Сюжет трагедiï Марло Трагiчна iсторiя доктора Фауста

На сцену виходить хор i розповiдає iсторiю Фауста: вiн народився в
германському мiстi Роду, учився у Виттенберге, одержав докторський
ступiнь. Потiм, виконаний зухвалим самомненьем, / Вiн ринувся в
забороннi висоти / На крилах воскових; але тане вiск — /И небо
прирекло його на загибель.
Фауст у своєму кабiнетi мiркує про те, що, як не превстиг у
земних науках, вiн усього лише людина й влада його не безмежна. Фауст
розчарувався у фiлософiï. Медицина також не всесильна, вона не може
дати людям бессмертье, не може воскресити померлих. Юриспруденцiя повна
протирiч, закони нiсенiтнi. Навiть богослов'я не дає вiдповiдi на
питання, що мучать Фауста. Лише магiчнi книги залучають його. Могутнiй
маг подiбний до Бога. / Отже, свiй розум, Фауст, витончуй, / Прагнучи
божественноï досягти влади. Добрий ангел умовляє Фауста не
читати проклятих книг, повних спокус, якi викличуть на Фауста гнiв
Господень. Злий ангел, навпаки, пiдбурює Фауста зайнятися
магiєю й осягти всi секрети природи: Будь на землi, як у небесах
Юпiтер — / Владикою, володарем стихiй! Фауст мрiє змусити
парфумiв служити собi й стати всемогутнiм. Його друзi Корнелiй i Вальдес
обiцяють присвятити його в таємницi магiчноï науки й навчити
заклинати парфумiв. На його заклик є Мефистофель . Фауст хоче, щоб
Мефистофель служив йому й виконував всього його бажання, але Мефистофель
пiдкоряється одному Люциферу й може служити Фаустовi тiльки за
наказом Люцифера. Фауст вiдрiкається вiд Бога й визнає
верховним владарем Люцифера — владику тьми й володаря парфумiв.
Мефистофель розповiдає Фаустовi iсторiю Люцифера: колись вiн був
ангелом, але виявив гординю й повстав на Добродiï, за це Бог його
низринул з неба, i тепер вiн у пеклi. Тi, хто разом з ним повстали на
Добродiï, також засудженi на пекельнi борошна. Фауст не
розумiє, як же зараз Мефистофель вийшов зi сфери пекла, але
Мефистофель пояснює: Про нi, тут пекло, i я завжди в пеклi. / Иль
думаєш, я, що зрiв лик Господень, / Вкушавший радiсть вiчну в
раï, / Тисячекратним пеклом не терзаюся, / Блаженство безповоротно
втративши? Але Фауст твердий у своєму рiшеннi вiдринути Бога. Вiн
готовий продати душу Люциферу за те, щоб двадцять чотири роки жити,
вкушати все блаженства i мати Мефистофеля своïм слугою. Мефистофель
вiдправляється до Люциферу за вiдповiддю, а Фауст тим часом
мрiє про владу: вiн жадає стати царем i пiдкорити собi увесь
свiт
Слуга Фауста Вагнер зустрiчає блазня й хоче, щоб блазень служив
йому сiм рокiв. Блазень вiдмовляється, але Вагнер викликає
двох дияволiв Балиола й Белчера й грозить, що, якщо блазень вiдмовиться
йому служити, дияволи негайно потягнуть його в пекло. Вiн обiцяє
навчити блазня перетворюватися в собаку, у кота, у мишу або пацюка
— в усi що завгодно. Але блазень якщо вже в кого й хоче
перетворюватися, то в маленьку жваву блошку, щоб стрибати, де йому
хочеться, i лоскотати гарненьких бабенок пiд спiдницями
Фауст коливається. Добрий ангел умовляє його кинути заняття
магiєю, покаятися й вернутися до Бога. Злий ангел вселяє
йому думки про багатство й славу. Вертається Мефистофель i
говорить, що Люцифер наказав йому служити Фаустовi до труни, якщо Фауст
кров'ю напише заповiт i дарчу на свою душу й тiло. Фауст згодний, вiн
втикає нiж собi в руку, але кров холоне в нього в жилах, i вiн не
може писати. Мефистофель приносить жаровню, кров Фауста
зiгрiвається, i вiн пише заповiт, але отут на руцi його
з'являється напис Homo, fuge (Людина, рятуйся); Фауст не
обертає на неï уваги. Щоб розважити Фауста, Мефистофель
приводить дияволiв, якi дають Фаустовi корони, багатi одяги й танцюють
перед ним, потiм вiддаляються. Фауст розпитує Мефистофеля про
пекло. Мефистофель пояснює: Єдиним мiсцем пекло не обмежене,
/ Меж немає йому; де ми, там пекло; / И там, де пекло, повиннi ми
вiчно бути. Фаустовi не вiриться: Мефистофель розмовляє з ним,
ходить по землi — i все це пекло? Таке пекло Фаустовi не страшний.
