Сон i сновидiння

Змiст
Введення
Сон i сновидiння
Життя в снi Небувала комбiнацiя колишнiх вражень Що ж це таке?
Три фази життя
Сон у руку
Не квапитеся з висновками
Сни й медицина
Сновидiння на замовлення
Гiпноз
ВВЕДЕННЯ.
У древнi часи сновидiння приймалися за одкровення богiв. Люди вiрили, що
добрi й злi парфуми можуть вселятися в тiло сплячi й шляхом сновидiнь
повiдомляти його рiзнi вiдомостi, схиляти його до тих або iнших учинкiв,
передвiщати подiï. Але й тодi вже було замiчено, що в сновидiннях
боги й парфуми волiють виражатися неясно, часом символiчно, надаючи
самим людям розгадувати таємний змiст сновидiнь. Це вважалося
нелегкою справою, доступним лише жерцям i професiйним тлумачам снiв.
Початок наукового пiдходу до вивчення сновидiнь ставиться до кiнця XVIII
столiття. Одне з перших бiльш-менш серйозних творiв по цьому питанню
— Досвiд побудови теорiï сну доктори Нудова з'явилося в 1791
роцi. Автор, мiж iншим, приводить коштовне спостереження, що послужило
вiдправним пунктом для наступних дослiджень у тiм же напрямку: одному
сплячому, що лежав на спинi з вiдкритим ротом, влили в рот кiлька
крапель води; сплячий перевернувся на живiт i став робити руками й
ногами плавальнi рухи; йому приснилося, що вiн упав у воду й був
змушений рятуватися вплав. Спостереження такого роду показують, що
сновидiння можуть виникати вiд випадкового подразнення пiд час сну тих
або iнших органiв почуттiв. У такий спосiб був вiдкритий шлях для
експериментального вивчення сновидiнь. Особливо багато потрудилися на
цьому поприщi французький учений Мори й нiмецький учений Вейганд, що
присвятили своє життя дослiдженню причин, що викликають
сновидiння. У Росiï цим питанням займалися В. М. Аствацатуров;
останнiй вивчив особливостi змiсту сновидiнь при захворюваннях рiзних
органiв, i один з перших використовував цей прийом для розпiзнавання
хвороб.
Не пiдлягає сумнiву, що нашi думки й iдеï перебувають
постiйно у великiй залежностi вiд фiзичного стану нашого органiзму. Вiд
його загального стану, ськладу кровi й стану нервiв, залежать також нашi
похилостi й страстi. Словом, нашi поняття й погляди на речi залежать у
сильному ступенi вiд нашого темпераменту. Хворобливий стан органiзму
кладе сумний i меланхолiйний колорит на нашi думки, i навпаки, вiдмiнне
здоров'я народжує жартiвливi й веселi iдеï. До тому самому
предмета i явища ми ставимося по-рiзному, дивлячись по тому, у якому
станi перебуває наш органiзм, шлунок i нерви.
Темперамент, iнстинкти й похилостi нерозривно пов'язанi з людиною, i пiд
час пильнування.
Пiд час сну розум лише слабко протидiє впливу фiзичноï
сторони нашоï органiзацiï, i тодi темперамент панує,
iнстинкти переважають над логiкою й розумом. Тому часто в людей
високоï моральностi, цнотливих, бувають хтивi сновидiння, або дуже
добрим людям сняться боï, кровопролиття та iншi жорстокостi.
Сон наближає людини до природного стану й будить дикi, первiснi
iнстинкти. Пiд час сну людина вiддаляється вiд засвоєних
вихованням iдей i переконань.
Сон i сновидiння.
Цiкавий той звичайний для сновидiнь факт, що багатi змiстом сновидiння,
що здаються сплячий досить тривалими, насправдi протiкають дуже швидко
— усього кiлька секунд. Подання про час i простiр у снi рiзко
порушенi. Описано, наприклад, такий випадок. Один вiдомий драматург,
з'явившись на подання своєï п'єси, заснув вiд утоми й
нездоров'я. У снi вiн бачив всю свою п'єсу вiд початку до кiнця,
стежив за розвитком дiï й за тим, як приймає його добуток
публiка. Нарештi завiса опуськається пiд оглушливi оплеськи,
драматург прокидається й, до свого подиву, чує, що на сценi
вимовляються ще тiльки першi реплiки першоï сцени. Всi
перипетiï п'єси, що пройшли перед його очами пiд час сну,
зайняли, таким чином, усього кiлька секунд.
