Мiркування по повiстi Василя Быкова Сотникiв

Тема Великоï Вiтчизняноï вiйни займає важливе мiсце у
творчостi Василя Быкова. Честь, совiсть, достоïнство, вiрнiсть
своєму боргу — саме цi проблеми зачiпаються письменником.
Але все-таки головною темою творчостi Быкова залишається,
безумовно, тема героïзму. Причому письменника цiкавить не стiльки
його зовнiшнiй прояв, скiльки те, яким шляхом людина приходить до
подвигу, до самопожертви, чому, в iм'я чого робить героïчний
учинок.
Характерною рисою вiйськових повiстей Быкова є те, що в центрi
зображення виявляється людина в екстремальнiй ситуацiï, i
положення таке, що герой повинен негайно зробити вибiр: героïчна
смерть або ганебне життя зрадника. I до такого прийому автор
прибiгає не випадково, адже у звичайнiй обстановцi не може
повнiстю розкритися характер людини. Щодо цього не становить виключення
й повiсть Сотникiв.
На перших сторiнках повести перед нами з'являються два бiйцi одного з
партизанських загонiв — Сотникiв i Рибалка, якi морозною, вiтряною
нiччю вiдправляються на завдання. Ïм доручене будь-що-будь добути
продовольство для втомлених, змучених товаришiв. Але ми бачимо, що бiйцi
в нерiвному положеннi: Сотникiв iде на завдання з важкою застудою. А на
питання Рибалки, чому той не вiдмовився йти, якщо хворо,
вiдповiдає: Тому й не вiдмовився, що iншi вiдмовилися. Цi слова
Сотникова говорять нам про його сильно розвинене почуття боргу,
свiдомостi, мужностi, витривалостi..
По ходу оповiдання ми бачимо, що головних героïв переслiдує
одна невдача за iншою. По-перше, виявився спаленим хутiр, де вони
сподiвалися дiстати продовольство. По-друге, Сотникова ранили в
перестрiлцi з ворогом. Цiкава така деталь — автор зовнiшня дiя
супроводжує дiєю внутрiшнiм. Особливо це помiтно в розвитку
образа Рибалки. Спочатку Рибалка небагато незадоволений Сотниковым, його
нездужанням, що не дозволяє ïм рухатися досить швидко. Це
легке невдоволення перемiняється те жалiстю й спiвчуттям, те
мимовiльним роздратуванням. Але Бикiв показує цiлком гiдне
поводження Рибалки, що допомагає Сотникову нести зброя, не
кидає його одного, коли той не може йти через поранення.
По натурi Рибалка аж нiяк не зрадник i тим бiльше не замаскований ворог,
а нормальна людина зi своïми достоïнствами й недолiками.
Рибалка — мiцний i надiйний хлопець, у якому живе почуття
братерства, товариства, взаимовыручки. Але такий вiн у звичайнiй бойовiй
обстановцi. Залишившись же наодинцi з пораненим, що задихається
вiд кашлю, Сотниковым серед снiжних заметiв, без ïжi й у постiйнiй
тривозi бути схопленим фашистами, Рибалка зривається. I коли вiн
попадає в полон, у його душi вiдбувається надлам. Вiн хоче
жити. Боєць не хоче вiддавати Батькiвщину, намагається
знайти вихiд з тоï ситуацiï, у якiй вiн виявився. Примiтний
його розмова iз Сотниковым пiсля допиту:
Ти послухай, — помовчавши, гаряче зашептав Рибалка. — Треба
прикинути смирними. Знаєш, менi запропонували в полiцiю, —
якось сам не бажаючи того, сказав Рибалка. Вiка в Сотникова здригнулися,
затаєним тривожною увагою блиснули ока. — От як! Ну й що ж
— побiжиш? — Не побiжу, не бiйся. Я з ними поторгуюся.
— Дивися, проторгуєшся, — уïдливо просипiв
Сотникiв. Рибалка погоджується служити полiцаєм. Вiн
сподiвається скористатися цим, щоб бiгти до своïм. Але
Сотникiв не помилився, передбачаючи те, що потужна гiтлерiвська машина
знищить Рибалку, що хитрiсть обернеться зрадництвом.
Фiнал повести досить трагичен: колишнiй партизан за наказом
гiтлерiвцiв стратить свого колишнього товариша по загонi. Пiсля цього
життя Рибалки, ранiше така дорога йому, раптом втрачає свiй змiст,
виявляється настiльки нестерпноï, що вiн замислюється
про самогубство. Але й це йому не вдається зробити, тому що
полiцаï зняли з його ремiнь. Така пiдступна доля заплутавшегося на
вiйнi людини, — пише автор.
А що ж Сотникiв? У нього iнший шлях. Вiн вибирає смерть, тим
самим намагаючись урятувати нi в чому не винних людей. Героïчна
смерть заради порятунку життiв iнших людей — от єдиний
можливий для нього шлях. Адже не зрячи перед стратою Сотникiв помiтив
серед зiгнаних до цього мiсця сiльських жителiв маленького хлопчика в
старiй батькiвськiй будьонiвцi. Боєць посмiхнувся йому одними
очами, подумавши при цьому, що заради таких, як це маля, iде на смерть.
Добутку В. Быкова про Велику Вiтчизняну вiйну розкривають нам весь жах
цiєï грiзноï й трагiчноï подiï, змушують
зрозумiти, якою цiною була завойована перемога. Вони вчать добру,
людяностi, справедливостi.