Твiр-Мiркування — Що вище — iстина або батькiвщина?
Я вважаю, що питання про Батькiвщину й Iстину, поставлений таким чином,зовсiм не риторичен для нинiшнього поколiння росiян. Тому що багато
рокiв ми живемо з готовими формулами на цей рахунок. Наприклад, А. Блок
зробив висновок:
Так, i такий, моя Росiя,
Ти всiх краïв дорожче менi
Це блоковское моральне одкровення стало на довгi роки традицiйним,
обов'язковим для наших письменникiв i загальноприйнятим для наших
читачiв. Чомусь не був почутий i не був зрозумiлий такий мислитель, як
Петро Чаадаєв, що, по-моєму, мислить у цьому питаннi
набагато ширше Блоку: Я не навчився любити свою батькiвщину iз закритими
очами, зi схиленою головою, iз замкненими вустами. Я на- ходжу, що
людина може бути корисний своïй краïнi тiльки в тому випадку,
якщо ясно бачить ïï; я думаю, що час слiпих влюбленностей
пройшло, що тепер ми насамперед зобов'язанi батькiвщинi iстиною.
Не намагайтеся звести Батькiвщину
до тiлесного, до землi й природи…
Подивитеся: силою доль ми
вiдiрванi вiд усього цього, а вона
незримо є присутнiм внас.
И. Iльïн
Менi, сучаснiй людинi, що знає з iсторiï шлях батькiвщини i
являющемуся свiдком сьогоднiшнiх подiй, безсумнiвно, ближче думка
Чаадаєва. Не благаючи величi для росiйськоï лiтератури А.
Блоку, я все-таки побачив у його розумiннi батькiвщини слiпу
закоханiсть, про яку говорив Чаадаєв. У цьому змiстi, я вважаю, А.
Блок був бiльше спiвзвучний радянському часу, що просто вимагало
такоï любовi вiд громадян
Якщо уважно оглянутися, то виявиться, що в росiйськiй лiтературi
полемiка на цю тему ведеться давно. Федiр Iванович Тютчев, засмучений
видом сучасноï йому Росiï, пише:
Цi бедные селенья,
Ця вбога природа -
Край рiдний долготерпенья,
Край ти росiйського народу!
Не зрозумiє й не помiтить
Гордий погляд iноплемiнний,
Що протягає й таємно свiтить
У наготi твоєï смиренноï
Пригноблений ношею хресноï,
Всю тебе, земля рiдна,
У рабському видi Цар Небесний
Виходив, благословляючись
Тут уже — не слiпа любов, хоча вiрш написаний набагато ранiше
блоковского. Але це, по-моєму, вираження смиренноï
рабськоï любовi. Любовi, заснованоï на християнському
вiдношеннi до страждань. Така любов перебуває в просторi мiж
IСТИНОЮ й БАТЬКIВЩИНОЮ. Вона навряд чи здатна на порив до дiï, до
творення. Це помiтив Олексiй Костянтинович Толстой i вступив з Тютчевим
у полемiку:
Обдаривши досить рясноНашу землю, Цар Небесний
Бути богатою й сильноï
Повелiв ïй повсюдно.
Але щоб падали селенья, Щоб ниви пустували -
Нам на те благословенье
Цар Небесний дав навряд чи!
Ми безтурботнi, ми ледачi,
Усе з рук у нас валиться,
И к тому ж ми терплячi -
Цим нема чого похвалятися
Як бачимо, А. К. Толстой буквально уражає iз приводу тютчевской
любовi до батькiвщини. Iстина для нього дорожче родового
почуття
Це протистояння помiтно й у прозi. Якщо тютчевские одкровення довелися
до двору демократовi Чернишевському, захiдниковi Тургенєву й
навiть такому поглибленому реалiстовi, як Достоєвський, то Iван
Бунiн , перший росiянин нобелiвський лауреат, вустами свого героя
сказав: Боже милостивий! Пушкiна вбили, Лермонтова вбили,
Рилєєва задушили… А Шевченко ? А Полежаєв?
Скажеш, — уряд винувато? Так адже по холопi й пан, по сеньке й
шапка. Ох, так є чи ще така сторона у свiтi, такий народ, будь вiн
тричi проклятий?
Бунiн вустами свого iншого героя Кузьми, фiлософа з Дурновки,
полемiзує на цю тему iз самим Гоголем: Русь! Русь! Куди мчиш ти?
— прийшло йому в голову вигук Гоголя. — Русь, Русь!.. Ах,
пустоболты, прiрви на вас немає! I потiм в Окаянних днях про любов
до народу — ще один архетип, цього разу iнтелiгентський, що
дає iндульгенцiю, що заохочує крайнi прояви цiєï
любовi — народоложество в активних народолюбцев… i т. д.
