Китайська трагiкомiчна казка Турандот

Астраханського царя Тимура, його сiмейство й державу осягло страшне
нещастя: лютий султан Хорезма розбив вiйсько астраханцев i, увiрвавшись
у беззахисне мiсто, повелiв схопити й стратити Тимура, його чоловiковi
Эльмазу й сина Калафа. Тим пiд видом простолюдинiв удалося бiгти в
сумiжнi землi, але й там ïх переслiдувала мстивiсть переможця.
Довго скиталось царське сiмейство по азiатських просторах, терплячи
нестерпнi нестатки; принц Калаф, щоб прокормити старих батькiв, брався
За будь-яку чорну роботу
Цю сумну iсторiю Калаф розповiдає своєму колишньому
вихователевi Бараху, якого випадково зустрiчає у ворiт Пекiна.
Барах живе в Пекiнi пiд iм'ям персiянина Хассана. Вiн одружений на
добрiй удовi по iменi Скирина; його пасербиця Зелима — одна з
невiльниць принцеси Турандот.
Принц Калаф прибув у Пекiн з намiром надiйти на службу до iмператора
Альтоуму. Але спершу вiн хоче подивитися на свято, готування до якого,
схоже, iдуть вгороде.
Однак це готується не свято, а страта чергову потерпiлу невдачу
претендента на руку принцеси Турандот — царевича Самаркандського.
Справа в тому, що марнолюбна жорстокосерда принцеса змусила батька
видати такий указ: усякий принц може свататися до Турандот, але з тим,
що в засiданнi Дивана мудрецiв вона загадає йому три загадки;
разгадавший ïх стане ïï чоловiком, що не розгадав —
буде обезголовлений. З тих пор голови багатьох славних принцiв
прикрасили стiни Пекiна
З мiських ворiт виходить убитий горем вихователь тiльки що страченого
царевича. Вiн шпурляє на землю й топче злощасний портрет Турандот,
одного лише погляду на який вистачило його вихованцевi, щоб без пам'ятi
закохатися в безсердечну гордячку й тим самим приректи себе на погибель
Як не втримує Барах Калафа, той, упевнений у власнiй
розсудливостi, пiдбирає портрет. НА ЖАЛЬ! Куди подiлися його
розсудливостi й безпристраснiсть? Горя любов'ю, Калаф
спрямовується в мiсто назустрiч щастю або смертi
Iмператор Альтоум i його мiнiстри Тарталья й Панталоне всiєю душею
вболiвають про жорстокiсть принцеси, слiзно оплакуючи нещасною, полеглою
жертвою ïï нелюдського марнославства й неземноï краси.
При звiстцi про появу нового шукача руки Турандот вони приносять багатi
жертви великому Берджингудзину, щоб той допомiг закоханому принцовi
залишитися вживих.
Ставши перед iмператором, Калаф не називає себе; вiн обiцяє
розкрити своє iм'я, тiльки якщо розгадає загадки принцеси.
Добродушний Альтоум з мiнiстрами благають Калафа бути розсудливим i
вiдступитися, але на всi угоди принц завзято вiдповiдає: Я спрагу
смертi — або Турандот*.
Робити нема чого. Урочисто вiдкривається засiдання Дивана, на
якому Калафу має бути потягати мудрiстю iз принцесою. Та є в
супроводi двох невiльниць — Зелими й Адельми, нiколи
татарськоï принцеси. I Турандот, i Зелиме Калаф вiдразу
здається гiднiше попереднiх претендентiв, тому що вiн
перевершує всiх ïхньою шляхетнiстю вигляду, обходження й
мовлень. Адельма ж довiдається Калафа — але не як принца, а
як служителя в палацi ïï батька, пануючи Хорасана; уже тодi
вiн скорив ïï серце, а тепер вона вирiшує будь-що-будь
не допустити його одруження на Турандот i самоï заволодiти любов'ю
принца. Тому Адельма намагається озлобити серце принцеси,
нагадуючи ïй про гордiсть i славу, тодi як Зелима, навпроти, молить
ïï бути милосерднее.
