Цiкава людина — який вiн?

Людина завжди була й буде самим любопытнейшим явищем для людини…,
— сказав у свiй час вiдомий росiйський критик В. Г.
Бєлiнський . I вiн був абсолютно прав. Протягом всього життя нам
дуже часто доводиться знайомитися з рiзними людьми, спiлкуватися,
дружити. Чому ж до одних людей нас немов щось притягає, нам
хочеться бiльше довiдатися про ïх, стати схожими на них, а iншi
люди залишаються для нас байдужнi? Чим визначається те, цiкавий
нам чи людина нi?
Багато хто вважають цiкавими людей, якi мають зовнiшню красу. Звичайно,
такою людиною приємно любуватися. Однак чи досить зовнiшньоï
привабливостi для того, щоб зацiкавити iншоï людини. Якщо з такими
людьми не про що поговорити, якщо ïхнi прагнення й почуття
поверхневi, якщо ïхнiй розумовий розвиток, скажемо прямо, невисоко,
то який iнтерес вони можуть представляти, чим можуть утримувати увагу?
Адже гарна рiч теж залучає погляди, нею любуються, але не бiльше.
А згодом до неï взагалi звикають i перестають зауважувати. Так само
й з людьми, якi не мають нiчого, крiм зовнiшнiх даних
А як часто доводиться нам зустрiчати розумних, утворених людей, якi
прочитали гори книг, цiкавляться суспiльним i полiтичним життям,
iсторiєю. Вони — теперiшня скарбниця знань у всiх областях.
Але, поринаючи цiлком у науку, вони часто забувають про звичайне життя,
з ïï радостями й лихами, з ïï стрiмким розвитком.
Такi люди не обертають уваги на те, як вони виглядають, у що одягнено,
якими предметами й речами оточують себе. Це iнша сторона медалi. I така
людина, зацiкавивши на якийсь час своïм запасом знань, поступово
стає усе менш цiкавим
У людинi все повинне бути прекрасно: i особа, i одяг, i душу, i
думки…
А. П. Чехов
Крiм того, по-справжньому розумна людина завжди використовує свiй
розум для вдосконалювання самого себе, для того щоб допомагати iншим
людям, приносити користь суспiльству. Така людина завжди знає, на
що направити свiй розум, сили, енергiю. Люди як рiки, — писав Л.
Н. Толстой, — вода у всiх однакова й скрiзь та сама, але кожна
рiка буває те вузька, те швидка, те широка, те тиха, те чиста, те
холодна, те мутна, те тепла. Так i люди. Кожна людина носить у собi
зачатки всiх властивостей людських i iнодi проявляє однi, iнодi
iншi й буває часто зовсiм не схожий на себе, залишаючись усе тим
часом одним i самим собою.
Так, i розум, i краса повиннi бути присутнiм у людинi, щоб викликати
iнтерес навколишнiх. Однак це далеко не все, що залучає нас у
людях. На мiй погляд, на перше мiсце варто поставити внутрiшнiй мир
людини — його душу. Те, як вiн ставиться до навколишньоï,
чого радується, про що шкодує, чому спiвчуває, що
гудить i що вважає своïм iдеалом; до чого прагне й чого
уникає. Людина, надiлена багатим внутрiшнiм миром, завжди
має високi прагнення, мрiє про щось. I це пiднiмає
його в очах навколишнiх. Адже без мрiï людин стає схожим на
тварина. Саме мрiï змушують нас рухатися вперед, досягати свiтлих
цiлей, вишиковувати своє життя, наповнювати ïï змiстом
Якби ми “могли вiдразу ж заглянути у внутрiшнiй мир людини,
зрозумiти, чим вiн живе, що почуває, про що мрiє, то могли б
найбiльше вiрно зрозумiти його. На жаль, ми цього не можемо. Людина
розкривається тiльки в процесi спiлкування, спостереження за ним,
за його вчинками й справами, Адже поводження — дзеркало, у якому
вiдбивається вся людина, вся його душа. Тiльки по вчинках людини
ми можемо визначити, чи наповнене його життя змiстом або вiн просто
пливе за течiєю; є чи в ньому який той глибокий змiст або
вiн просто оболонка; цiкава вiн або нудний. Але тим бiльше цiкаво
дiзнаватися того, хто перебуває поруч, вiдкривати поступово для
себе його душу. Хочеться тiльки, щоб цi вiдкриття були приємними й
цiкавими. I я знову звернуся за пiдтримкою до класикiв. Бекон писав: У
кожнiй людинi природа сходить або злаками, або бур'янистоï травою;
нехай же вiн вчасно поливає перше й винищує другу. Я розумiю
це так, що каждый людина повинен працювати над тим, щоб наповнити свiй
внутрiшнiй мир прекрасним змiстом. Тiльки тодi вiн придбає й
зовнiшню красу, i стане у всiх змiстах цiкавою людиною