Лєсков Н. С. — Лiвша — глава п'ята

Платов взяв сталеву блоху, i як поïхав через Тулу на Дон, показав
ïï тульським зброярам i слова государевi ïм передав, а
потiм запитує:
- Як нам тепер бути, православнi?
Зброярi вiдповiдають:
- Ми, панотець, милостиве слово государеве почуваємо й нiколи його
забути не можемо за те, що вiн на своïх людей сподiвається,
а як нам у теперiшньому випадку бути, того ми в одну мiнуту сказати не
можемо, тому що аглицкая нация теж не дурна, а досить навiть хитра, i
мистецтво в нiй з бiльшим змiстом. Проти ïï, —
говорять, — треба узятися пiд умавши й з божим благословенням. А
ти, якщо твоя милiсть, як i государ наш, маєш до нас довiра,
поïдь до себе на тихий Дон, а нам цю блошку залиш, як вона
є, у футлярi й у золотий царськоï табакерочке. Гуляй собi
по Дону й загоюй рани, якi прийняв за батькiвщину, а коли назад будеш
через Тулу ïхати, — зупинися й спосилай за нами: ми до
тоï пори, бог дасть, що-небудь придумаємося
Платов не зовсiм задоволений був тим, що туляки так багато часу
вимагають i притiм не говорять ясно: що таке саме вони сподiваються
влаштувати. Запитував вiн ïх так i iнакше й на всi манери з ними
хитро по-донски заговорював; але туляки йому в хитростi нiтрохи не
поступилися, тому що мали вони вiдразу ж такий задум, по якому не
сподiвалися навiть, щоб i Платов ïм повiрив, а хотiли прямо своя
смiлива уява виконати, так тодi й вiддати
Говорять: - Ми ще й самi не знаємо, що вчинимо, а тiльки будемо на
бога сподiватися, i либонь слово царське заради нас у постиждении не
буде
Так i Платов розумом виляє, i туляки теж. Платов виляв, виляв, так
побачив, що туляка йому не перевиляти, подав ïм табакерку з
нимфозорией i говорить:
- Ну, нема чого робити, нехай, — говорить, — буде вашим-вашiй-по^-
вашому; я вас знаю, якi ви, ну, одначе, робити нема чого, — я
вам вiрю, але тiльки дивитеся, дiамант щоб не пiдмiнити й аглицкой
тонкоï роботи не зiпсуйте, так недовго возитеся, тому що я шпарко
ïжджу: двох тижнiв не пройде, як я з тихого Дону знову в
Петербург поверну, — тодi менi щоб неодмiнно було що государевi
показати
Зброярi його цiлком заспокоïли:
- Тонкоï роботи, — говорять, — ми не ушкодимо й
дiаманта не обменим, а два тижнi нам часу досить, а до тому случаю,
коли назад вернешся, буде тобi що-небудь государеву пишнотi гiдне
представитися
А що саме, цього так-таки й не сказали