Осуд сталинизма в добутках сучасноï лiтератури

Протягом 30 рокiв нашим людям внушалась думка про велич Сталiна, його
вмiннi все передбачити й про те, що в мiру просування краïни до
кращого майбутнього ворогiв стає усе бiльше. I чим голоснiше
хвалили Сталiна, тим бiльше беззаконь i злочинiв вiдбувалося. Але й
пiсля його смертi довгi десятилiття людей привчали до того, що потрiбно
думати, говорити й писати так, як велено зверху.
И багато хто насправдi почали вiрити в цей великий обман, а iншi були
змушенi лицемiрити. Однак наступило все — таки час, коли ця змова
мовчання була порушена. Наша лiтература сказала своє сильне й
правдиве слово про сталинизме, про його джерела й злочини
Знову згадали те, що писалося пiсля XX з'ïзду КПРС. Неможливо
охопити всi, опублiковане про Сталiна i його епоху останнiм часом. Та й
навiщо робити це в шкiльному творi? Досить сказати, що твору Рибакова,
Гроссмана, Домбровського, Солженицина, Дудинцева, Шаламова, Гранiна й
iнших написанi не тiльки в iм'я правди, але й для того, щоб ця чорна
епоха не вернулася знову. Пiсля того як Дiти Арбата Анатолiя Рибакова
були надрукованi в журналi Дружба народiв, на редакцiю обрушився потiк
листiв. Роман сколихнув краïну. Особливе мiсце в ньому займає
Сталiн, похмура й лиховiсна фiгура. Подiï вiдбуваються в 1333-1Е34
роках, коли культ особистостi став приймати своï страшнi форми
Заслугою автора є показ, як сам генсек постiйно формував свiй
культ. У романi є такий епiзод. Сталiн наполегливо прагне рать зi
спогадiв революцiонера Енукидзе одну деталь, що ворит, що вiн, Сталiн,
навiть i не знав про iснування пiдпiльноï шографии Нiна у Баку.
Заради свого звеличування вiн готовий пiти на юе: залити краïну
кров'ю, зрадити й обдурити всiх, назвати бiле чорним i навпаки. Потрiбнi
незлiчимi матерiальнi й людськi жертви. Якщо при цьому загине кiлька
мiльйонiв чоловiк, iсторiя простить це товаришевi Сталiну. Такi думки
вкладає Рибаков вождевi народiв. На щастя, iсторiя не простила. А
жертви?.. Жертви були. I багато. Так багато, що дотепер не
вдається точно пiдрахувати ïх.
Автор роману малює й образи жертв. Це й полiтики, що посмiтили
кинути виклик Сталiну або чим — те йому що заважали (Кiров,
дипломат Будягин, наприклад), i простi люди, такi, як студент Сашко
Панкратов, чесна людина й щирий патрiот. За ним, його друзями й
мiльйонами iнших людей немає провини, але вона й не потрiбно.
Ïхнє приниження й навiть знищення потрiбнi Сталiну i його
оточенню для твердження своєï влади й нелюдського режиму.
