Змiст вiрша Рубцова Росiянин вогник

Тема добутку — Батькiвщина, природа , росiйськi люди. Цим вiршем
Флякiв хотiв виразити любов i свою вiдданiсть до росiйських людей,
ïхнiм традицiям i звичаям. У цьому добутку автор уживає
повторення слiв наприкiнцi рядка й на початку:
…Навколо мене снiгу зацiпнули
Зацiпнули маленькi ялини…,
Яка глухомань! Я був один живий
Один живий у безкрайнiм мертвому полi!,
паралелiзм:
За все добро розплатимося добром,
За всю любов розплатимося любов'ю,
анафору:
…Гориш, гориш, як добра душа,
Гориш в iмлi — i немає тобi спокою…
антитезу:
Яка глухомань! Я був один живий,
Один живий у безкрайнiм мертвому полi!
Раптом тихе свiтло (пригрезившийся, чи що?)
Мигнув у пустелi, як сторожовий
Флякiв використовує багато порiвнянь: …Я була зовсiм як
снiжна людина…, …Раптом тихе свiтло (пригрезившийся, чи що?)
/ Мигнув у пустелi, як сторожовий…, …I довго на мене вона
дивилася, як глухонiма…. Вiршований розмiр цього вiрша —
ямб, що надає йому вiдтiнок замисленостi, також у ньому автор
використовує два способи римування — кiльцевий i
перехресний, що говорить про неоднорiднiсть розповiда_ автором
Я була зовсiм як снiжна людина,
Входячи в хату (остання надiя!),
И почув, обтрушуючи снiг:
- От пекти для вас i теплий одяг…
у цих рядках автор показує чуйнiсть i гостиннiсть росiйського
народу. Це ж вiн виражає в назвi вiрша — Росiйський вогник
— як втiлення доброти серед темного лiсу. Оскiльки вiн, також як i
господарка хати, у яку вiн потрапив, був самотнiй, те, розглядаючи
сiмейнi фотографiï на стiнi, вiн зрозумiв, що дуже важливо
пам'ятати про померлим на вiйнi близьких, шанувати ïхня пам'ять:
Як багато жовтих знiмкiв на Русi
У такий простiй i дбайливiй оправi!
И раптом вiдкрився менi
И вразив
Сирiтський змiст сiмейних фотографiй:
Вогнем, ворожнечею
Земля повним-повна,
И близьких всiх душу не забудеться
Господарка дуже турбується про те, чи буде вiйна й дуже
ïï не хоче, оскiльки це пов'язане iз втратою близьких людей,
сгорем.
- Скажи, рiдний,
чиБуде вiйна? -
И я сказав: — Напевно, не буде
- Дай боже, дай боже…
Адже всiм не догодиш,
А вiд розбрату користi не прибуде
Автор показує бескористность росiян людей:
Але я глухим бренькотом монет
Перервав ïï стародавнi бачення
- Господь iз тобою! Ми грошей не беремо!
Зненацька для себе я вiдкрила поезiю Миколи Рубцова, коли дивилася один
фiльм, — на жаль, не пам'ятаю його назви. Але в пам'ятi залишилася
наступне: дiвчина читає вiршi, тримаючи в руках розкриту книгу, а
герой запитує ïï: Чиï це рядка? Вона
вiдповiдає: Миколи Рубцова. Так я вперше почула про поета.
Зацiкавилася. Стала переглядати бiблiотечнi полки, перегортати
лiтературнi журнали. Так i познайомилася з поезiєю чудового
росiйського поета, нашого сучасника, прочитала спогаду друзiв про його
життя. Вiн прожив коротке життя, при життi встиг опублiкувати всього
чотири невеликих сборничка вiршi. Всi його лiтературна спадщина
вмiщається в одному поетичному томику. Але як же просторо там
думкам, почуттям, душi!
Поезiя Рубцова ввiйшла в моє життя, збагатила мою уяву дивними
образами, ще й ще раз змусила придивитися до споконвiчного — до
малоï батькiвщини, що є в кожного. Вона в кожного своя, тиха
батькiвщина. Для Миколи Рубцова це — купол церковноï обителi,
рiка мрячна, дерев'яна школа, кiнь на мосту, квiтучий луг.
Тиха моя батькiвщина!