Звичайно, всi згаданi мною письменники були великими мислителями й
самовiддано боролися за кращу частку Росiï. Але погляд на iстину й
батькiвщину в них був рiзний. Мiркуючи на цю тему й зiставляючи думки
великих людей Росiï, я дiйшов висновку, що письменники, як i всi
iншi люди, схильнi iдеалiзувати не тiльки минуле й майбутнє , але
й сьогодення, хоча реальнiсть найчастiше набагато складнiше. I менi
здається, вiдповiдь на питання, що вище — IСТИНА або
БАТЬКIВЩИНА — може бути тiльки один: у прагненнi до Iстини не
втратити Батькiвщину, а в любовi до Батькiвщини не переглянути Iстину
У рiзнi часи, у рiзнi епохи розвитку культури поняття батькiвщина
сприймалося по-рiзному, наповнювалося рiзним змiстом. З одного боку,
батькiвщина — це краïна, держава, у якому довелось
народитися. З iншого боку, у кожноï людини є мiсце, де вiн
народився, рiдний будинок, сiм'я — так звана мала батькiвщина,
основа особистiсного миру. Спробуємо простежити, як
спiввiдносяться цi поняття в рiзнi епохи
Якщо говорити про Киïвську Русь, то поняття батькiвщина у широкому
змiстi цього слова там не було поширено, оскiльки Киïвська Русь не
була централiзованою державою, i люди асоцiювали себе не iз
краïною, а з мiсцем, де жили. В Словi об полицю Игореве ясно
показано, до чого це приводить: оплакуючи розбите вiйсько Iгоря, автор
Слова… недвозначно говорить про те, що провиною всьому мiжусобиця
князiв И Iгор, iдучи в похiд, хоче воювати за всю Русь i так
прощається з нею: Об Русь! Уже за шеломенем еси! I бажане всiма
наслiдок поразки Iгоря — об'єднання князiв у єдину
сильну державу
Що ж стосується часiв козацькоï держави Богдана
Хмельницького, те саме до цього часу можна вiднести формування в
украïнцiв самоï по собi iдеï батькiвщини. Адже вiйна 1648-
1654 рокiв велася не стiльки за усунення релiгiйного, полiтичного,
економiчного гнiта, скiльки за встановлення своєï держави,
саме тому вона називалася й називається Нацiонально-
визвольноï. Перефразовуючи вiдоме виречення, можна сказати, що Б.
Хмельницький дав украïнцям територiю, а Т. Шевченко навчив ïх
говорити
Що ж стосується перiодiв, коли украïнська територiя входила
до складу iнших держав, то на мiй погляд, тут недоречно говорити про
поняття батькiвщина нi в полiтичному, нi в особистiсному змiстi. Адже в
цей час люди не могли спiлкуватися на своïй рiднiй мовi, вивчати
свою iсторiю. Саме про цей перiод найвiдомiший i видатний режисер А.
Довженко писав: Украïнцi — це єдинi нацiï, що не
знає своєï iсторiï.
У росiйськiй класичнiй лiтературi цi два поняття — бiльша i мала
батькiвщина — нерозривно злитi. Письменники-Класики прагнуть
побачити рiдну краïну як єдине цiле, з усiма ïï
болями, проблемами й непередбаченими перспективами. Найбiльш яскравий
приклад щодо цього — Н. В. Гоголь. В одинадцятому роздiлi поеми
Мертвi душi вiн пише: Русь, куди ж несешся ти? дай вiдповiдь. Не
дає вiдповiдi. Дивовижним дзенькотом заливається дзвiночок,
гримить i стає вiтром розiрваний на шматки повiтря, летить мимо
все, що не є на землi, i, косячись, постораниваются й дають
ïй дорогу iншi народи й держави.
И в росiянцi поезiï срiбного столiття тривають традицiï
класики. Наприклад, у С. Єсенiна оспiвування природи рiдний
Рязанщины, вiдчуття спорiднення з рiдними полями й лiсами
переростає у величезну поему любовi до всiєï Росiï
Об Русь — малинове поле
И синь, — упала в рiку,
Люблю до радостi й болю
Твою озерну тугу
У поезiï М. Цветаевой Росiя з'являється як нацiональна стихiя
бунтарства, непокорства, свавiлля:
Нетоптаний шлях,
Непутящий вогонь.
Про Батькiвщина — Русь,
Непiдкований кiнь!
