар грала
ще й специфiчну роль покровительки пануючи. У хетiв i, iмовiрно,
митаннийцев був запозичений лiтературний жанр царських анналов, але
найбiльший розвиток вiн одержав в I тисячорiччi до х. е. Досить цiкавим
культурно-iсторичним i побутовим пам'ятником епохи є так званi
“Среднеассирийские закони” (скорочено САЗ), якi являють
собою, швидше за все, не закони держави, а свого роду
“наукову” компiляцiю — звiд рiзних законодавчих актiв
i норм звичаєвого права Ашшурской громади, складений для навчання
й для практичних потреб. Усього збереглося 14 табличок i фрагментiв, якi
прийнято позначати прописними латинськими буквами вiд А до О.
Схороннiсть ïх рiзна — вiд майже повноï до дуже
поганоï. Деякi фрагменти були спочатку частинами однiєï
таблички (B+O+G). Вони датуються XIV-XIII вв. до х. е., хоча сам текст,
видимо, трохи старше.
Своєрiднiсть САЗ проявляється в тiм, що вони з'єднують
у собi як риси досить архаïчнi, так i серйознi нововведення
До останнього ставиться, наприклад, метод систематизацiï норм. Вони
групуються вiдповiдно до предмета регулювання в дуже великi
“блоки”, кожному з яких присвячена особлива табличка (у ЗХ
угруповання значно бiльше дробова), тому що “предмет”
розумiється в САЗ надзвичайно широко. Так, Табл. А (п'ятдесят
дев'ять параграфiв) присвячена рiзним аспектам правового положення
вiльноï жiнки — “дочки людини”, “дружини
людини”, удови й т.п., а також блудницi й рабинi. Сюди ж входять
рiзнi правопорушення, доконанi жiнкою або проти ïï, шлюб,
майновi вiдносини подружжя, права на дiтей i т.п. Iншими словами, жiнка
виступає тут i як суб'єкт права, i як його об'єкт, i
як злочинниця, i як потерпiла. “Заодно” сюди ж вiднесенi
дiï, чиненi “жiнкою або чоловiком” , а також справи про
мужолозтво Таке угруповання, зрозумiло, значно зручнiше, нiж у ЗХ, але i
ïï недолiки очевиднi: злодiйство, наприклад, виявляється
у двох рiзних табличках, неправдивi обвинувачення й помилковi доноси теж
попадають у рiзнi таблички (А и N); така ж доля осягає й норми, що
стосуються спадкування Втiм, цi недолiки очевиднi лише з нашоï,
сучасноï точки зору. Новим, у порiвняннi iз Законами Хаммурапи,
є також надзвичайно широке застосування публiчних покарань —
пороття й “царськоï роботи”, тобто свого роду каторжних
робiт (крiм грошовоï компенсацiï потерпiлому). Таке явище для
настiльки ранньоï стародавностi унiкально й може пояснюватися як
надзвичайно високим розвитком правовоï думки, так- i збереженням
общинноï солiдарностi, що розглядала багато правопорушень, особливо
в областi земельних вiдносин або проти честi й достоïнства вiльних
громадян, що як зачiпають iнтереси всiєï громади. З iншого
боку, САЗ, як ми вже вiдзначали, мiстять i риси архаïчнi. До них
можна вiднести В + ПРО, згiдно яким убивця видається
“хазяïновi будинку”, тобто главi сiм'ï вбитого.
“Хазяïн будинку” може надiйти з ним за своïм
розсудом: убити або вiдпустити, взявши з його викуп (у бiльше розвинених
правових системах викуп за вбивство не допускається). Таке
змiшання архаïчних рис iз рисами порiвняно високого розвитку
характерно й для самого среднеассирийского суспiльства, як воно вiдбито
ВСАЗ.
Власний внесок Ассирiï в культуру древнього миру був невеликий.
Так, в областi лiтератури Ассирiя, очевидно, не створила нiчого свого,
крiм вiйськових царських анналов. У своєму родi, втiм, цi аннали
були чудовi яскравою виразнiстю ритмiчноï мови й системою образiв,
коли справа йшла про зображення вiйськовоï моцi Ассирiï й
описi перемог ассiрiйського царя. Але характерно, що навiть цi типово
ассiрiйськi добутки майже завжди писалися не на рiдному для ассирийцев
дiалектi, а на досить що сильно отличались вiд нього до цього часу
аккадском лiтературнiй мовi (вавилонському). Що ж стосується всiх
iнших лiтературних пам'ятникiв, що дбайливо збиралися в бiблiотецi
ниневийского палацу за наказом пануючи-грамотiя Ашшурбанапала, а також у
бiблiотеках храмiв, то вони майже все без винятку представляли
пам'ятники вавилонськоï лiтератури або ж наслiдування ïм,
начебто складених, очевидно, самим Ашшурбанапалом гiмнiв i молитов богам
Утворений переписувач в Ассирiï повинен був знати кiлька мов: крiм
свого рiдного дiалекту й вавилонського дiалекту у двох його формах
(живий, що застосовувалася в дiловiй переписцi з Вавилонией, i
старолитературний) ще й шумерська мова, тому що без деякого знання
цiєï мови неможливо було повне оволодiння клинописною
грамотою. Крiм того, в офiцiйних канцелярiях крiм ассiрiйського дiалекту
аккадского мови застосовувалася ще й iнша мова — арамейський, як
мова, найпоширенiший серед багатомовного населення рiзних частин
держави. Арамейська мова навiть почала витiсняти аккадский у побутi
населення. У канцелярському штатi складалися спецiальнi арамейськi
переписувачi, що писали на шкiрi, папiрусi або глиняних черепках.
Створювалася й арамейська лiтература, на жаль, до нас майже що не дiйшла
через поганоï сохраняемости матерiал, що застосовувався для листа.
До ассiрiйського часу треба, однак, вiднести вiдому арамейську повiсть
про премудрий Ахикаре, найдавнiший варiант якоï дiйшов до нас у
копiï V в. до н. е. i дiя якоï вiдбувається при дворi
ассiрiйських царiв Синаххериба й Асархаддона. Повiсть ця, що перетерпiла
змiни протягом багатьох столiть, дожила до пiзнього середньовiччя,
переводилася й у Європi на багато мов, у тому числi й на росiянин
Наука в Ассирiï перебувала в загальному ще на етапi первинного
нагромадження фактiв. науковi твори , Що Дiйшли до нас, носять сугубо
утилiтарний характер — це рiзнi перелiки, довiдники, рецепти.
Деякi iз цих довiдникiв, однак, припускають наявнiсть вiдомих попереднiх
узагальнень. Бiльшiсть наукових творiв, що дiйшли до нас iз
Ассирiï, — вавилонського походження. Нам вiдомi словники й
збiрники язикових i юридичних вправ, медичнi й хiмiчнi рецептурнi
довiдники, зведення ботанiчних i мiнералогiчних термiнiв, астрологическо-
астрономiчнi записи й Т.и. научние знання в таких творах перемiшанi iз
чаклунством; професiя лiкаря, наприклад, уважалася жрецькою
професiєю
На високому рiвнi розвитку, як уже вказувалося, перебували вiйськова
технiка й тi галузi технiки, якi пов'язанi з вiйськовою справою,-
будiвництво мостiв, дорiг, акведукiв, фортець i т. п.