Пройшовши разом iз Сашком i iншими репресованими по борошнах, ми чiтко
розумiємо всю вагу провини сталинизма. Завдяки письменниковi менi
стала набагато зрозумiлiше психологiя цього диктатора, та легкiсть, з
якоï вiн слав на знищення маси людей На вiдмiну вiд Рибакова,
Василь Гроссман у романi — епопеï Життя й доля менше
зупиняється на особистостi самого Сталiна, а бiльше
дослiджує сталинизм як явище. Вiн ретельно аналiзує систему
особистоï влади й загального придушення, психологiю старих
бiльшовикiв, без мовчазноï пiдтримки яких диктатор не удержав би
владу, а до неï вiн прийшов по ïхнiх головах. Письменник
створює галерею образiв, що представляють систему сталинизма. Це й
кати, майстри заплiчних справ, наприклад один з пiдручних Єжова,
ентузiаст 37 — го року генерал Незручне. Такi легко робили самi
дивовижнi злочини так ще виправдували ïхнiми вищими iнтересами. Це
й апаратники високого рангу, наприклад Гетьманiв, один iз секретарiв
обкому Украïни. Вiн з'являється перед читачем як
кар'єрист, людина без принципiв i бiографiï. Майстерно
охарактеризований i редактор республiканськоï газети Сагайдак, що
щиро вважав, що можна й треба мовчати про народ i голод, землетрусi й
страшнiй пожежi на шахтi. Головне-Це виховувати читача. А таке виховання
перетворювало людей у роботiв. Зустрiчаємо й генералiв, здатних
заради гарного рапорту нiзащо покласти тисячi солдатiв. Бачимо учених,
якi по методу Жданова й Лисенко труять талановитiй, вiдданiй науцi
людей, обвинувачуючи ïх в протиставленнi себе колективу, в дусi
реакцiï й мракобiсся i iнших грiхах.
Роман грандiозний по кiлькостi персонажiв, здебiльшого реалiстичних.
Багато хто з ïм подiбних зустрiчалися зовсiм недавно, а деякi не
зникли й дотепер. Iнший тип героïв Гроссмана представлений у романi
Мостовским, Кримовим, Абарчуком. Цi представники староï
гвардiï бiльшовикiв iз тривогою стежили за ненормальними явищами в
суспiльствi, за арештами своïх колишнiх товаришiв. Але вони скували
себе партiйною дисциплiною. Подiбна мораль забороняла ïм виступати
проти лiнiï партiï. Почуваючи ïï неправильнiсть,
вони не знайшли в собi мужностi або рiшучостi заступитися за зганьблених
товаришiв. Багато хто з них залишалися при цьому внутрiшньо чесним,
вiдданим старим iдеалам. Але ïхнiй фанатизм змушував давати
показання проти безневинних людей, визнавати не доконанi злочини,
освячувати своïм авторитетом беззаконня. Однi це робили по
малодушностi, iншi — по слiпiй вiрi
Так, опираючись на катiв, кар'єристiв i дармоïдiв, з одного
боку, i на слiпо вiдданi партiï бiльшовикiв, з iншоï, Сталiн i
формував свiй культ. Завдяки авторовi я зрозумiв, на чому трималася
система твору сталинизма. Дуже глибокi мiркування письменника й думки,
вкладенi у вуста героïв. Вони досягають сили узагальнення. Гроссман
говорить, що одне слово диктатора могло знищити тисячi, десятки тисяч
людей. Маршал, нарком, секретар обкому — люди, що вчора
командували армiями, республiками, областями, сьогоднi могли звернутися
в нiщо, у пил i, дзенькотячи котелочками, очiкувати баланди в
табiрноï кухнi. Вся полiтика була спрямована на те, щоб повнiстю
викорiнити дух волi й iнакомислення
Табору має бути злиття iз задротовим життям — так
передає письменник теорiю катiв, якi доводять, що табiр i є
вище торжество великих принципiв. I як багато зроблено було цими
злочинцями, щоб перетворити краïну в єдиний табiр! Колючий
дрiт i вартовi вишки стояли ледве не в кожному куточку великоï
держави
У романi постiйно проводиться паралель мiж таборами — сталiнськими
й фашистськими. I не випадково вкладає Гроссман у вуста
гестапiвського теоретика Лисса мiркування про нацiоналiзм як про головну
силу XX столiття, про Гiтлера й Сталiна як про вождiв нового типу. I
читач не може не погодитися, що всяка тиранiя, усяке беззаконня,
поставлене в основу державноï полiтики, усяка зневага iнтересами
мiльйонiв людей, що виправдується високоï метою, родиннi,
якими б теорiями вони не прикривалися. Осуд сталинизма i його злочинiв у
розглянутих добутках повне. Нi мiсця iдеям, якi прирiкають людей на роль
байдужого будiвельного матерiалу в руках вершителiв iсторiï.