На радiсть iмператора, мiнiстрiв i Зелими, Калаф розгадує всi три
загадки Турандот. Однак принцеса навiдрiз вiдмовляється йти до
вiвтаря й вимагає, щоб ïй було дозволено наступного дня
загадати Калафу три новi загадки. Альтоум противиться такому порушенню
указу, що беззаперечно виконувався, коли треба було стратити невдачливих
шукачiв, але шляхетний закоханий Калаф iде назустрiч Турандот: вiн сам
пропонує ïй вiдгадати, що це за батько й син, якi мали всi й
усi втратили; якщо принцеса назавтра вiдгадає ïхнi iмена, вiн
готовий умерти, якщо ж немає — бути весiллю
Турандот переконана, що, якщо ïй не вдасться вiдгадати iмена батька
й сина, вона буде навiк зганьблена. Переконання це вкрадливими
мовленнями пiдiгрiває в нiй Адельма. Своïм гострим розумом
принцеса зрозумiла, що пiд сином таємничий принц має на
увазi себе самого. Але як же дiзнатися його iм'я? Вона просить ради у
своïх невiльниць, i Зелима пiдказує свiдомо безнадiйний
спосiб — звернутися до гадателям i каббалистам. Адельма ж
нагадує Турандот слова принца про те, що в Пекiнi є одна
людина, що знає його, i пропонує не пошкодувати золота й
алмазiв, щоб за нiч, перевернувши верх дном все мiсто, розшукати цього
людини Зелима, у чиïй душi почуття довго боролося з боргом, нарештi
скрепя серце говорить панi, що, за словами ïï матерi Скирини,
вiтчим ïï, Хассан, знаком iз принцом. Обрадувана Турандот
вiдразу посилає євнухiв на чолi iз Труффальдино розшукати й
схопити Хассана.
Разом з Хассаном-Барахом євнухи вистачають його надмiрно балакучу
дружину i якогось старця; всiх трьох вони вiдводять у сераль. Ïм
невтямки, що нещасний обiрваний старий — не хто iнший, як
Астраханський цар Тимур, батько Калафа. Поховавши на чужинi чоловiковi,
вiн прийшов у Пекiн розшукати сина або знайти смерть. На щастя, Барах
устигає шепнути пановi, щоб той нi в якому разi не називав свого
iменi
Калафа тим часом перепроваджують у спецiальнi апартаменти, охоронюванi
iмператорськими пажами i ïхнiм начальником Бригеллой.
Сераль Турандот. Тут принцеса допитує прив'язаних до колон Бараха
й Тимура, загрожуючи ïм катуваннями й жорстокою смертю у випадку,
якщо вони не назвуть iм'я загадкового принца i його батька. Але обом
Калаф дорожче власного життя. Єдине, про що мимоволi
проговорюється Тимур, це те, що вiн — цар i батько принца
Турандот уже дає євнухам знак почати розправу над Барахом,
як раптом у сералi з'являється Адельма зi звiсткою, що сюди
направляється Альтоум; в'язнiв спiшно ведуть у пiдземелля сералю.
Адельма просить принцесу бiльше не мучити ïх i обiцяє, якщо
ïй дозволять дiяти за своïм розсудом, за нiч дiзнатися iмена
принца й пануючи. Турандот повнiстю довiряється наближенiй
невiльницi
Тим часом до Альтоуму прибуває гонець iз Астраханi. Б привезеному
ним таємному посланнi говориться, що султан Хорезма вмер i що
астраханци кличуть Тимура зайняти приналежний йому по праву престол. По
описаним у посланнi докладним прикметам Альтоум розумiє, хто такий
цей невiдомий принц. Бажаючи захистити честь дочки, який, вiн
переконаний, дарма не вiдгадати шуканi iмена, а також зберегти життя
Калафу, iмператор пропонує ïй розкрити таємницю —
але з умовою, що, блиснувши в Диванi мудрецiв, вона потiм погодиться
стати дружиною принца. Гордiсть, однак, не дозволяє Турандот
прийняти речення батька; крiм того, вона сподiвається, що Адельма
виконає свою обiцянку
Бригелла, що стерегет покои Калафа, попереджає принца, що, мол,
оскiльки стражники — люди пiдневiльнi, так до того ж усiм хочеться
вiдкласти деньжат на старiсть, уночi йому можуть з'явитися примари
Перша примара не змушує себе довго чекати. Це — пiдiслана
Адельмой Скирина. Вона повiдомляє Калафу про кончину матiнки й про
те, що його батько тепер у Пекiнi. Скирина просить принца черкнути
кiлька слiв старому батьковi, але той розгадує виверт i
вiдмовляється
Ледь Скирина нi iз чим вiддаляється, як у покоях принца
виявляється Зелима. Вона пробує iнший пiдхiд: насправдi,
говорить невiльниця, Турандот не ненавидить принца, а таємно
любить. Тому вона просить його розкрити iмена, для того щоб ранком
ïй не осоромитися перед Диваном, i обiцяє там же в Диванi
вiддати йому свою руку. Проникливий Калаф не вiрить i Зелиме.