Про те, що й у бодрственном станi подання й спогаду можуть iнодi
проноситися з незвичайною швидкiстю, свiдчать показання людей, що
пережили мить смертельноï небезпеки. У таку мить нiбито втрутяться
спогади чи ледве не всього прожитого життя.
Не менш частим джерелом сновидiнь є порушення, що приходять у
мозок не iз зовнiшнього миру, а iз внутрiшнiх органiв тiла —
шлунка, кишок, сечового мiхура, легенiв, серця та iн. Всi цi органи
мають чутливiсть i зв'язанi нервовими шляхами з органом психiки —
корою бiльших пiвкуль головного мозку. Удень ми звичайно не
зауважуємо сигналiв , що йдуть iз внутрiшнiх органiв, тому що
свiдомiсть заповнена бiльше сильними враженнями зовнiшнього миру. Уночi
обстановка мiняється: чим бiльше завмирає дiяльнiсть
зовнiшнiх органiв почуттiв, тим отчетливее починають вiдчуватися
подразнення, що виникають у внутрiшнiх органах, — особливо цi
подразнення викликаються якими — або хворобливими процесами. Так
виникають тяжкi, кошмарнi сни, що лякають марновiрних людей. Порушення
пiд час сну нормальноï серцевоï дiяльностi або подихи —
найбiльш часте джерело таких сновидiнь.
Сновидiння, викликуванi подразненням внутрiшнiх органiв, можуть мати
дiагностичне значення. По них досвiдчений лiкар iнодi може розпiзнати
початок тоï або iншоï внутрiшньоï хвороби, що у станi
пильнування ще не дасть про себе знати, не проявляється типовими
для неï симптомами. Сновидiння — це часткова дiяльнiсть
пригнобленоï пiд час сну мозковоï кори, викликувана рiзними
подразненнями зовнiшнiх або внутрiшнiх органiв почуттiв. Такий змiст
вищенаведених положень доктори Окса, висловлених сто рокiв тому, але вже
наближаються до сучасного вчення про сон i сновидiння, експериментально
обґрунтованому Павловим i його спiвробiтниками. Помилявся Окс
тiльки в розумiннi причин, що приводять до гноблення мозкових клiток пiд
час. Вiн (як майже всi його сучасники) думав, що такою причиною є
самоотруєння мозкових клiток продуктами обмiну речовин —
отрутами сну, якi накопичуються в кровi й у клiтках пiд час пильнування
й дiють заколисливим образом, подiбно наркотикам. Насправдi ми
засипаємо ще до того, як встигнуть нагромадитися отрутнi продукти
обмiну. Ми можемо солодко здрiмнути навiть ранком, пiсля достатнього
тривалого нiчного сну, коли про отрути сну не може бути й мови. I тiльки
у виняткових випадках, коли пильнування, пiдтримуване штучними
прийомами, триває кiлька доби пiдряд, коли потреба в снi
стає хворобливий, непереборноï, — тiльки тодi фактор
самоотруєння починає вiдiгравати головну роль.
Про це свiдчать цiкавi спостереження моськовського професора П. К.
Анохiна, зробленi в 1939 роцi на рiдкому об'єктi — двох
зрослих людських близнюках. Цi близнюки мали загальний тулуб, одне серце
й загальну кровоносну систему, але два голови, два мозки. I от нерiдко
траплялося, що одна голова засипала, у той час як iнша продовжувала
бодрствовать. Виходить, не гуморальний фактор (ськлад кровi)
вiдiграє головну роль при засипаннi. Адже в цьому випадку обидва
мозки, одержуючи однакову по ськладу кров, могли перебувати в рiзних
функцiональних станах: один мозок у станi гноблення, iнший пильнування.
Який же благодiйний фактор змушує нас вчасно засипати й тим самим
охороняє наш мозок вiд перевтоми, вiд небезпеки
самоотруєння? Павлов класичними досвiдами, застосувавши метод
утворення умовних рефлексiв, довiв, що фактором, що викликає сон,
є гальмування нервових клiток, що становлять кору мозкових
пiвкуль.