Верби, рiка, солов'ï…
Мати моя тут похована У дитячi роки моï
Чудесну пiсню любовi росiянцi душi до батькiвщини слiдом за
Єсенiним проспiвав Микола Флякiв, але не повторив, а витяг
небувалi досi звуки й почуття. Перше враження -дивно просте i ясн,
зрозумiле всякому, хто зберiгає в душi тепло дитячих спогадiв i
материнських доторкань. Неможливо читати цi рядки голосно:
здається, перешкодиш, вспугнешь людини, iз взгорка оглядивающего
рiдне село , з нiжнiстю й сумом що визнає: Тиха моя батькiвщина, Я
нiчого не забув/
Цi рядки озиваються в мене в самому серцi: адже й у мене є рiчка
мрячна, рiка моïх спогадiв, що скiльки буду жити, стiльки за
мною… буде бiгти й бiгти. Адже це й про мене сказав поет:
З кожноï избою й тучею
Iз громом, готовим упасти,
Почуваю саму пекучу,
Самий смертний зв'язок
Поет народився й вирiс у пiвнiчному селi, п'ятирiчним хлопчиком пiзнав
вагу випробувань вiйськовоï пори. Виховувався в дитячому будинку,
тому що мати вмерла, а батько пiшов на фронт. Ставши дорослим, вiн
працював на заводах, служив на флотi. Потiм учився в Москвi, у
Лiтературному iнститутi iм. А.М.Горького. Лiтературна критика помiтила
його рано, про нього писали й пишуть центральнi газети й журнали
Для поета дуже характернi пейзажнi замальовки. Про це говорять самi
назви вiршiв: У лiсi, Сосон шум, Листи осiннi, Берези, Верба, Квiти,
Фiалки i iншi. Лiричний герой цих вiршiв зв'язує свiй сум iз шумом
темного лiсу, у лiсi йому чуються осик тужливi стогони й молитви,
поетовi хочеться запекти про тонку горобину; йому бачиться, як
захиталася над виром ялина. Проводячи довгi годинники наодинцi iз
природою, Флякiв ставав як би частиною ïï, розчинявся в
таємничих шерехах ïï життя, розкриваючи неï секрети
Дзенькає, смiється, як дитина,
И дивиться сонечку слiдом.
И меж будинкiв, берiз, полениц
Горить, струменiючи, небесне свiтло
Для мене основне достоïнство вiршiв Рубцова полягає в
простотi iнтонацiй, вiдтвореннi звичного пейзажу, у ранкових, денних i
вечiрнiх картинах рiдноï природи, повних трепету клопiтливого життя
Дерева, хати, кiнь на мосту,
Квiтучий луг — скрiзь про неï тужу
И, розлюбивши от цю красу,
Я не створю, напевно, iншу…
Перегортаючи сторiнки поетичного збiрника Миколи Рубцова,
затримуєшся на вдалих порiвняннях, дзвiнких карбованих рядках. Це
щасливi знахiдки поета. От, наприклад, який рiзноманiтний i прекрасний
мир поет вiдкрив, описуючи стару дорогу:
Iдуть у нетлiннiй синенькiй сорочцi,
По сторонах — гойдаються ромашки,
И спека дзенькає в усi своï дзвiнки,
И в тiнь кличуть росистi лiси…
Як цар любив багатi чертоги,
Так полюбив я древнi дороги
И блакитнi вiчностi ока
Улюбленим моïм вiршем є, мабуть, Росiйський вогник. Про що
змушує воно задуматися, що бачиться читачевi? Поет описує
скромне житло, яких багато на Русi, тиху беззоряну нiч, розпач
заблудлого подорожанина, бабу з палючим поглядом
Спасибi, скромний росiйський вогник,
За те, що ти в передчуттi тривожному
Гориш для тих, хто в поле бездорiжньому
Вiд всiх друзiв запекло далекий,
За те, що з доброï верою дружачи,
Серед тривог великих i розбою
Гориш, гориш як добра душа,
Гориш в iмлi — i немає тобi спокою
Вiршi Рубцова легко знаходять дорогу до серця читачiв, тому що вони
подiбнi до доброго вогника, що свiтиться посерединi нашого метушливого й
нервового життя. Вiн зазиває у свiй притулок, запрошує
зупинитися, заспокоïтися, вiдпочити, набратися нових сил
Я згадую екскурсiю по Вологдi, мiсту, де жив i працював Флякiв. Низькi
дерев'янi будиночки, мосточки й величнi дзвiницi. Все це миготiло у
вiкнах автобуса, i чувся голос екскурсовода, що читає вiршi Н.
Рубцова:
Живу поблизу порожнього храму,
На крутостi береговий,
И мiська панорама
Вiдкрита вся передi мною.
Пейзаж, що мiняє обличчя,
Менi видний весь iз боку
У всiм таємничому величье
Своєï глибокоï старовини
Я рада, що вiдкрила для себе дивний мир поета Миколи Рубцова. Вiн
продовжує традицiю А.Фета, Ф.Тютчева, И.Бунiна, С.Єсенiна,
кращих наших поетiв. Рушiйна сила його поезiï — це любов.
Нiжна, трепетна, любов до всього живого, до самого життя, до людини,
Кродине.