Герой серiï романiв Д. Ґолсуорсi Сага про Форсайтах
Сомс Форсайт представник численноï, процвiтаючоï,респектабельноï сiм'ï Форсайтов, цiєï опори
Англiï, у чому вони незмiнно переконанi й що в сутностi правда,
тому що саме Форсайти (якщо розумiти ïх як якийсь узагальнений
образ) з ïхнiм почуттям власностi, чiпкiстю й життєвою
стiйкiстю забезпечили процвiтання краïни часiв королеви
Вiкторiï
До англiйських видань Саги звичайно додається намальоване
Ґолсуорсi родовiдне древо сiм'ï, що веде рiд вiд гордого
Доссета Форсайта (фiгури майже мiфiчноï), що происходили з
Дорсетшира, що приехали в Лондон на початку XIX сторiччя й будiвельного
пiдрядника, що поднялись до положення. Його десять дiтей успадкували
непогане по тимi часам стан, а шестеро синiв, займаючись кожного обраним
для себе справою (чаєторгiвлею, юриспруденцiєю,
книговиданням i т.д.), поповнили клас великоï буржуазiï, про
що завжди думали з гордiстю. Хронiка сiмейства Форсайтов, взаємин
численних дядькiв, тiток, кузенiв, племiнникiв, ïхнiх дружин i
дiтей вiдбита Ґолсуорсi докладно й зi знанням справи. Але в цiй
хронiцi є свiй центр, навколо якого закручуються основнi
подiï, — це життя С., що стало нескiнченною темою для розмов
i плiток Форсайтов всiх поколiнь, предметом обговорення на форсайтской
бiржi.
Сомс Форсайт належить до третього поколiння сiм'ï й, iмовiрно,
найбiльшою мiрою виражає ïï дух — дух власництва,
що характерний для всiх Форсайтов, хоча вони не люблять у цьому
визнаватися. Ïхня загальна пристрасть до накопичення й прагнення
постiйно щось здобувати, будь те новi компанiï, удома або картини,
викликає в автора Саги роздратування, що вiн i не приховує.
Але крiм цього викривального пафосу, зм'якшеного iронiєю й тонким
гумором Ґолсуорсi, у романi є й iнша тема, може бути, бiльше
важлива — набiги Краси й зазiхання Волi на мир власникiв, як
формулює ïï сам автор От чому виконаний здорового
глузду, стриманий С. втрачає голову побачивши юноï красунi
Ирэн, раз за разом робить ïй речення й домагається нарештi
ïï згоди, обiцяючи вiдпустити, якщо шлюб виявиться невдалим.
Чарiвнiсть i краса Ирэн настiльки незвичайнi й притягальнi, що навiть
викликають пiдозри в обережних Форсайтов: в Ирэн є щось чужорiдне,
якась сила, здатна, як ïм смутно представляється, зруйнувати
ïх стабiльний i врiвноважений мир. I вони виявляються правi: Ирэн
закохується в архiтектора Босини, що заради ïï
забуває про свою наречену, кузину З.
З погляду Форсайтов, вiдбувається щось немислиме — Ирэн
нагадує чоловiковi про його обiцянку вiдпустити ïï, вона
хоче залишити забезпечене життя й пiти до жебрака, не маючи до того ж нi
гроша власних грошей. Дружина, що С., незважаючи на всю свою любов,
розглядає як коштовне придбання для колекцiï, щось начебто
дорогоï картини або унiкальноï порцеляни, раптом
проявляє самостiйнiсть, заявляє про своï бажання.
Поводження С. у цiй ситуацiï важко назвати джентльменським. Вiн
бореться за те, що вважає своïм законним правом, не
пiклуючись про почуття Ирэн, i закiнчується всi трагiчно: Босини
гине, випадково або навмисно догодивши в туманi пiд колеса омнiбуса,
Ирэн залишає будинок С., iдучи в нiкуди, не маючи нi друзiв, нi
пристановища. Лише через дванадцять рокiв С. з нею розведеться, жениться
знову, щоб одержати спадкоємця, але щораз зустрiч iз Ирэн буде
будити в ньому спогаду про давнiй, так i не забутоï пристрастi.
Набiги Краси не пройдуть для нього даром.
Однак у мiру розвитку оповiдання Сомс Форсайт викликає усе бiльше
спiвчуття й розумiння в читачiв. Мiняється час, проходять вiйни
(спочатку англо-бурська, а потiм перша свiтова), умирає стара
королева Вiкторiя; поколiння 20-х рокiв, до якого належить i дочка С.
Флер, метається в пошуках змiсту цього нестiйкого життя, i тiльки
З, залишається колишнiм — стриманим, гранично чесного,
виконаного достоïнства, незмiнним у свiтi, що втратив
орiєнтири. Мiсце Ирэн у серце С. зайняла Флер, обожнена дочка,
заради якоï вiн i живе, не поступаючись, втiм, своïми
поглядами й принципами. I вмирає Сомс Форсайт рятуючи найдорожче,
що є в нього в життi, — дочка. Прямо герой, — говорить
про нього його шофер Ригэ. Ця епiтафiя виражає й почуття автора, i
почуття читачiв, що прощаються iз С., якому уготовано мiсце на старому
сiльському цвинтарi бiля його замiського будинку, серед яблунь i тисiв
