Томас Мюнцер

З найбiльш радикальним викладом мистики ми зустрiчаємося в
навчаннi вождя народноï революцiï в Нiмеччинi Томаса Мюнцера
(1490-1525) — церковного проповiдника, iдеолога крестьянско
— плебейського табору Реформацiï. Вiн вiдiйшов вiд мещански
обмеженого лютеранства, критикував його за те, що в ньому мова йде лише
про питання iндивiдуального порятунку й без уваги залишається
земний порядок, що вважається недоторканним
Реформацiя взагалi зв'язана iз середньовiчною мiстикою, прийняла
ïï елементи й пристосувала до свого вчення про
внутрiшнє, iндивiдуальне вiдношення до бога. Але реформацiю Мюнцер
бачив не скiльки у вiдновленнi церкви i ïï навчання, скiльки в
здiйсненнi соцiально — економiчного перевороту силами селян i
мiськоï бiдноти. Релiгiйно — фiлософськi погляди Мюнцера
заснованi на iдеï необхiдностi встановлення такоï божоï
влади на землi, що принесла б соцiальну рiвнiсть. Вiн, як прихильник
iдеï зрiвняльного комунiзму, вимагав негайного встановлення на
землi царства божого, пiд яким розумiв не що iнше, як суспiльний ладо, у
якому бiльше не буде iснувати нi класових розходжень, нi приватноï
власностi, нi державноï влади. Влада можна вважати тiльки тодi
законноï, коли вiн здiйснюється вiд iменi народних мас i в
них iнтересах
По Мюнцеру Бог всюдисущий у всiєï своïх утворах. Вiн
проявляється, однак, не як данiсть, але як процес, що
вiдкривається тим, хто несе в собi божу волю. Христос не є
iсторичною особистiстю, а втiлюється й виявляється у вiрi. I
тiльки у вiрi, без офiцiйноï церкви, може бути виконана його роль
искупителя.
Католицизм не мiг не вiдреагувати на появу протестантського руху .
З'явився рух контрреформацiï. Учасники руху гостро порушують
питання про змiцнення єдностi в самiй органiзацiï
католицькоï церкви, про посилення внутрiшньоï дисциплiни й
папськоï централiзацiï, але головноï була вiдкрита
боротьба католицизму проти протестантизму
Виникла iнквiзицiя як прояв i наслiдок кризи церковноï влади й
iдеологiï: необхiдно було церковну iдеологiю привести у
вiдповiднiсть iз новою суспiльною ситуацiєю й новими iдейними
плинами епохи. Iнквiзицiя стала засобом боротьби з Реформацiєю.
Ïï ядро, склали єзуïти Тiльки в епоху Возраждения
рiвень суспiльноï свiдомостi дозволив реалiзувати iдеï
протестантизму, ранiше iснуючi тiльки в теорiï. У цей перiод
домiнуючою основою (аспектом фiлософських поглядiв) було эстетическое
початок, що було прямою протилежнiстю не знала межi середньовiчноï
моралистики, що негативно ставиться до всього тiлесного, здатному
применшити достоïнства божественного, що так явно знаходить
своє вiдбиття в класичних релiгiйних догматах католицькоï
церкви. Вiдродження висуває прекрасне на перший план, причому у
вiдмiнностi вiд античностi прекрасне — це не стiльки наслiдування
природi, скiльки творчiсть художника. Об'єктом цiєï
творчостi є людське тiло, безмiрне милування його красою, тобто
трiумфує антропоцентризм у його iндивiдуально-матерiальному
значеннi, але без втрати духовного
Очевидна виняткова роль епохи Вiдродження в становленнi свiтовоï
цивiлiзацiï й культури. Не проголошуючи нiякого соцiально —
полiтичного iдеалу; не вимагаючи переробки суспiльства в ту або iншу
сторону; не роблячи нiяких наукових вiдкриттiв i досягнень у художнiй
творчостi, епоха змiнила свiдомiсть людини, вiдкрила перед ним новi
духовнi обрiï. Людина одержала волю самостiйно мислити, звiльнився
вiд авторитарноï опiки папства й церкви, одержав вищу для нього
санкцiю — релiгiйну — на те, що тiльки власний розум i
совiсть можуть пiдказати йому, як варто жити
Епоха Вiдродження сприяла появi незалежноï людини волею морального
вибору, самостiйного й вiдповiдального у своïх судженнях i вчинках.
У носiях протестантських iдей виразився новий тип особистостi з новою
культурою й вiдношенням кмиру.
Реформацiя спростила, удешевила й демократизувала церква, поставила
внутрiшню особисту вiру вище зовнiшнiх проявiв релiгiйностi, додала
нормам буржуазноï моралi божественну санкцiю
Церква поступово втратила позицiю держави в державi, ïï вплив
на внутрiшню й зовнiшню полiтику значно зменшилося, а пiзнiше й зовсiм
зiйшло на немає. У перiод великих географiчних вiдкриттiв, нових
наукових знань i технiчних удосконалень залягали основи буржуазного
виробництва й з'явився новий соцiальний тип — пiдприємець.
Формувався капiталiзм, що вже iснував у мiстах як уклад, що
охоплює лише частина виробництва. Такi заслуги перiоду Реннесанса
й Реформацiï