Ритмiчнi нервовi iмпульси, що надходять вiд органiв почуттiв до нервових
клiток кори, можуть при рiзних умовах робити на них двояка дiя: або
приводити в дiяльний, збуджений стан, або, навпроти, гальмувати цей
дiяльний стан, виключати нервовi клiтки з роботи. Порушення й
гальмування — основнi нервовi процеси. Без них не може здiйснитися
жоден руховий акт, жодне психiчне переживання.
Порушення й гальмування — двi сторони, два процеси, що здiйснюють
вищу нервову дiяльнiсть. Завдяки ïхнiй взаємодiï в корi
вiдбувається аналiз i синтез зовнiшнiх подразнень вiдповiдно до
ïх значення для життєдiяльностi органiзму; динамiка порушень
визначає при цьому й характер вiдповiдноï реакцiï
органiзму на впливи його зовнiшнього й внутрiшнього середовища.
Стану пильнування вiдповiдає так звана динамiчна (рухлива)
мозаïка вогнищ порушення й вогнищ гальмування в корi мозкових
пiвкуль. Просторовий розподiл цих вогнищ постiйно мiняється
залежно вiд здiйснюваноï в цей момент дiяльностi, вiд пережитого
психiчного стану. Коли читають лекцiю, вогнища стiйкого порушення
перебувають у тих вiддiлах кори, якi вiдають функцiєю мови,
здiйснюють акт мислення; всi iншi частини кори перебувають у станi бiльш-
менш глибокого гальмування. Але коли переходять до iншого роду
дiяльностi, наприклад, починають грати на роялi, i коркова мозаïка
негайно мiняється: колишнi вогнища в iнших групах коркових клiток.
У корi бiльших пiвкуль у людини налiчується 14 — 15
мiльярдiв нервових клiток (нейронiв) . Число можливих просторових
комбiнацiй збуджених i загальмованих вогнищ у корi воiстину незмiрно.
Але ж кожна така комбiнацiя вiдбиває тi або iншi моменти рiзних
психiчних станiв.
Що ж вiдбувається iз цiєю корковою мозаïкою
пильнування, коли ми засипаємо? У якому-небудь пунктi кори
виникає особливо стiйке вогнище гальмування. Слабкi, одноманiтнi
подразники — колиськова пiсня, заколисування, цокання годин та iн.
— можуть сприяти утворенню такого вогнища. З нього, як iз центра,
гальмування починає иррадиировать поширяться на сусiднi групи
нейронiв, потiм усе далi й далi, гасить вогнища, що зустрiчаються на
шляху, порушення, захоплює, нарештi, всю кору, всi корковi
нейрони. Наступає глибокий сон без сновидiнь, без яких-небудь
проявiв психiчноï дiяльностi. Мозкова кора — орган психiки
— повнiстю вiдпочиває.
Отже, сон виникає як результат переваги в корi головного мозку
гальмового процесу. Таке гальмування, указував И. П. Павлов. Має
охоронне значення для органiзму, сприяє його вiдпочинку в цiлому й
особливо найбiльше тонко органiзованого його апарата — кори
головного мозку.
Можна, таким чином, ськазати, що сонне гальмування, що поширилося по
корi, грає для мозку й усього органiзму роль ангела-хоронителя .
Але й бiльше того: воно виступає iнодi в ролi чудесного зцiлителя
, що робить приськорене вiдновлення в мозкових клiтках тих необхiдних
для нормальних вiдправлень мозку й психiки сложнейших хiмiчних сполук,
якi розтрачуються пiд час денноï напруженоï дiяльностi.
Недостатнє день у день поповнення цих з'єднань приводить до
захворювань не тiльки самого мозку, але й керованих ïм органiв
тiла. Зрозумiло, чому такi хвороби вилiковують штучно продовженим сном
— так званою сонною терапiєю, уведеноï в медичну
практику И. П. Павловим i його послiдовниками. Буває, однак, так,
що яка-небудь тривожна або творча думка або бурхливе почуття заважають
нам заснути. У таких випадках у мозковiй корi дiють вогнища особливо
сильного й стiйкого порушення; вони-те й перешкоджають iррадiацiï
гальмування, настанню сну. Якщо ж сон все-таки наступить, вiн буде
неповним, частковим. У корi збережеться сторожовий пункт порушення ,
подiбно самотньому стрiмчаку серед моря, що розлилося, гальмування.
