Лєсков Н. С. Лiвша — глава двадцята

Тепер все це вже справи минулих днiв i преданья старовини,
хоча й не глибокоï, але переказу цi немає потреби квапитися
забувати, незважаючи на надзвичайний склад легенди й епiчний характер
ïï головного героя. Власне iм'я лiвшi, подiбно iменам багатьох
найбiльших генiïв, назавжди втрачено для потомства; але як
уособлений народною фантазиею мiф вiн цiкавий, а його пригоди можуть
служити спогадом епохи, загальний дух якоï схоплений влучно й
вiрно.
Таких майстрiв, як надзвичайний лiвша , тепер, зрозумiло, уже
немає в Тулi: машини сравн яли нерiвнiсть талантiв i дарувань, i
генiй не рветься в боротьбi проти старанностi й акуратностi.
Благоприятствуя пiднесенню заробiтку, машини не благоприятствуют
артистичного молодецтва, що iнодi перевершувала мiру, надихаючи народну
фантазiю до твору подiбних нинiшньоï надзвичайних легенд
Працiвники, звичайно, умiють цiнувати вигоди, що доставляються ïм
практичними пристосуваннями механiчноï науки, але про колишню
старовину вони згадують iз гордiстю й любов'ю. Це ïхнiй епос, i
притiм з дуже человечкиной душою.
* Пiп Федот не з вiтру взятий: iмператор Олександр Павлович перед
своєï кончиною в Таганрозi сповiдався у священика Олексiя
Федотова-Чеховського, котрий пiсля того йменувався духiвником його
величностi, i любив ставити всiм на вид це зовсiм випадкова
обставина. От цей-те Федотов-Чеховский, мабуть, i є легендарний
пiп Федот. (Прим. автора)