Виклад змiсту добутку Гра снiв
Автор нагадує, що прагнув наслiдувати нескладноï, але гаданiйлогiчнiй формi сновидiння. Часу й простору не iснує, чiпляючись за
крихiтну основу реальностi, уява пряде свою пряжу. Героï
розщеплюються, випаровуються, ущiльнюються, зливаються воєдино.
Вище всього — свiдомiсть сновидца.
У пролозi Дочка Индри спускається на хмарi на Землю. Индра
посилає неï довiдатися, чи дiйсно доля людей так важка. Дочка
Индри почуває, як пагубне повiтря внизу: це сумiш диму й води.
Индра призиває ïï здiйснитися мужностi й перенести це
випробування
Дочка й Скляр пiдходять до замку, що росте прямо iз землi. Його дах
увiнчаний бутоном, що, на думку Дочки, от-от розпуститься. Дочка
думає, що в замку нудиться в'язень, i хоче звiльнити його.
Увiйшовши в замок, вона звiльняє Офiцера, що бачить у нiй втiлення
краси й готовий страждати, аби тiльки йому бачити ïï. Офiцер i
Дочка заглядають за ширму-перегородку й бачать хвору Матiр, що говорить
Офiцеровi, що Дочка — Агнес, дитя Индри. Перед смертю Мати просить
Офiцера нiколи не суперечити
Богу й не вважати себе скривдженим життям. Мати хоче дати служницi
мантилью, що ïй подарував Батько: служницi не в чому пiти на
крестини, а Мати так хвора, що однаково нiкуди не ходить. Батько
ображається, i Мати засмучується: неможливо зробити добро
однiй людинi, не заподiявши зло iншому. Дочки шкода людей. Офiцер з
Дочкою бачать Воротарку в шалi, що в'яже гачком зоряне покривало,
очiкуючи нареченого, що покинув ïï тридцять рокiв тому, коли
вона була балериною в театрi. Дочка просить Воротарку позичити ïй
шаль i дозволити посидiти на ïï мiсцi й подивитися на дiтей
людських. Дочка бачить, як ридає акторка, що не одержала
ангажемент. Воротарка показує ïй, як виглядає щаслива
людина: Офiцер з букетом чекає свою кохану — Вiкторiю, що
обiцяла йому свою руку й серце. Вiн уже сiм рокiв доглядає за нею
й от зараз чекає, щоб вона спустилася вниз, але вона все не йде.
Наступає вечiр, троянди зав'янули, але Вiкторiя не прийшла. Офiцер
посивiв, наступила осiнь, але вiн всi так само чекає кохану.
Офiцер намагається з'ясувати, що перебуває за закритими
дверима, але нiхто не знає. Вiн посилає за ковалем, щоб
неï вiдкрити, але замiсть коваля приходить Скляр. Як тiльки Скляр
пiдходить до дверям, з'являється Полiцейський i iм'ям закону
забороняє неï вiдкривати. Офiцер не здається й
вирiшує звернутися до Адвоката. Адвокат скаржиться, що нiколи не
бачить щасливих людей: усi приходять до нього, щоб вилити злiсть,
заздрiсть, пiдозри. Дочка жалує людей. Адвокат сподiвається
одержати ступiнь доктора юриспруденцiï й лавровий вiнок, але йому
вiдмовляють. Дочка, бачачи його страждання й прагнення вiдновити
справедливiсть, покладає йому на голову терновий вiнець. Дочка
запитує Адвоката, є чи у свiтi радостi? Вiн
вiдповiдає, що сама сладостная й сама гiрка радiсть — любов.
Дочка хоче випробувати ïï й стає дружиною Адвоката,
незважаючи на те що вiн бiдний: якщо вони впадуть духом, з'явиться
дитина й подарує имутешение.
Кристин заклеює вiкна в будинку. Дочка скаржиться, що ïй дуже
задушливо. Адвокат заперечує, що, якщо не заклеïти вiкна,
тепло пiде й вони змерзнуть. Дитина своïм плачем розполохує
клiєнтiв. Добре б зняти квартиру побiльше, але немає грошей.
Дочка не звикла жити в брудi, але нi ïй, нi Адвокатовi мити пiдлога
не пiд силу, а Кристин зайнята заклеюванням вiкон. Адвокат
зауважує, що багато хто живуть ще гiрше. Довiдавшись, що Дочка
розвела вогонь його газетою, Адвокат сварить ïï за
безалаберность. Хоча вони не ладять, ïм доводиться терпiти один
одного заради дитини. Дочка жалує людей. Кристин продовжує
заклеювати щiлини в будинку. Адвокат виходить, зштовхнувшись у дверях з
Офiцером, що прийшов кликати Дочку iз собою в Бухту Краси. Але замiсть
Бухти Краси Офiцер i Дочка попадають у Протоку Сорому. Начальник
карантину запитує Офiцера, чи вдалося вiдкрити дверi. Офiцер
вiдповiдає, що нi, тому що судовий розгляд ще не закiнчений.