Через нього сплячий мозок може пiдтримувати зв'язок з навколишнiм. Так,
стомлений важким походом воïн глибоко спить, але при найменшiй
тривозi вiн уже на ногах i шукає зброю.
Сон зi сновидiннями — iнший рiзновид неповного гальмування кори
бiльших пiвкуль. Якщо сон глибокий, то кора глибоко загальмована й
iмпульси порушення, що приходять у неï вiд органiв почуттiв,
вiдразу стихнуть. Сновидiнь не буде. Ближче до ранку, коли клiтки кори
досить вiдпочинуть, охоронне гальмування слабшає, i проникаючi в
неï iмпульси починають пролагать собi шлях у лабiринтi нейронiв, що
сплiтаються своïми вiдростками. Подiбно блукаючому вогнику,
порушення перебiгає вiд однiєï групи клiток до iнший i,
розгальмовуючи ïх, пожвавлює ту примхливу низку образiв,
переважно зорового характеру, що ми називаємо сновидiнням. Разюча
яськравiсть, життєвiсть виникаючих при цьому образiв! У станi
пильнування нiяка уява не може намалювати нiчого подiбного. Саме
яськравiсть образiв сновидiння й грала, очевидно, важливу роль у
виникненнi марновiрних подань про загробне життя.
ЖИТТЯ В СНI.
Небувала комбiнацiя колишнiх вражень Що ж це таке?
Небувала комбiнацiя колишнiх вражень — так назвав колись
знаменитий росiйський фiзiолог Iван Михайлович Сєченов нашi
сновидiння. Цей образ добре вiдбиває одну важливу особливiсть
сновидiнь. Не можна побачити в снi те, що не було колись сприйняте нашим
мозком. Пiд час сну в нашiм мозку може ожити, спливти у свiдомостi у
виглядi яськравоï картини тiльки те, що колись залишило свiй, нехай
ськороминущий, слiд у нервових клiтках мозку. Образно говорячи, пiд час
сну свiдомiсть може вийняти з комори пам'ятi те, що туди коли-або
покладено. Взяти iз цiєï комори те, чого там нi, —
неможливо. Добре вiдомо, що слiпим вiд народження не сняться зоровi
образи.
Так, у снi можна побачити тiльки те, що було. Але в якому видi? Людина
бачить часом зовсiм казковi, неймовiрнi сновидiння. Чого тiльки не
буває в снi! Ми бачимо себе в далекому дитинствi,
подорожуємо по рiзних краïнах, боремося, без подиву
зустрiчаємося з померлими людьми, говоримо iз тваринами, як у
казках, лiтаємо по повiтрю.
У мозку сплячого, як у кiно, за короткий час проходить часом все людське
життя. I якi би фантастичнi картини не розгорталися в снi, вони здаються
справжнiми, реальними. Так що ж таке сам сон?
Колись у наших далеких предкiв на цей рахунок iснувало тверде
переконання: пiд час сну душу людини тимчасово залишає його тiло,
щоб побродити по свiтлу; нам сниться те, що вона бачить у своïх
подорожах.
У багатьох первiсних племен iснував строгий звичай: не можна будити
заснулу людину. Вiн-Те прокинеться, а його душу може не встигнути
вернеться назад. В американських iндiанцiв уважається смертельно
небезпечним прикрашати особа людини, коли вiн спить. Чому? Вертаючись,
душу може не довiдатися свого мiсце перебування, пролетить мимо й
людина, не прокинувшись, умре. Наука про сон не може похвастати
своïм вiком. По сутi, дослiдженнями роботи мозку вченi зайнялися
тiльки останнi сто рокiв.
Що таке сон? Ще недавно вiдповiдь науки була таким: сон — це
вiдпочинок нервових клiток кори головного мозку. Говорячи точнiше, це
процес охоронного гальмування, що захоплює клiтки — нейрони
кори й поступово поширюється на бiльше глибокi дiлянки мозку.
