Викриття Клеона й афiнських демагогiв у комедiï Аристофана Вершники

Серед полiтичних комедiй А. гостротою вiдрiзняються Вершники.
Спрямована проти лiдера радикальноï партiï Клеона. Дiя
вiдбувається перед будинком, де живе примхливий, глухуватий старий
Демос(тобто афiнський народ). Дiалог двох рабiв, у яких можна довiдатися
двох полководцiв — Демосфена й Никия. Демос передав всю владу в
будинку новому шкiряниковi — Пафлагонцу. За чаркою украденого вина
рабам спадає на думку блискуча думка — стягти в шкiряника
оракули. Оракул знайдений : шкiряник повинен буде вiддати владу особi ще
бiльш низькоï професiï — ковбасниковi. Дiя побудована в
такий спосiб на принципi карнавальноï обрядовостi —
перекиданнi суспiльних вiдносин
Ковбасник перевершує Пафлагонца безсоромнiстю й хвастощами.
Наступний агон вiдбувається вже в присутностi самого демосу: до
блазнiвських моментiв приєднується серйозна критика полiтики
радикальноï демократiï. Вказується на тяготи
тривалоï вiйни, на зубожiння селянства, на утиски. Продовжують
суперники змагатися й далi, пiдносячи демосу пародiйнi оракули й
пригощаючи його рiзними стравами. Нарештi, ковбасник пригощає його
украденим у Пафлагонца зайцем i Демос визнає його переможцем. У
заключнiй сценi Демос виявляється вiдродженим: ковбасник повернув
йому юнiсть, зваривши вкипятке.
Клеон — базарний торговець, що перемiнив Перикла. Центральний
персонаж комедiï. Це комедiя не сатирична, а пародiйна.
Передражнювання, зниження пафосних мовлень, але не алегорiя
До вiдстоює необхiднiсть продовжувати воювати. Демос —
старий, що вижив з розуму. Никий i Демосфен. Взяв собi нового раба.
Пафлагонец — натяк на поводження Клеона на трибунi. Ковбасника
знаходять за допомогою носа; це новий демагог, узагальнення, форми.
Кухонна тематика — порiвняння кухнi з полiтикою — дуже
стiйке. Пафлагонец вимагає, щоб Демосу вiдвели на Пникс, тому що
вдома вiн хоч щось мiркує. Змагання в низькостi, пiдлостi. Нiж
огиднiше поводження Ковбасника, тим бiльше йому вiрять. Ар
пiдкреслює, що могутнiй народ перетворився в, що вижив з розуму
старого Вершники — це не просто кiннотники: так називалося в
Афiнах цiлий стан — тi, у кого вистачало грошей, щоб тримати
бойового коня. Це були люди заможнi, мали за мiстом невеликi
маєтки, жили доходом з них i хотiли, щоб Афiни були мирною
замкнутою сiльськогосподарською державою
Поет Аристофан хотiв миру; той^-те-тому-те вiн i зробив вершникiв хором
своєï комедiï. Вони виступали двома полухориями й, щоб
було смiшнiше, скакали на iграшкових дерев'яних конячках. А перед ними
актори грали блазнiвську пародiю на афiнське полiтичне життя.
Хазяïн держави — старий Народ, старезний, ледачий i виживший
з розуму, а його обхаживают i влещають хитрi полiтикани-демагоги: хто
догiдливiше, той i сильнiше. На сценi ïх четверо: двох кличуть
теперiшнiми iменами, Никий i Демосфен, третього кличуть Шкiряник
(сьогодення iм'я йому Клеон), а четвертого кличуть Ковбасник (цього
головного героя Аристофан видумав сам).
Для мирноï агiтацiï час був важке. Никий i Демосфен тiльки що
бiля мiста Пилоса взяли в оточення велике спартанське вiйсько, але
розбити й захопити в полон його не могли. Вони пропонували скористатися
цим для висновку вигiдного миру. А супротивник ïх Клеон (вiн i
справдi був ремiсником-шкiряником) вимагав добити ворога й продовжувати
вiйну до перемоги. Тодi вороги Клеона запропонували йому самому прийняти
командування — у надiï, що вiн, що нiколи не воював,
потерпить поразку й зiйде зi сцени. Але трапилася несподiванка: Клеон
одержав при Пилосе перемогу, привiв спартанських бранцiв в Афiни, i
пiсля цього вiд нього в полiтику вже зовсiм не стало проходу: хто б не
намагався сперечатися iз Клеоном i викривати його, тому вiдразу
нагадували: А Пилос? а Пилос? — i доводилося вмовкати. I от
Аристофан взяв на себе немислиме завдання: пересмеять цей Пилос, щоб при
будь-якiм згадуваннi цього слова афиняне згадували не Клеонову перемогу,
а Аристофанови жарти й не пишалися б, а реготали
Так я низького роду! — Тим краще! — Так я майже
неписьменний! — Той^-те-те-те й добре! — А що треба робити?
— Те ж, що й з ковбасами: покруче замiшуй, мiцнiше пiдсолюй,
польстивей пiдсолоджуй, погромче викликивай. — А хто допоможе?
— Вершники! На дерев'яних конячках на сцену в'ïжджають
вершники, переслiдуючи Клеона-кожевника. От твiй ворог: переверш його
хвастощами, i батькiвщина — твоє! Коли кiнчаються пророцтва,
у хiд iдуть загальновiдомi приказки — i теж iз самими
несподiваними тлумаченнями на злiсть дня. Нарештi справа доходить до
прислiв'я: Є, крiм Пилоса, Пилос, але є ще Пилос i третiй!
(у Грецiï дiйсно було три мiста пiд такою назвою), треба купа
неперекладних каламбурiв на слово Пилос. I готово — мета
Аристофана досягнута, уже жоден iз глядачiв не згадає цей Клеонов
Пилос без веселого реготу