Вiн просить Мефистофеля дати йому в дружин саму прекрасну дiвчину
Нiмеччини. Мефистофель приводить до нього диявола в жiночому обличчi.
Шлюб — це не для Фауста, Мефистофель пропонує щоранку
приводити до нього найкрасивiших куртизанок. Вiн вручає Фаустовi
книгу, де все написано: i як добувати багатство, i як викликати
парфумiв, у нiй описане розташування й рух планет i перерахованi всi
рослини й трави
Фауст проклинає Мефистофеля за те, що вiн позбавляв його небесних
радостей. Добрий ангел радить Фаустовi покаятися й уповати на милосердя
Господне. Злий ангел говорить, що Бог не скалиться над таким великим
грiшником, втiм, вiн упевнений, що Фауст i не покається. У Фауста
й правда не вистачає духу покаятися, i вiн заводить iз
Мефистофелем спор про астрологiю, але коли вiн запитує, хто
створив мир, Мефистофель не вiдповiдає й нагадує Фаустовi,
що вiн проклятий. Христос, мiй искупитель! / Урятуй мою страждаючу душу!
— викликує Фауст. Люцифер дорiкає Фауста за те, що вiн
порушує слово й думає про Христю. Фауст клянеться, що це
бiльше не повториться. Люцифер показує Фаустовi сiм смертних
грiхiв у ïхньому справжнiм обличчi. Перед ним проходять Гордiсть,
Жадiбнiсть, Лють, Заздрiсть, Обжерливiсть, Лiнощi, Розпуста. Фауст
мрiє побачити пекло й знову повернутися. Люцифер обiцяє
показати йому пекло, а поки дає книгу, щоб Фауст прочитав
ïï й навчився приймати кожноï образ Хор розповiдає,
що Фауст, бажаючи пiзнати таємницi астрономiï й
географiï, для початку вiдправляється в Рим, щоб побачити
тата й взяти участь у торжествах на честь святого Петра
Фауст i Мефистофель у Римi. Мефистофель робить Фауста невидимим, i Фауст
розважається тим, що в трапезноï, коли тато пригощає
кардинала Лотарингского, вихоплює в нього з рук блюда зi стравами
й з'ïдає ïх. Святi батьки в здивуваннi, тато
починає хреститися, i, коли вiн хреститься втретє, Фауст
дає йому ляпас. Ченцi вiддають його прокльону
Робiн, конюх постоялого двору, де зупинилися Фауст iз Мефистофелем,
краде у Фауста книгу. Вiн i його друг Ралф хочуть навчитися по нiй
творити чудеса й для початку крадуть кубок у трактирника, але отут
втручається Мефистофель, чий дух вони ненароком викликали, вони
повертають кубок i обiцяють бiльше нiколи не красти магiчнi книги. На
кару за зухвалiсть Мефистофель обiцяє перетворити одного з них у
мавпу, а iншого — всобаку.