Третьоï є сама Адельма. Вона вiдкривається Калафу у
своïй любовi й благає разом бiгти, оскiльки, за ïï
словами, пiдступна Турандот однаково повелiла на зорi вбити його, не
чекаючи засiдання Дивана. Бiгти Калаф рiшуче вiдмовляється, але,
повалений у розпач жорстокiстю коханiй, у напiвмареннi вимовляє
своє й батькiвське iм'я
За такими розмовами проходить нiч. Ранком Калафа перепроваджують Вдиван.
Диван уже в зборi, бракує тiльки Турандот i ïï звитi.
Альтоум, упевнений, що принцесi так i не вдалося довiдатися iменi батька
й сина, щиро радується й велить тут же, у залi засiдань,
улаштувати храм
Уже встановлений вiвтар, коли в Диванi нарештi з'являється
Турандот. Вид у принцеси й звитi жалобний. Але, як з'ясовується,
це лише жорстокий мстивий жарт. Вона знає iмена й, трiумфуючи,
виголошує ïх. Iмператор i мiнiстри вбитi горем; Калаф
готується ксмерти.
Але отут, усiм на втiху й здивування, Турандот перетворює —
любов до Калафу, у якiй вона не смiла зiзнатися навiть самоï собi,
бере гору над жорстокiстю, марнославством i мужененавистничеством.
Привселюдно вона повiдомляє, що Калаф не тiльки не буде страчений,
але й стане ïï чоловiком
Не рада тiльки Адельма. У сльозах вона кидає Турандот гiркий докiр
у тiм, що, ранiше вiдiбравши волю, тепер вона вiднiмає в неï
любов. Але отут вступає Альтоум: любов не в його владi, але, щоб
утiшити Адельму, вiн повертає ïй волю й Хорасанское царство
ïï батька
Нарештi закiнчуються жорстокостi й несправедливiсть. Усi задоволенi.
Турандот вiд всiєï душi просить небо простити ïï
завзята вiдраза до чоловiкiв. Прийдешнє весiлля обiцяє бути
досить i досить радiсноï
А А. Карельський
Зелена Пташка (L'Augellino bel verde) — Философическая казка
(1765)
Iз часу вiдомих подiй, що супроводжували одруженню Тартальи на, що
з'явилася з апельсина дочки короля Антиподiв Нинетте, пройшло багато
рокiв. Багато чого за цi роки вiдбулося Вмонтеротондо.
Спаленi колись арапка Смеральдина й Бригелла воскресли з попелу: вiн
— поетом i вiщуном, вона — побiлiвши душею й тiлом. На
Смеральдине женився Труффальдино, що накрав на королiвськiй кухнi
стiльки, що змiг залишити службу й вiдкрити ковбасну крамницю
Король Тарталья от уже майже дев'ятнадцять рокiв не показувався в
столицi, воюючи iз заколотниками десь на окраïнах королiвства. У
його вiдсутнiсть усiм заправляла його мати, стара королева Тартальона.
Баба не злюбила Нинетту й, коли та народила Тарталье чарiвних близнюкiв,
хлопчика й дiвчинку, наказала вбити ïх, а королевi написала, що,
мол, дружина його принесла пару щенят. У серцях Тарталья дозволив
Тартальоне за своïм розсудом покарати дружину, i стара королева
заживо погребла бедняжку в склепi пiд отвором стiчноï ями
На щастя, Панталоне не виконав наказу Тартальони: вiн не зарiзав дитин,
а, надiйно загорнувши в клейонку, кинув ïх у рiку. З рiки близнюкiв
витяглася Смеральдина. Вона дала ïм iмена Ренцо й Барбарина й
ростила як власних дiтей
Зайвi ïдцi в будинку муляти очi жадiбному й сварливому
Труффальдино, i от одного чудового дня вiн вирiшує вигнати
пiдкидькiв
Звiстка про те, що вони не рiднi дiти й тепер повиннi вбиратися ладь,
Ренцо з Барбариной сприймають холоднокровно, тому що дух ïхнiй
укрiплений читанням сучасних фiлософiв, любов,, людськi прихильностi й
добрi вчинки пояснюючою низькою себелюбнiстю. Вiльнi, як вони вважають,
вiд себелюбностi, близнюки вiдправляються в глухомань, де ïм не
стануть досаждати люди дурнi й настирливi
На пустельному березi братовi iз сестрою з'являється мовець
антична статуя. Це цар статуй Кальмон, нiколи колишнiм фiлософом i
звернувся в камiнь у той момент, коли йому нарештi вдалося зжити у
своïй душi останнi залишки любовi до себе. Кальмон
намагається переконати Ренцо й Барбарину в тiм, що себелюбнiсть аж
нiяк не ганебно, що в собi й в iнших варто любити вiдбитий образ Творця
Молодi люди не внемлют словам мудроï статуï. Кальмон, однак,
велить ïм iти в мiсто й кинути в стiн палацу камiнь — це
миттєво зробить ïхнiми багатiями. Вiн обiцяє близнюкам
допомога в майбутньому й повiдомляє також, що таємниця
ïхнього народження розкриється завдяки Зеленiй Пташцi,
закоханiй Вбарбарину.
