КГБ: Киевская городская библиотека		URL: http://lib.misto.kiev.ua/UKR/VPRAVA/LITERATURA_SVITOVA/TVORI_NA_VILNU_TEMU/tvirmirkuvannja_sho_vishe_istina_abo.dhtml

	ТвIр-МIркування — Що вище — Iстина або батькIвщина? Я вважаю, що питання про Батькiвщину й Iстину, поставлений таким чином, зовсiм не риторичен для нинiшнього поколiння росiян. Тому що багато рокiв ми живемо з готовими формулами на цей рахунок. Наприклад, А. Блок зробив висновок:
 Так, i такий, моя Росiя,
 Ти всiх краïв дорожче менi
 Це блоковское моральне одкровення стало на довгi роки традицiйним, обов'язковим для наших письменникiв i загальноприйнятим для наших читачiв. Чомусь не був почутий i не був зрозумiлий такий мислитель, як Петро Чаадаєв, що, по-моєму, мислить у цьому питаннi набагато ширше Блоку: Я не навчився любити свою батькiвщину iз закритими очами, зi схиленою головою, iз замкненими вустами. Я на- ходжу, що людина може бути корисний своïй краïнi тiльки в тому випадку, якщо ясно бачить ïï; я думаю, що час слiпих влюбленностей пройшло, що тепер ми насамперед зобов'язанi батькiвщинi iстиною.
 Не намагайтеся звести Батькiвщину
 до тiлесного, до землi й природи…
 Подивитеся: силою доль ми
 вiдiрванi вiд усього цього, а вона
 незримо є присутнiм внас.
 И. Iльïн
 Менi, сучаснiй людинi, що знає з iсторiï шлях батькiвщини i являющемуся свiдком сьогоднiшнiх подiй, безсумнiвно, ближче думка Чаадаєва. Не благаючи величi для росiйськоï лiтератури А. Блоку, я все-таки побачив у його розумiннi батькiвщини слiпу закоханiсть, про яку говорив Чаадаєв. У цьому змiстi, я вважаю, А. Блок був бiльше спiвзвучний радянському часу, що просто вимагало такоï любовi вiд громадян
 Якщо уважно оглянутися, то виявиться, що в росiйськiй лiтературi полемiка на цю тему ведеться давно. Федiр Iванович Тютчев, засмучений видом сучасноï йому Росiï, пише:
 Цi бедные селенья,
 Ця вбога природа -
 Край рiдний долготерпенья,
 Край ти росiйського народу!
 Не зрозумiє й не помiтить
 Гордий погляд iноплемiнний,
 Що протягає й таємно свiтить
 У наготi твоєï смиренноï
 Пригноблений ношею хресноï,
 Всю тебе, земля рiдна,
 У рабському видi Цар Небесний
 Виходив, благословляючись
 Тут уже — не слiпа любов, хоча вiрш написаний набагато ранiше блоковского. Але це, по-моєму, вираження смиренноï рабськоï любовi. Любовi, заснованоï на християнському вiдношеннi до страждань. Така любов перебуває в просторi мiж IСТИНОЮ й БАТЬКIВЩИНОЮ. Вона навряд чи здатна на порив до дiï, до творення. Це помiтив Олексiй Костянтинович Толстой i вступив з Тютчевим у полемiку:
 Обдаривши досить рясно
 Нашу землю, Цар Небесний
 Бути богатою й сильноï
 Повелiв ïй повсюдно.
 Але щоб падали селенья, Щоб ниви пустували -
 Нам на те благословенье
 Цар Небесний дав навряд чи!
 Ми безтурботнi, ми ледачi,
 Усе з рук у нас валиться,
 И к тому ж ми терплячi -
 Цим нема чого похвалятися
 Як бачимо, А. К. Толстой буквально уражає iз приводу тютчевской любовi до батькiвщини. Iстина для нього дорожче родового
 почуття
 Це протистояння помiтно й у прозi. Якщо тютчевские одкровення довелися до двору демократовi Чернишевському, захiдниковi Тургенєву й навiть такому поглибленому реалiстовi, як Достоєвський, то Iван Бунiн , перший росiянин нобелiвський лауреат, вустами свого героя сказав: Боже милостивий! Пушкiна вбили, Лермонтова вбили, Рилєєва задушили… А Шевченко ? А Полежаєв? Скажеш, — уряд винувато? Так адже по холопi й пан, по сеньке й шапка. Ох, так є чи ще така сторона у свiтi, такий народ, будь вiн тричi проклятий?