Хор розповiдає, що, вiдвiдавши двори монархiв, Фауст пiсля довгих
мандрiвок по небу й землi повернувся додому. Слава про його вченiсть
доходить до iмператора Карла П'ятого, i той запрошує його до себе
в палац i оточує пошаною
Iмператор просить Фауста показати своє мистецтво й викликати
парфумiв великих людей. Вiн мрiє побачити Олександра Великого й
просить Фауста зробити так, щоб Олександр i його дружина повстали з
могили. Фауст пояснює, що тiла давно покiйних осiб перетворилися в
порох i вiн не може показати ïхньому iмператоровi, але вiн викличе
парфумiв, якi приймуть образи Олександра Великого i його чоловiк i
жiнка, i iмператор зможе ïх побачити в кольорi рокiв. Коли парфуми
з'являються, iмператор, щоб упевнитися в ïхнiй дiйсностi,
перевiряє, є чи в чоловiк i жiнка Олександра родимка на
шиï, i, виявивши ïï, переймається до Фауста ще
бiльшою повагою. Один з лицарiв сумнiвається в мистецтвi Фауста,
на кару в нього на головi виростають рога, якi зникають тiльки тодi,
коли лицар обiцяє надалi бути шанобливiше iз ученими. Час,
вiдпущений Фаустовi, пiдходить до кiнцю. Вiн вертається
Ввиттенберг.
Кiнський баришник за сорок монет купує у Фауста коня, але Фауст
попереджає його, щоб вiн у жодному разi не в'ïжджав на ньому
у воду. Кiнський баришник думає, що Фауст хоче приховати вiд нього
яка-небудь рiдкiсна якiсть коня, i першою справою в'ïжджає на
ньому в глибокий ставок. Ледь допливши до середини ставка, баришник
виявляє, що кiнь зник, а пiд ним замiсть коня — оберемок
сiна. Чудом не потонувши, вiн приходить до Фауста, щоб зажадати
своï грошi назад. Мефистофель говорить баришниковi, що
Фауст мiцно спить. Баришник тягне Фауста за ногу й вiдриває
неï. Фауст прокидається, кричить i посилає Мефистофеля
за констеблем. Баришник просить вiдпустити його й обiцяє заплатити
за це ще сорок монет. Фауст задоволений: нога на мiсцi, а зайвi сорок
монет йому не ушкодять. Фауста запрошує герцог Ангальтский.
Герцогиня просить дiстати ïй серед зими виноград, i Фауст вiдразу
простягає ïй спiле гроно. Усi дивуються його мистецтву.
Герцог щедро нагороджує Фауста. Фауст бражничает зi студентами.
Пiд кiнець гулянки вони просять його показати ïм Олену Троянську.
Фауст виконує ïхнє прохання. Коли студенти йдуть,
приходить Старий, що намагається повернути Фауста на шлях
порятунку, але безуспiшно. Фауст хоче, щоб прекрасна Олена стала його
коханiй. За наказом Мефистофеля Олена з'являється перед Фаустом,
вiн цiлує ïï.
Фауст прощається зi студентами: вiн на порозi смертi й засуджений
вiчно горiти в пеклi. Студенти радять йому згадати про Бога й просити
його про полегкiсть, але Фауст розумiє, що йому немає
прощення, i розповiдає студентам, як продав душу дияволовi.
Близька година розплати. Фауст просить студентiв молитися за нього.
Студенти йдуть. Фаустовi залишилося жити тiльки одна година. Вiн
мрiє, щоб пiвнiч нiколи не наступала, щоб час зупинився, щоб
настав вiчний день або хоча б подольше не наступала пiвнiч i вiн встиг
би покаятися й урятуватися. Але б'ють годинники, гуркоче грiм,
блискає блискавка, i дияволи ведуть Фауста Хор призиває
глядачiв витягти урок iз трагiчноï долi Фауста й не прагнути до
пiзнання заповiдних сфер науки, якi спокушають людини й учать його
творити зло
О. Э. Гринберг