Герой травестi П. Скаррона Тифон, або Гигантомахия

У грецькiй космогонiï Тифон молодший син Геï й Тартару,
хтоническое чудовисько iз сотнею змiïних голiв, що вивергають
полум'я. Запекла сутичка синiв Землi з богами-олiмпiйцями знайшла
вiдбиття у творах Гесиода, Гомера, Софокла, Еврипида, Овiдiя й багатьох
iнших авторiв; однак Скаррон у першiй своïй бурлескнiй поемi
пародiює не стiльки древнiх, скiльки Трактат про мiфологiю
iталiйського письменника Ко-меса (1551), що намагався трактувати античнi
мiфи в дусi християнського дидактизму У Скаррон а Тифон i його соратники
позбавленi якого б те не було трагiчного ореола — це просто банда
грабiжникiв з великоï дороги. У порiвняннi з респектабельними
богами вони явно програють у манерах, зате вiдрiзняються
життєлюбством i веселою вдачею. Незважаючи на своє
застрашливе обличчя, Т. скорiше нагадує добродушних велетнiв
Рабле. Скаррои з бiльшим задоволенням описує богатирськi бенкети й
забави: Т. зi спiвтоваришами валять гори, виривають iз корiннями дерева,
одним стрибком переборюють рiки й лiтають по повiтрю в семимильних
чоботах. Як i покладене, повстання Т. проти Олiмпу завершується
крахом, але це вiдбувається аж нiяк не через доблесть богiв, якi
з'являються боягузливими, вiроломними й по бiльшiй частинi дурними
iнтриганами, — в описi ïхнiй незначних страстишек панує
бурлеск. Осмiяння олiмпiйцiв мало давню традицiю: початок був покладений
еллiнiстом Лукианом, а у Францiï продовжено таким автором, як
Бонавентура Деперье. Навпроти, для комедiйного зниження Т. Скаррону явно
не вистачало матерiалу — звiдси перевага фантастичних елементiв у
цьому образi