Уже в емiграцiï М. Цветаева писала: Батькiвщина не є
умовнiсть територiï, а непохитнiсть пам'ятi й кровi. Не бути в
Росiï, забути Росiю може боятися лише той, хто Росiю мислить поза
собою. У кого вона усерединi — той втратить ïï лише
разом з життям.
У наш час, по-моєму, дуже важлива ця цветаевская думка. Коли
немає єдностi нi усерединi держави, нi мiж людьми, дуже
важливо знайти опору усерединi себе й там же знайти свою батькiвщину.
Батькiвщина для мене — це пам'ять про трагiчну iсторiю
моєï краïни й знання про тi проблеми, якi виникають у
нiй зараз. Батькiвщина для мене — це рiдна культура й прагнення
ïï зберегти. I, звичайно, батькiвщина — це моє
рiдне мiсто, його вулицi й провулки, зими й весни, його люди.
Батькiвщина — це друзi й знаковi, моя сiм'я. Батькiвщина —
це пам'ять серця про усiм, що було й iз мною, i з моïм народом.
У кожноï людини є двi батькiвщини: мала й бiльша. Мала
— це мiсто, вулиця, будинок, де ти народився. Бiльша — це
держава, краïна, громадянином якого ти є. А ще є
загальна батькiвщина всiх людей — планета Земля
Батькiвщину потрiбно любити й захищати, адже тiльки завдяки почуттю
патрiотизму людина стає частиною свого народу. Сьогоднi захист
батькiвщини — це такий же священний обов'язок i обов'язок кожного,
як i багато рокiв тому. Тiльки тепер вороги нашоï батькiвщини
— не iнтервенти, не агенти свiтового iмперiалiзму, а тероризм,
наркомафия, аморальнi полiтики. У демократичному суспiльствi боротися з
ними якщо не легко, те, принаймнi, можливо.
У нашоï загальноï батькiвщини — планети Земля —
є ще бiльш страшний ворог. Якщо оглянути думкою iсторiю XX
столiття (насамперед, iсторiю технологiчного розвитку людства), то
виявиться, що в останнi кiлька десятилiть земляне тiльки тим i
займалися, що забруднювали природне середовище, руйнували озоновий шар,
накопичували тисячi тонн ядерних вiдходiв i мiльйони тонн смiття.
Звичайно, це не так. Кращi розуми людства вирiшували сложнейшие
проблеми, щоб полегшити життя кожного з нас. От тiльки побiчнi наслiдки
прогресу виявилися занадто важкими. Кожна людина, що користується
досягненнями прогресу, виявляється мимовiльним ворогом Землi.
Вихiд тут тiльки один: намагатися всiляко берегти навколишнє
середовище. Кинутий в урну, а не на асфальт пакетик з-пiд чiпсiв iнодi
значить для захисту природи бiльше, нiж участь у багатолюдному й шумному
мiтингу зелених…
Але все-таки поняття батькiвщина зв'язано насамперед iз соцiальним
буттям людини. Коли я замислююся над тим, що ж для особисто мене значить
батькiвщина, то доходжу висновку: це складне поняття пов'язане iз
сiм'єю. У сiм'ï є рiзнi поколiння. Молодi можуть
переймати досвiд старших, а старшi — учитися в молодих свiжостi
сприйняття життя. I нашу бiльшу краïну я хотiв би бачити в образi
великоï сiм'ï, де є тiльки рiднi люди — брати й
сестри, батьки й дiти. Де немає скривджених, пригноблених, де не
голодують дiти й не рвуться бомби. Де всi додержуються iдеалiв волi й
демократiï, а слово беззаконня стало застарiлим Хочеться вiрити, що
все гарне, що вiдбувається на моïй батькiвщинi, буде мати
гiдне продовження, а вес погане зникне саме собою. Тодi при словах
батькiвщина, вiтчизна кожний громадянин нашоï краïни буде
почувати саму теперiшню гордiсть
У моєï багатонацiональноï батькiвщини немає
мазунчикiв i осоружних. Людина будь-якого вiросповiдання, будь-якого
кольору шкiри тут прийнята як добрий друг i бажаний гiсть. I це ще один
привiд пишатися рiдною краïною. Нам не потрiбно боротися проти
расизму, антисемiтизму, релiгiйноï нетерпимостi, адже в нас у
краïнi цi явища неможливi. Хочеться вiрити, що в майбутньому нiчого
не змiниться
Про рiдну краïну можна говорити нескiнченно, але якщо хтось
попросить у трьох словах пояснити, що значить для мене батькiвщина, то
я, напевно, вiдповiм: Вiра, надiя, любов.