При цьому нейрони перестають вiдповiдати на прихожi до них сигнали
подразнення. Таким чином, вiдповiдальними за сон (i за сновидiння)
визнавалися клiтки кори головного мозку. I тiльки. Новi дослiдження
вчених розкрили бiльше ськладну картину.
Ще в 30 — х роках вiдомий радянський учений П. К. Анохiн,
дослiджуючи роботу мозку, висловив думку: у механiзмi сну беруть участь
поряд iз клiтками кори й пiдкiрковi вiддiли головного мозку. Дослiдження
показали, що так воно i є. Це було вiдкрито, коли вченi прийнялися
детально вивчити роботу окремих частин головного мозку, у тому числi й
тих, якi перебувають пiд бiльшими пiвкулями.
Особливо зацiкавило дослiдникiв так зване сiтчасте утворення, або
ретикулярна формацiя в стовбурi головного мозку. Був установлено: як
тiльки стовбур мозку вiдокремлюють вiд бiльших пiвкуль, тварина (досвiди
проводилися на вищих тваринах) поринає в безпросипний сон. Стало
ясно, що саме отут, у стовбурi мозку, дiє якийсь механiзм, що
органiзує наш сон.
Але який? Вiдповiдь допомогли знайти електрометоди дослiдження, що
ранiше не робилося (ученi стали дослiджувати бiоелектричнi струми мозку)
. Виявилося, що ретикулярна формацiя будемо називати ïï
простiше, РФ, — дає енергiю нейронам кори головного мозку,
що й дозволяє органiзму бодрствовать.
Подiбно електростанцiï, РФ забезпечує енергiєю нейронне
мiсто — мозок. Вимикається рубильник, i в мiстi гаснуть
вогнi, мiсто спить. Були знайденi й джерела харчування самоï РФ.
Ними виявилися органи почуттiв i деякi речовини: вуглекислий газ,
гормони, кров, позбавлена живильних речовин. Знайшли вченi й такi
речовини, якi придушують дiяльнiсть клiток РФ, а виходить, i викликають
сон. Як i можна було очiкувати, до них ставляться також багато
наркотикiв.
Здавалося б, усе прояснилося. Однак ученим були вiдомi iншi факти.
Швейцарський фiзiолог В. Р. Гесс ще до цього встановив, що центром
сну є зовсiм не РФ, а iнше пiдкiркове утворення гiпоталамус.
Дослiдження тривали. З'ясувалося, що взаємини клiток кори й клiток
РФ бiльше ськладнi. Пiдкiрка постачає кору енергiєю, але це
постачання перебуває пiд контролем коркових нейронiв. Вони самi
регулюють, коли й ськiльки ïм потрiбно енергiï, вирiшують, чи
належна працювати РФ на повну силу або ïï треба на час
виключити. Впливають корковi нейрони й на роботу гiпоталамуса.
Коли людина не спить, виходить, вони стримують дiяльнiсть центрiв
сну. Але от клiтки кори мозку починають стомлюватися, ïм
потрiбен вiдпочинок. Вплив ïх на гiпоталамус слабшає, i це
вiдразу ж використовують клiтки гiпоталамуса — вони виключають
рубильник РФ — електростанцiï. Нейронне мiсто
поринає в темряву, людина починає засипати. Така, у самому
загальному й по необхiдностi спрощеному видi, корково пiдкiркова теорiя
сну, розроблена П. К. Анохiним. Коротко говорячи, сон є результат
двостороннього зв'язку кори й пiдкiркового апарата головного мозку.
Дослiджуючи механiзми сну, ученi наблизилися до розумiння хiмiчних
процесiв, що протiкають при цьому. Ще на початку нашого столiття
французькi дослiдники Лежанр i Пьерон поставили такий експеримент: не
давали спати пiддослiдним собакам бiльше тижня, брали в них з мозку
екстракт i вводили iншим собакам. Тварини, бадьорi ще мiнуту назад,
майже на очах засипали.
Пiзнiше вченi брали екстракти мозку у тварин, що перебувають у
зимовоï спячке. Кiшки й собаки, що одержували порцiю такого
екстракту, на довгий час упадали в сонний стан. Припущення про хiмiчну
природу сну напрошувалося саме собою. Видимо, вся справа в тому, що,
коли людина (тварина) не спить, у нього в кровi й мозку накопичуються
якiсь шкiдливi речовини, що викликають утому. Вiд них органiзм i
звiльняється пiд час сну. Однак новi спостереження змусили вчених
вiдмовитися вiд думки, що вся справа тiльки в хiмiï. Пiд
спостереженням медикiв перебували, наприклад, вiдомi сiамськi близнюки.