 Бунiн вустами свого iншого героя Кузьми, фiлософа з Дурновки, полемiзує на цю тему iз самим Гоголем: Русь! Русь! Куди мчиш ти? — прийшло йому в голову вигук Гоголя. — Русь, Русь!.. Ах, пустоболты, прiрви на вас немає! I потiм в Окаянних днях про любов до народу — ще один архетип, цього разу iнтелiгентський, що дає iндульгенцiю, що заохочує крайнi прояви цiєï любовi — народоложество в активних народолюбцев… i т. д.
 Звичайно, всi згаданi мною письменники були великими мислителями й самовiддано боролися за кращу частку Росiï. Але погляд на iстину й батькiвщину в них був рiзний. Мiркуючи на цю тему й зiставляючи думки великих людей Росiï, я дiйшов висновку, що письменники, як i всi iншi люди, схильнi iдеалiзувати не тiльки минуле й майбутнє , але й сьогодення, хоча реальнiсть найчастiше набагато складнiше. I менi здається, вiдповiдь на питання, що вище — IСТИНА або БАТЬКIВЩИНА — може бути тiльки один: у прагненнi до Iстини не втратити Батькiвщину, а в любовi до Батькiвщини не переглянути Iстину
 У рiзнi часи, у рiзнi епохи розвитку культури поняття батькiвщина сприймалося по-рiзному, наповнювалося рiзним змiстом. З одного боку, батькiвщина — це краïна, держава, у якому довелось народитися. З iншого боку, у кожноï людини є мiсце, де вiн народився, рiдний будинок, сiм'я — так звана мала батькiвщина, основа особистiсного миру. Спробуємо простежити, як спiввiдносяться цi поняття в рiзнi епохи
 Якщо говорити про Киïвську Русь, то поняття батькiвщина у широкому змiстi цього слова там не було поширено, оскiльки Киïвська Русь не була централiзованою державою, i люди асоцiювали себе не iз краïною, а з мiсцем, де жили. В Словi об полицю Игореве ясно показано, до чого це приводить: оплакуючи розбите вiйсько Iгоря, автор Слова… недвозначно говорить про те, що провиною всьому мiжусобиця князiв И Iгор, iдучи в похiд, хоче воювати за всю Русь i так прощається з нею: Об Русь! Уже за шеломенем еси! I бажане всiма наслiдок поразки Iгоря — об'єднання князiв у єдину сильну державу
 Що ж стосується часiв козацькоï держави Богдана Хмельницького, те саме до цього часу можна вiднести формування в украïнцiв самоï по собi iдеï батькiвщини. Адже вiйна 1648- 1654 рокiв велася не стiльки за усунення релiгiйного, полiтичного, економiчного гнiта, скiльки за встановлення своєï держави, саме тому вона називалася й називається Нацiонально- визвольноï. Перефразовуючи вiдоме виречення, можна сказати, що Б. Хмельницький дав украïнцям територiю, а Т. Шевченко навчив ïх говорити
 Що ж стосується перiодiв, коли украïнська територiя входила до складу iнших держав, то на мiй погляд, тут недоречно говорити про поняття батькiвщина нi в полiтичному, нi в особистiсному змiстi. Адже в цей час люди не могли спiлкуватися на своïй рiднiй мовi, вивчати свою iсторiю. Саме про цей перiод найвiдомiший i видатний режисер А. Довженко писав: Украïнцi — це єдинi нацiï, що не знає своєï iсторiï.
 У росiйськiй класичнiй лiтературi цi два поняття — бiльша i мала батькiвщина — нерозривно злитi. Письменники-Класики прагнуть побачити рiдну краïну як єдине цiле, з усiма ïï болями, проблемами й непередбаченими перспективами. Найбiльш яскравий приклад щодо цього — Н. В. Гоголь. В одинадцятому роздiлi поеми Мертвi душi вiн пише: Русь, куди ж несешся ти? дай вiдповiдь. Не дає вiдповiдi. Дивовижним дзенькотом заливається дзвiночок, гримить i стає вiтром розiрваний на шматки повiтря, летить мимо все, що не є на землi, i, косячись, постораниваются й дають ïй дорогу iншi народи й держави.
 И в росiянцi поезiï срiбного столiття тривають традицiï класики. Наприклад, у С. Єсенiна оспiвування природи рiдний Рязанщины, вiдчуття спорiднення з рiдними полями й лiсами переростає у величезну поему любовi до всiєï Росiï
 Об Русь — малинове поле
 И синь, — упала в рiку,
 Люблю до радостi й болю
 Твою озерну тугу
 У поезiï М. Цветаевой Росiя з'являється як нацiональна стихiя бунтарства, непокорства, свавiлля:
 Нетоптаний шлях,
 Непутящий вогонь.
 Про Батькiвщина — Русь,
 Непiдкований кiнь!
