Тема села в добутках В. Распутiна

Творчiсть вiдомого росiйського письменника, нашого сучасника, Валентина
Распутiна здебiльшого присвячено проблемам села. Вiн з тих росiйських
мислителiв, якi не без пiдстави вважають село центром нашого
нацiонального космосу, вузлом безлiчi життєво важливих i не
розв'язних до цiєï пори проблем. Уже пiсля виходу у свiтло
його першоï повiстi Грошi для Марiï вiн потрапив у поле зору
серйозноï лiтературноï критики й знайшов широкого читача.
Далi, одна за iнший, сталi виходити книги: Останнiй строк, Прощання iз
Запеклоï, Живи й помни, Пожежу, якi зробили Распутiна одним iз
провiдних письменникiв краïни
Все це вiдбувалося на початку 70-х рокiв. Наша краïна переживала
глибокi й не всiма прийнятi соцiальнi змiни. Науково-технiчна революцiя
запаморочила гарячих голiв, породила мiф про рятiвну роль науки й
технiки для всього людства, а для Росiï особливо. Поезiя в цей
момент вiддала перевагу крайнiм урбанiстам, вийшла на естраду. Поети, що
оспiвують село, такi, як Микола Флякiв, залишалися в тiнi. Цей явно
руйнiвний процес виправдувався почасти успiхами в скореннi космосу,
виникненням атомноï енергетики, нових заводiв i мiст. Про наслiдки
нiхто, вiрнiше, майже нiхто не замислювався. Зараз ми бачимо, до чого
привело захоплення науково-технiчним прогресом. Мир жахнувся перед
чорнобильською катастрофою, пересохнув Арал, штучнi моря перетворилися в
болота. Мiльйони людей зривалися з насиджених мiсць, вiдправляючись на
великi будiвництва комунiзму. Люди, вiдриваючись вiд своïх корiнь ,
убожiли духовно. Особливо постраждало росiйське село. Взагалi, якщо
задуматися, скiльки негод випало на плечi селян, страшно стає
Дiву даєшся, що, незважаючи на суцiльний багатовiковий розор, село
трудилася не покладаючи рук i кормила краïну. Не випадково
наприкiнцi 60-х рокiв у нашiй лiтературi виникає таке явище, як
сiльська проза. Тому що письменники не могли миритися з таким положенням
росiйського села. Рух висунув на перший план громадського життя
краïни талановитих письменникiв — Распутiна, Белова,
Абрамова, Носова, Шукшина. Ïх ще називають почвенниками, тому що
вони ратують за збереження родових корiнь
Повести Распутiна Останнiй строк, Прощання iз Запеклоï, Пожежу як
би становлять трилогiю про росiйське село, про загибель селянськоï
Атлантиди. Мотиви катастрофи, розставання звучать у самих назвах цих
повiстей. До повiстi Пожежа письменник взяла епiграфом слова з
народноï пiснi: Горить, горить село рiдне… Положення iз
селами в краïнi було таке, що даний епiграф вiдбивав буквально суть
розору, що вiдбувається в них,
Завдяки таланту В. Распутiна образи його героïв-селян як би
вступили в боротьбу за порятунок села й усього, що пов'язане iз
цiєю стороною життя людини. Баба Ганна з Останнього строку i баба
Дар'я з Прощання iз Запеклоï сталi втiленням народноï
мудростi, що дається не стiльки читанням книг, скiльки
життєвим досвiдом, працею Цiкаво починається повiсть
Останнiй строк: баба Ганна лежить на вузькому залiзному лiжку бiля печi
й чекає смертi. Ïï молодший син Михайло, розумiючи, що
розставання з матiр'ю близько, викликає iнших дiтей Ганни
попрощатися з матiр'ю. Але саму ïï улюблену дочку Танчору не
запросив, тому що точно по-крестьянски розрахував — матiр,
очiкуючи приïзду улюбленоï дочки, протримається на землi
ще зайвих кiлька днiв. Так воно й вийшло: очiкування молодшенькоï
продовжило Ганнi життя. Опис цих днiв i становить сюжет повести
Перед читачем встає образ простiй росiянцi жiнки, що прожила важке
життя, що втратило чоловiка й дiтей, але душi, що зберегла моральну
чистоту. Моральний зв'язок з рiдними корiннями допомагає ïй
вистояти в найтяжких умовах. Вся рiдня Ганни — iз села. Вони
накрепко засвоïли тi строгi моральнi заповiдi, якi передавалися з
поколiння в поколiння i яким Ганна випливала все життя. Заповiдi простi:
працювати не покладаючи рук, тримати будинок у чистотi й статку,
виховувати дiтей чесними людьми
Пiд час оповiдання автор звертається до iсторiï росiйського
села. Його героïня згадує роки колективiзацiï. Тодi в
неï забрали єдину корову Свiтанок. Але корова по старiй
звичцi по вечорах пiсля доïння приходила до знайомоï хвiртки.
Ганна зверталася з коровою, як з рiдною iстотою: виносила ïй
пiдсолену кiрку хлiба, пiдмивала вим'я. Один раз вона вирiшила
перевiрити, чи добре подоена Свiтанок, i узялася за соски. Виявилося, що
у вим'ï залишилося ще небагато молока. Ганна стала подаивать корову
й вiддавала молоко дiтям. Робила вона це тайкома, щоб нiхто не
догадався. Але таємниця незабаром розкрилася: дочка Люся випадково
побачила, як Ганна доïла корову. Треба тiльки уявити собi, до якого
ступеня совiсноï була ця жiнка, якщо пiсля цього извиноватила себе
i в очi-те Люсе до-о-олго не могла дивитися. А молоко-те це допомогло
дiтям вижити у важкий рiк
Почуття грiха, властивим всiм чесним i добрим людям, знайшло вихiд у
свого роду сповiдi: Ганна розповiла про незаконне доïння подрузi
Миронихе, але й розповiдаючи продовжувала сильно соромитися свого
вчинку. Ганна боялася й соромилася не громадського осуду, а просто
скритнiсть учинку вже сама по собi суперечила моральним заповiдям
ïï предкiв
Распутiн фiлософськи завершує повiсть. У день, коли дiти
роз'ïжджаються, Ганна вмирає. У селi залишається один
Михайло, без рiднi його життя стає млявою. Iншi, покинувши
назавжди село, не знаходять щастя в мiстi. Вiдiрванi вiд своïх
корiнь, вони втратили моральну силу душi, що все життя допомагала
переборювати труднощi ïх матюкай
Повiсть В. Распутiна Останнiй строк я вважаю програмноï у творчостi
письменника. Iдея повести розробляється й заглиблюється
автором у нових добутках. Багато героïв, що страждають i думають
про долю росiйського села, багато рiзних ситуацiй i обставин пройдуть
перед читачем, якщо вiн вiдкриє iншi книги цього чудового
росiйського письменника, але одне в них буде незмiнним — думка, що
людинi неможливо гармонiйно прожити життя, вiдiрвавшись вiд своïх
корiнь. У цьому змiстi сiльська тема завжди буде актуальноï й
життєво необхiдноï для нашого суспiльства