Начальник карантину звертає увагу Дочки на Поета, що йде приймати
грязьову ванну: вiн увесь час витає у вищих сферах, тому
нудьгує по бруду. Удалинi видний бiлий вiтрильник, що пливе в
Бухту Краси. У керма сидять обiйнявшись Вiн i Вона. Офiцер змушує
ïх повернути в Протоку Сорому. Вiн i Вона сходять на берег, сумнi й
присоромленi. Вони не розумiють, за що вони сюди потрапили, але
Начальник карантину пояснює ïм, що не обов'язково робити що-
небудь дурне, щоб викликати на себе дрiбнi неприємностi. Тепер
ïм має бути пробути тут сорок днiв. Дочка жалує людей У
Бухтi Краси панують веселощi, усi танцюють. Тiльки Эдит сидить на
вiдстанi й сумує: вона негарна собою i ïï нiхто не
запрошує танцюватися
Учитель перевiряє знання Офiцера, але той нiяк не може вiдповiсти,скiльки буде двiчi два. Хоча Офiцеровi присудили докторський ступiнь,
вiн повинен залишатися в школi, поки не дозрiє. Офiцер
розумiє й сам, що ще не дозрiв. Вiн запитує Вчителя, що
такий час. Учитель вiдповiдає, що час є те, що бiжить, поки
вiн говорить. Один з учнiв встає й тiкає, поки Вчитель
говорить, виходить, вiн i є час? Учитель уважає, що це
зовсiм правильно за законами логiки, хоча й безумно.
Офiцер показує Дочки людини, якому всi заздрять, тому що вiн сама
багата людина в цих мiсцях. Але вiн теж нарiкає: вiн слiпнув i не
бачить навiть свого сина, який прийшов проводити. Слiпий мiркує
про те, що життя складається iз зустрiчей i розставань: вiн
зустрiв жiнку, матiр свого сина, але вона його покинула. У нього
залишився син, але тепер i вiн його залишає. Дочка утiшає
Слiпого, говорячи, що його син повернеться
Адвокат говорить Дочки, що тепер вона майже все бачила, крiм
найжахливiшого. Найжахливiше — це вiчне повторення й повернення.
Вiн призиває Дочку повернутися до своïх обов'язкiв. Обов'язки
— це все, що вона не хоче, але повинна робити. Дочка
запитує, чи не iснує приємних обов'язкiв? Адвокат
пояснює, що обов'язки стають приємними, коли виконанi. Дочка
розумiє, що обов'язку — це все, що неприємно, i хоче
довiдатися, що ж тодi приємне. Адвокат пояснює ïй, що
приємне — це грiх, але грiх карний, i пiсля приємно
проведеного дня або вечора людин мучається каяттями совiстi. Дочка
зiтхає: нелегко бути людиною. Вона хоче назад на небеса, але
колись необхiдно вiдкрити дверi й довiдатися таємницю. Адвокат
говорить, що ïй прийде повернутися в колишню колiю, пройти весь
шлях назад i пережити заново весь кошмарний процес повторення,
вiдтворення, переспiви, повтори… Дочка готова, але спочатку вона
хоче вийти в пустельний край, щоб знайти себе. Вона чує голоснi
стогони бiдолах iз Протоки Сорому й хоче звiльнити ïх. Адвокат
розповiдає, що один раз з'явився визволитель, але праведники
розiпнули його на хрестi. Дочка попадає на берег Середземного
моря. Вона думає, що це рай, але бачить двох вуглярiв, якi возять
вугiлля в страшну жару й не мають права не викупатися, не зiрвати з
дерева апельсин. ВУГЛЯРI пояснюють ïй, що каждий людина хоч один
раз зробив дурний учинок, але однi минулого покаранi й тепер у потi чола
возять вугiлля цiлими днями, а iншi не були покаранi й сидять у казино й
уплiтають обiд з восьми блюд. Дочка дивується, що люди нiчого не
роблять, щоб полегшити своє положення. Адвокат говорить, що тi,
хто намагається щось почати, попадають або у в'язницю, або в
божевiльний будинок. Мiсце, що здалося Дочки раєм, на дiлi
виявляється сьогоденням пеклом
Дочка приводить Поета на край свiтла в печеру, що називають ВУХОМ Индри,
тому що тут небесний володар слухає жадоби смертних. Дочка
розповiдає Поетовi, про що стогне вiтер, про що спiвають хвилi.
