Публiцистика М. М. Щербатова

Найбiльш яскравим представником iдеологiв дворянства був уже згадуваний
князь М. М. Щербатов. Це була колоритна фiгура. Багатий ярославський
помiщик, з гордiстю сЪебе, що називав, Рюриковичем , прекрасно
утворений, власник великоï бiблiотеки, вiн добре знав французьку
фiлософiю й лiтературу, мав ораторський i полемiчний талант. Вiдтиснутий
на другоряднi ролi новим служивим дворянством i фаворитами, вiн був
готовий по будь-якому приводi критикувати дiï Катерини II i
ïï оточення, у самих темних фарбах малював положення
краïни, давав убивчi характеристики iмператрицi й неï двору
Щербатов виступив у Покладенiй комiсiï в ролi лiдера дворянських
депутатiв, а пiсля ïï розпуску очолив Герольдмейстерскую
контору й одну з колегiй, одержав звання сенатора. Автор
багатотомноï Iсторiï Росiйськоï з найдавнiших часiв , вiн
опублiкував ряд iсторичних документiв, пiсля повстання Пугачова написав
Коротку повiсть про колишнiм у Росiï самозванцях . Разом з тим вiн
виступав iз численними мiркуваннями , думками , записками , адресованими
Сенату й колегiям. Але бiльшiсть його робiт аж нiяк не призначалося для
урядових закладiв i печатки, тому що мiстило критиковi полiтики й
законодавства Катерини й могло поширюватися тiльки врукописях.
Найбiльш показовий твiр Щербатова Про ушкодження вдач у Росiï , у
якому описанi розкiш, фаворитизм, сваволя й казнокрадство, що панували
при росiйському дворi. Двору повиннi були випливати й дворяни, i в цьому
Щербатов бачив причину руйнування багатьох дворянських пологiв. Вiн
хотiв повернутися до простих вдач предкiв. Хоча вiн стояв на реакцiйних
позицiях, але проведений ïм строгий розбiр палацовоï розпусти
(Герцен ) був так ярок, що книга виглядало як обвинувачення не тiльки
Катерини i ïï оточення, але й усього самодержавно-
крiпосницького ладу. Ця ïï особливiсть сто рокiв через
привернула увагу А. И. Герцена, що видало в лондонськiй Вiльнiй друкарнi
цей добуток Щербатова разом з радищевским Подорожжю .
У своïх поглядах Щербатов виходив з iдеï про вирiшальну роль
дворянства й особливо староï родовитоï знатi, як в
iсторiï Росiï, так i в ïï сучасному життi й у
ïï майбутньому. Вiн розумiв, що пануюче положення дворян
засноване на монопольному правi володiння землею й селянами, i не
допускав можливостi порушення цього права або скасування якого-небудь
дворянського привiлею. Збережи мене боже й подумати, — викликував
вiн на одному iз засiдань Покладеноï комiсiï, — щоб у
такий час, коли милiсть i правосуддя царюють на престолi, дворянство,
замiсть придбання яких-небудь прав, могло що-небудь iз оних втратити! На
думку Щербатова, про надання селянам землi не могло бути й мовлення. Вiн
запевняв, що росiйськi селяни, хоча є раби своïм панам, але в
бiльшостi випадкiв задоволенi своïми помiщиками, якi нiбито
печуться про ïх, як про дiтей. Тому, продовжував Щербатов, що б не
говорив природний закон, залишимо краще селян у тiм станi, у якому вони
перебувають протягом декiлькох сторiч . У Росiï хлiборобiв варто
примушувати до роботи , iнакше вони упадуть у безперервнi лiнощi . Ця
думка завершується висновком, що селянин тим богаче, чим бiльше
помiщик бере з його оброку й чим бiльше змушує його працювати на
панщинi Для пiдйому землеробства Щербатов вважав за необхiдне вiддати
помiщикам державних i економiчних селян, створити замiсть
рекрутськоï системи вiйська оселенi . Вiн думав, що тiльки дворяни
могли володiти фабриками, що переробляють сiльськогосподарську сировину.
Зображуючи iз себе захисника селян, вiн вiдстоював ïхнє право
займатися ремеслом i торгiвлею, але, звичайно, тiльки з дозволу помiщика
й тiльки взимку, у вiльний час
Видаючи себе за поборника освiти, Щербатов у теж час затверджував, що
навiть мала освiта селян може привести до вящим оман i до духу
непiдданства , тому що коли пiдлоï народ освiтиться й буде
порiвнювати тягаря своïх податкiв з пишнiстю государя й вельмож,
тодi чи не буде вiн нарiкати на податки, а, нарештi, чи не зробить це й
бунту? Вишнее освiта повинне залишитися привiлеєм дворян
Щербатов критикував самодержавство. На його думку, воно ще мало зробило
для розширення прав дворянства, тому що жалувана грамота дворянству
зберiгала влада коронноï адмiнiстрацiï, замiсть того щоб
повнiстю передати ïï повiтовiй i губернськiй дворянськiй
органiзацiям. Самодержавству, що керувало краïною за допомогою
бюрократичного апарата, вiн протиставляв самодержавство з Боярською
думою, виступав за передачу влади в руки родовитоï олiгархiï
Суспiльно-полiтичнi iдеали Щербатова найбiльше повно вираженi в його
Подорожi в землю Офирскую . Це добуток — не що iнше, як утопiчний
роман, зображення iдеальноï, неiснуючоï краïни, куди
попадає пiсля аварiï корабля шведський офiцер. Але ця
вигадана краïна є лише перетвореноï згiдно з iдеалами
Щербатова дворянською, крiпосницькою Росiєю. В землi Офирской
населення роздiлене на замкнутi стани, де бiльшiсть людей — раби,
що перебувають у повнiй залежностi вiд стану шляхетних . Шляхетнi
користуються виключним правом володiння землею й селянами, займають всi
пости в установах i армiï. Система вiйськових поселень
звiльняє краïну вiд рекрутчини, створює постiйну армiю
й забезпечує швидке придушення внутрiшнього занепокоєння .
На чолi керування коштують вишнее уряд i рада вельмож iз представникiв
замкнутоï касти аристократiв, надiлених величезними привiлеями.
Монарх перебуває пiд ïхнiм постiйним контролем i не має
права самостiйно вирiшувати жодного питання