Ця Пташка вже вiсiмнадцять рокiв прилiтає в склеп до Нинетте,
годує й напуває ïï. Прилетiвши цього разу, вона
пророкує швидкий кiнець страждань королеви, говорить, що дiти
ïï живi, а сама Пташка — зовсiм не пташка, а зачарований
принц
Нарештi-те король Тарталья вертається з вiйни. Але нiщо йому не
мило без безневинно загубленоï Нинетти. Ïï загибелi вiн
не може простити нi собi, нi матерi. Мiж старою королевою й Тартальей
вiдбувається шумна сварка
Тартальона надихається на неï не стiльки впевненiстю у
власнiй правотi й образою на невдячного сина, скiльки пророцтвами й
улесливими мовленнями Бригелли. Бригелла використає будь-який
випадок для виливiв об них — його самого й Тартальони —
блискучому майбутньому на монтеротондском престолi; при цьому хитрун до
небес звеличує давним-давно зiв'ялi принадностi баби, який нiбито
безроздiльно належить серце бiдного поета. Тартальона вже на все готово:
i з'єднати долю iз Бригеллой, i позбутися вiд сина, тiльки от
заповiт на користь нареченого вважає недоречним, як тiльки ïй
ще багато рокiв має бути цвiсти й блищати
Ренцо з Барбариной, дотримуючись ради Кальмона, приходять до
королiвського палацу, але в останнiй момент ïх долає сумнiв:
чи пристало фiлософам багатство? Порадившись, вони все-таки кидають
камiнь, i перед ними на очах виростає розкiшний палац
Ренцо й Барбарина живуть багатiями в чудесному палацi, i займають
ïх тепер аж нiяк не фiлософськi мiркування. Барбарина впевнена, що
вона пречервонiй усiх на свiтi, i, щоб краса ïï сiяла ще
яскравiше, без лiку витрачає грошi на изисканнейшие вбрання й
прикраси. Ренцо ж закоханий; але закоханий не в яку-небудь жiнку, а в
статую. Статуя це — не створення скульптора, а дiвчина по iменi
Помпея, що багато рокiв тому перетворило в камiнь власне безмежне
марнославство. Поза собою вiд пристрастi вiн клянеться не пошкодувати
нiчого, аби тiльки Помпея ожила
Спонукувана любов'ю до прийомноï дочки, у палацi близнюкiв
з'являється Смеральдина. Барбарина, для якоï любов —
порожнiй звук, спочатку жене ïï, потiм намагається
вiдкупитися гаманцем золота, але зрештою дозволяє залишитися
служницею при своïй персонi. Труффальдино теж бажає жити в
палацi пiдкидькiв, але любов отут нi при чому: йому хочеться смачно
ïсти, досхочу пити й м'яко спати, справи ж у ковбаснiй крамницi
йдуть iз рук геть погано. Не вiдразу, але Ренцо погоджується взяти
колишнього папашу до себе вуслужение.
Мешканцi королiвського палацу здивованi новим сусiдством. Бригелла
— а вiн нiяк вiщун — бачить у Ренцо з Барбариной погрозу
своïм честолюбним планам i тому навчає Тартальону, як
погубити близнюкiв
Король же, вийшовши на балкон i забачачи у вiкнi навпроти красуню
Барбарину, безумно закохується в неï. Вiн уже готовий забути
нещасну Нинетту й знову женитися, але, на жаль, Барбарину нiтрохи не
торкають знаки найвищоï уваги. Отут Тартальона улучає момент
i говорить ïй, що прекраснейшей у свiтi Барбарина стане, тiльки
коли в неï буде спiваюче Яблуко й Золота вода, що звучить i
танцює. Як вiдомо, обоє цi чуда зберiгаються в саду феï
Серпентини, де багато хоробрих склали голiв
Барбарина, що швидко звикла, щоб всi ïï бажання миттєво
виконувалися, спочатку вимагає, а потiм слiзно молить доставити
ïй Яблуко й Воду. Ренцо слухає ïï благанням i в
супроводi Труффальдино вiдправляється впуть.