Поет знаходить уламки кораблiв, у тому числi й того, котрий вiдплив з
Бухти Краси. Дочки здається, що й Бухта Краси, i Протока Сорому, i
зростаючий замок, i Офiцер ïй приснилися. Поет говорить, що вiн
склав все це. Поезiя — не дiйснiсть, а бiльше, нiж дiйснiсть, не
сон, а сон наяву. Дочка почуває, що занадто довго пробула внизу,
на землi, думцi ïï вже не можуть злетiти. Вона просить
допомоги у свого Небесного батька. Поет просить Дочку Индри передати
Володаревi миру прохання людства, складене мрiйником. Вiн вручає
Дочки свiток зi своєю поемою. Поет зауважує вдалинi в рифiв
корабель. Його команда молить про допомогу, але, побачивши Рятiвника,
моряки в страху стрибають за борт. Дочка не впевнена, що перед ними
дiйсно корабель, ïй здається, що це двоповерховий будинок, а
поруч iз ним — телефонна вежа, що доходить до хмар. Поет бачить
заснiжене пустище, навчальний плац, по якому марширує взвод
солдатiв. На пустище, закриваючи сонце, опускається хмара. Все
зникає. Волога хмари погасила вогонь сонця. Сонячне свiтло
створило тiнь вежi, а тiнь хмари задушила тiнь вежi
Дочка просить Воротарку покликати Деканiв чотирьох факультетiв: зараз
будуть вiдкривати дверi, за якоï — розгадка таємницi
миру. З'являється сяючий вiд радостi Офiцер з букетом троянд: його
кохана — Вiкторiя от-от спуститься вниз. I Поетовi, i Дочки
здається, начебто вони все це десь уже бачили: чи те це приснилося
Поетовi, чи те вiн це склав. Дочка згадує, що вони вже вимовляли
цi слова десь в iншiм мiсцi. Поет обiцяє, що незабаром Дочка зможе
визначити, що таке дiйснiсть. Лорд-канцлер i Декани чотирьох факультетiв
обговорюють питання про дверi. Лорд-канцлер запитує, що
думає Декан богословського факультету, але той не думає, вiн
вiрує. Декан фiлософського факультету має думка, Декан
медичного факультету знає, а Декан юридичного факультету
сумнiвається. Розпалюється суперечка. Дочка
обвинувачує ïх усiх у тiм, що вони сiяють сумнiв i розлад у
розумах молодi, у вiдповiдь на що Декан юридичного факультету
обвинувачує Дочка вiд iменi всiх праведникiв у тiм, що вона будить
у молодi сумнiв у ïхньому авторитетi. Вони женуть ïï,
загрожуючи розправою. Дочка кличе iз собою Поета, обiцяючи йому, що
незабаром вiн довiдається розгадку таємницi миру. Дверi
вiдкриваються. Праведники кричать ура, але нiчого не бачать. Вони
кричать, що Дочка обдурила ïх: за дверима нiчого нi, Дочка
говорить, що вони не зрозумiли этого нiщо. Праведники хочуть неï
побити. Дочка збирається пiти, але Адвокат бере ïï за
руку й нагадує, що в неï є обов'язку. Дочка
вiдповiдає, що кориться велiнню вищого боргу. Адвокат говорить, що
дитина кличе неï, i вона розумiє, як сильно прив'язана до
землi. Вона почуває каяття совiстi, єдиний порятунок вiд
яких — виконати свiй борг. Дочка дуже страждає. Вона
говорить, що всi навколо — ïï дiти. Поодинцi кожний з
них гарний, але коштує ïм зiйтися разом, як вони починають
сваритися й перетворюються в демонiв. Вона залишає Адвоката Дочка
й Поет у стiн замка, що росте iз землi. Дочка зрозумiла, як нелегко бути
людиною. Поет нагадує ïй, що вона обiцяла вiдкрити йому
таємницю миру. Дочка розповiдає, що на зорi часiв Брама,
божественна першооснова, дозволив матерi миру Майï спокусити себе,
щоб розмножитися. Це зiткнення божественноï первоматери iз земний
стало грiхопадiнням неба. Таким чином, мир, життя, люди не бiльш нiж
фантом, видимiсть, сон. Щоб звiльнитися вiд земноï матерiï,
нащадки Брами шукають позбавлень i страждань. Але потреба в стражданнi
зiштовхується зi спрагою насолод, або з любов'ю.
Вiдбувається боротьба мiж болем насолоди й насолодою страждання.
Ця боротьба протилежностей народжує силу. Дочка страждала на землi
набагато сильнiше людей, тому що ïï вiдчуття тонше. Поет
запитує ïï, що заподiювало ïй найдужчi страждання
на землi. Дочка вiдповiдає, що ïï iснування: почуття, що
ïï зiр ослаблений очами, слух притуплений вухами, а думка
заплуталася в лабiринтi жирних звивин. Щоб обтрусити порох зi своïх
нiг, Дочка знiмає туфлi й кидає ïх у вогонь. Входить
Воротарка й кидає у вогонь свою шаль, Офiцер — своï
троянди, на яких залишилися лише шипи, а Скляр — свiй алмаз, що
вiдкрив дверi. Богослов кидає у вогонь мартиролог, тому що не може
бiльше захищати Бога, що не захищає своïх дiтей. Поет
пояснює Дочки, хто такi мученики за вiру. Дочка пояснює
йому, що страждання — це спокута, а смерть — рятування. Поет
читав, що, коли життя наближається до кiнця, геть усе вихром
проносяться мимо. Дочка прощається з ним. Вона входить у замок.
Лунає музика . Замок загоряється, i бутон на його даху
розпускається в гiгантську квiтку хризантеми. На заднику,
освiтленому полум'ям палаючого замка, проступає безлiч людських
осiб — здивованих, засмучених, зневiрених…
О. Э. Гринберг
