Якщо в нацiй вождя нi, тодi вождi ïï поети
Євгенiй Маланюк… Знайоме й незнайоме iм'я. Знайоме —
тому що вiдкриваємо для себе його творчiсть, а незнайоме —
тому що пiвстолiття художник був забутий своєю Украïною,
ïï нащадками. Ми вiдкриваємо для себе поета, якого
вважають поетом-борцем за украïнську державу, художника, що все
своє життя роздумував над , iсторiєю й майбутнiм
Украïни й украïнцiв, письменника, що жив i писав для
Украïни, хоча змушено був жити далеко вiд ïï:
Не треба нi паризьких брукiвок,
Нi Праги вулиць просторих
Усе сняться материнськi руки,
Стара солома рiдних дахiв
Все своє життя Е. Маланюк думав про Украïну, а його вiршi
сповненi болем i смутком за рiдним краєм
Поетичнi пошуки вiдповiдi на питання, чому Украïна не змогло
удержати державнiсть, чому так живуть украïнцi — стали
наскрiзними для Е. Маланюка. Вiн добре знав загальну полiтичну й
лiтературну ситуацiю в Украïнi, знав, що митнi слова шукали
компромiсiв i iз владою, i iз власною совiстю. Але Е. Маланюку в умовах
емiграцiï важко було зрозумiти природу цих компромiсiв. I тому вiн
призвав у весь голос боротися проти тоталiтарноï бiльшовицькоï
iдеологiï. З одного боку, з вуст поета звучать слова прокльону й
зневаги на адресу своïх землякiв, а з iншого боку — слова
духовноï мобiлiзацiï на захист державних iдеалiв
Євгенiй Маланюк — поет, що не тiльки пiднiмав у своïх
добутках iсторико-полiтичнi теми , а й намагався вирiшувати великi
iсторичнi проблеми, бачив з минулого:
Не буду сперечатися: я син свого народу
- Слiпого споконвiчного, калiки й раба…
Е. Маланюк переконаний, що його народ раб, тому що вiн породжений рабом
. А якщо в краïнi немає вождя, який би повiв народ до волi,
до побудови незалежноï держави, то вiн, поет, стане таким вождем i
своïми добутками буде будити свiдомiсть свого народу:
Упустили бiльшi днi
Покалiченi й маленькi люди,
Заслинили в ганьбу й бруд,
Бiльшу вiру — i на руïнах
Отарою мандрує люд,
Що повинен був вiдродити Украïну…
Поет розумiв, що перевдягання самодержавного iмперiалiзму в комунiстичне
одiяння — це сутнiсть неоимпериалистичной полiтики, а тому й
вступив у полiтичну боротьбу, тому що не хотiв бачити Украïну
провiнцiєю або колонiєю будь-якоï краïни. Болiло
серце художника за долю свого народу й Украïни:
Заспокоïти серце?
Так чим же?
Тому що ж?
Навчи мене спiву
Твоïх молитов! Не допоможе нiхто.
И не буде iнакше.
И зi слiзьми моïми змiшаю питво.
Що менi телефони — версалi — експреси?
Навiщо грiм Аргентини, чудеса Ниагар?..
Сниться синя Синюха й верби над плесом,
Вiльний вiтер Херсонщини, вiтер-дудар
Євгенiй Малаиюк все своє життя призивав до духовного
вiдродження украïнських нацiй — нацiй з героïчним
iсторичним минулим, великоï й самобутньою культурою, до вiдродження
державностi й духовноï повноцiнностi:
Пiд небом чужоï краïни,
У туманах осiннього сну,
На мрiю мою Украïну
Молю я послати весну…
Покрiй омофором, Марiя,
Вели запалати веснi
Євгенiй Маланюк твердо вiрив у дiєвiсть поетичного слова:
Талант — лiричне джерело.
Це ж — не поет, хто лише невпинно
Скрекоче про добро й зло.
Поет — мотор! Поет — турбiна!
Поет — механiк людських мас,
Динамомастер, будiвельний
Повстанець, майбутнього сурмач,
Що конструює День i Вночi.