 Уже в емiграцiï М. Цветаева писала: Батькiвщина не є умовнiсть територiï, а непохитнiсть пам'ятi й кровi. Не бути в Росiï, забути Росiю може боятися лише той, хто Росiю мислить поза собою. У кого вона усерединi — той втратить ïï лише разом з життям.
 У наш час, по-моєму, дуже важлива ця цветаевская думка. Коли немає єдностi нi усерединi держави, нi мiж людьми, дуже важливо знайти опору усерединi себе й там же знайти свою батькiвщину. Батькiвщина для мене — це пам'ять про трагiчну iсторiю моєï краïни й знання про тi проблеми, якi виникають у нiй зараз. Батькiвщина для мене — це рiдна культура й прагнення ïï зберегти. I, звичайно, батькiвщина — це моє рiдне мiсто, його вулицi й провулки, зими й весни, його люди. Батькiвщина — це друзi й знаковi, моя сiм'я. Батькiвщина — це пам'ять серця про усiм, що було й iз мною, i з моïм народом.
 У кожноï людини є двi батькiвщини: мала й бiльша. Мала — це мiсто, вулиця, будинок, де ти народився. Бiльша — це держава, краïна, громадянином якого ти є. А ще є загальна батькiвщина всiх людей — планета Земля
 Батькiвщину потрiбно любити й захищати, адже тiльки завдяки почуттю патрiотизму людина стає частиною свого народу. Сьогоднi захист батькiвщини — це такий же священний обов'язок i обов'язок кожного, як i багато рокiв тому. Тiльки тепер вороги нашоï батькiвщини — не iнтервенти, не агенти свiтового iмперiалiзму, а тероризм, наркомафия, аморальнi полiтики. У демократичному суспiльствi боротися з ними якщо не легко, те, принаймнi, можливо.
 У нашоï загальноï батькiвщини — планети Земля — є ще бiльш страшний ворог. Якщо оглянути думкою iсторiю XX столiття (насамперед, iсторiю технологiчного розвитку людства), то виявиться, що в останнi кiлька десятилiть земляне тiльки тим i займалися, що забруднювали природне середовище, руйнували озоновий шар, накопичували тисячi тонн ядерних вiдходiв i мiльйони тонн смiття. Звичайно, це не так. Кращi розуми людства вирiшували сложнейшие проблеми, щоб полегшити життя кожного з нас. От тiльки побiчнi наслiдки прогресу виявилися занадто важкими. Кожна людина, що користується досягненнями прогресу, виявляється мимовiльним ворогом Землi. Вихiд тут тiльки один: намагатися всiляко берегти навколишнє середовище. Кинутий в урну, а не на асфальт пакетик з-пiд чiпсiв iнодi значить для захисту природи бiльше, нiж участь у багатолюдному й шумному мiтингу зелених…
 Але все-таки поняття батькiвщина зв'язано насамперед iз соцiальним буттям людини. Коли я замислююся над тим, що ж для особисто мене значить батькiвщина, то доходжу висновку: це складне поняття пов'язане iз сiм'єю. У сiм'ï є рiзнi поколiння. Молодi можуть переймати досвiд старших, а старшi — учитися в молодих свiжостi сприйняття життя. I нашу бiльшу краïну я хотiв би бачити в образi великоï сiм'ï, де є тiльки рiднi люди — брати й сестри, батьки й дiти. Де немає скривджених, пригноблених, де не голодують дiти й не рвуться бомби. Де всi додержуються iдеалiв волi й демократiï, а слово беззаконня стало застарiлим Хочеться вiрити, що все гарне, що вiдбувається на моïй батькiвщинi, буде мати гiдне продовження, а вес погане зникне саме собою. Тодi при словах батькiвщина, вiтчизна кожний громадянин нашоï краïни буде почувати саму теперiшню гордiсть
 У моєï багатонацiональноï батькiвщини немає мазунчикiв i осоружних. Людина будь-якого вiросповiдання, будь-якого кольору шкiри тут прийнята як добрий друг i бажаний гiсть. I це ще один привiд пишатися рiдною краïною. Нам не потрiбно боротися проти расизму, антисемiтизму, релiгiйноï нетерпимостi, адже в нас у краïнi цi явища неможливi. Хочеться вiрити, що в майбутньому нiчого не змiниться
 Про рiдну краïну можна говорити нескiнченно, але якщо хтось попросить у трьох словах пояснити, що значить для мене батькiвщина, то я, напевно, вiдповiм: Вiра, надiя, любов.


URL: http://lib.misto.kiev.ua/UKR/VPRAVA/LITERATURA_SVITOVA/TVORI_NA_VILNU_TEMU/tvirmirkuvannja_sho_vishe_istina_abo.dhtml