У саду Серпентини героï ледь не гинуть, але Ренцо вчасно
згадує про Кальмоне й кличе його рятуйте! Кальмон же у свою чергу
викликає статую iз сосками, що виливають воду, i кiлька дужих
статуй. Зi своïх соскiв статуя напуває скажених вiд спраги
стражiв-звiрiв, i тi дозволяють Ренцо зiрвати Яблуко. Важкi статуï,
навалясь на ворота, що ведуть до джерела Серпентини, не дають ïм
захлопнутися; Труффальдино не без трепету йде й набирає склянку
звучноï й танцюючоï Води
Коли справа зроблена, Кальмон повiдомляє Ренцо, що таємниця
пожвавлення улюбленоï ïм статуï, як i таємниця
походження близнюкiв, у руках Зеленоï Пташки. Напоследок цар статуй
просить Ренцо велiти полагодити йому нiколи попсований хлопчиськами нiс
Возвратясь додому, Ренцо довiдається, що король просив Барбарину
стати його дружиною, i та погодилася було, але потiм по наущению
Бригелли й Тартальони зажадала в придане Зелену Пташку. Ренцо хотiлося б
бачити сестру королевою, а крiм того, його долає жагуче бажання
пожвавити Помпею й розкрити таємницю свого походження. Тому вiн
бере Труффальдино й вiдправляється в нове, ще бiльш небезпечна
подорож — до пагорба Людожера за Зеленою Пташкою
По дорозi вiдважним подорожанам пiддуває в спину знайомий уже
Труффальдино диявол з хутрами, так що до мiсця вони добираються дуже
незабаром. Але там вони виявляються в деякiм замiшаннi: як здолати чари
Людожера, невiдомо, а єдиного, хто мiг би допомогти, —
Кальмона — Ренцо кликати не може, тому що вiн не виконав
дрiб'язкове прохання пануючи статуй: не виправив йому нiс. Зважившись,
пан зi слугою пiдходять до дереву, на якому сидить Пташка, i вiдразу
обоє кам'янiють
Тим часом Барбарина, у чиïм зачерствiлому серцi все-таки
прокинулася тривога за брата, у компанiï Смеральдини також
вiдправляється у володiння Людожера й знаходить Ренцо й
Труффальдино перетвореними в статуï. Сумне це видовище змушує
ïï в сльозах покаятися в надмiрнiй зарозумiлостi й рабському
потаканнi власним бажанням. Ледь вимовленi покаяннi слова, як перед
Барбариной i Смеральдиной з'являється Кальмон. Вiн розкриває
спосiб заволодiти Зеленою Пташкою, попереджаючи при цьому, що найменша
помилка спричинить неминучу смерть. Барбарина, спонукувана любов'ю до
брата, переборює страх i, зробивши всi так, як сказав Кальмон,
бере Пташку. Потiм, вийнявши в неï iз хвоста перинка,
доторкається ïм до скам'янiлих Ренцо й Труффальдино, i тi
оживають
Тарталья горить iз нетерпiння, бажаючи назвати Барбарину своєю
дружиною. Цьому, здавалося б, тепер нiщо не заважає. Адже не
заважає ж Ренцо сполучатися iз жвавоï пташиним пером Помпеей
навiть те, що та в недавнiм минулому була статуєю. Однак
насамперед, наполягає Барбарина, варто вислухати, що мають сказати
Вода, Яблуко й Зелена Пташка Чарiвнi предмети й Пташка розповiдають всю
iсторiю злодiянь Тартальони i ïï поплiчника Бригелли. Король,
обретший дiтей i чудом уник кровозмiсного шлюбу, буквально в нестямi вiд
радостi. Коли ж на свiтло Божий зi смердючого склепу є Нинетта,
вiн i зовсiм втрачає почуттiв
Зелена Пташка вимовляє заклятье, i Тартальона iз Бригеллой в усiх
на очах, усiм на втiху, перетворюються в безсловесних тварин: баба
— у черепаху, а ïï удавальник коханий — в осла.
Потiм Пташка скидає пiр'я й стає юнаком, царем Террадомбри.
Вiн величає Барбарину своєю дружиною, а всiх присутнiх на
сценi й у залi призиває бути щирими фiлософами, тобто,
усвiдомлюючи власнi помилки, ставати краще.
Д. А. Карельський