Маючи загальний кровообiг i роздiльнi нервовi системи, вони засипали в
рiзний час — одна голова спала, а iнша бодрствовала. Якби сон
наступав тiльки внаслiдок збiльшення в кровi певних хiмiчних речовин,
такого явища не вiдбувалося б.
Виходить, хiмiчний фактор — не саме головне в механiзмi сну. Але й
вiдкинути його зовсiм не можна. Щоб заснути, органiзм пуськає в
хiд як нервовi, так i хiмiчнi процеси.
Установлено, що при цьому в кровi збiльшується кiлькiсть
серотонина, а змiст адреналiну пiд час сну, навпаки, зменшується.
Варто ввести в кров тварини невелику дозу адреналiну, i тварина довга не
засне.
Попутно помiтимо, що бiльшiсть снотворних лiкiв порушує нормальну
структуру сну — вони придушують так званий швидкий сон.
Три фази життя.
Ще недавно ми, не замислюючись, дiлили наше життя на два iстотно
вiдмiннi друзiв вiд друга фази — пильнування й сон. Тепер, мабуть,
прийшов час вiд цього вiдмовитися. I от чому.
Дослiджуючи стану людини пiд час сну, ученi встановили останнiм часом
багато найцiкавiших фактiв. Виявилося, що в кожного з нас є два
сни: сон повiльний i сон швидкий, або парадоксальний. У дорослого бiля
чвертi всього часу сну падає на швидкий сон, а iнше на повiльний.
Якщо ви запитаєте ваших знайомих, якi сни вони бачать, то
найдуться, можливо, такi, якi вiдповiдять: А я нiколи не бачу
снiв. Однак це не так. Дослiдники стежили за заснулою людиною, i як
тiльки в нього наступав швидкий сон, вiдразу будили й запитували, що вiн
бачив у снi. Розбуджений незмiнно згадував сон i розповiдав про нього. I
дiйсно, коли дивишся на людину у фазi парадоксального сну, можна зробити
висновок, що сплячий щось переживає: у нього частiшає подих,
змiнюється серцебиття, ворушаться руки й ноги, спостерiгаються
швидкi рухи очей, м'язiв особи.
Дослiдники припустили, що саме в такi моменти заснула людина бачить сон.
Так i виявилося. А коштувало тоï ж людини розбудити пiд час сну, i
вiн запевняв, що нiяких снiв не бачив. Причина була простiй — вiн
ïх уже забув, поки тривав повiльний сон.
За 6-8 годин сну повiльний сон тривалiстю 60-90 мiнут кiлька разiв
перемiнявся швидким — на 10-20 мiнут. Таким чином, за нiч у нас
буває чотири — п'ять п'ятнадцяти-, двадцятихвилинок,
коли мозок дозволяє собi погуляти по краïнi сновидiнь.
Незмiнна поява сновидiнь, ïхня регулярнiсть навели дослiдникiв на
думку: а чи не є вони необхiдними органiзму? Що буде, якщо
позбавити людини можливостi бачити сни? Сотнi добровольцiв були пiдданi
вивченню пiд час сну. Ïм дозволяли спати тiльки пiд час повiльного
сну, а як тiльки наступав парадоксальний сон, будили. Iншими словами,
людям давали можливiсть спати, але не дозволяли бачити сни. Паралельно з
ними iнших будили так само часто, але в перiоди сну без сновидiнь. Що ж
спостерiгалося в тих, кому не давали бачити сновидiння? Насамперед
збiльшувалася частота виникнення сновидiнь швидкий сон наступав через
меншi промiжки. Потiм, якийсь час через, у людей без сновидiнь з'явилися
неврози — почуття страху, тривоги, напруженостi. А пiсля того, як
ïм знову дозволяли спати швидким сном, вiн тягся довше, нiж
звичайно, начебто органiзм надолужував упущене.
Виходить, що нашi сновидiння — це настiльки ж необхiдна робота
мозку, як i звичайна розумова дiяльнiсть. Сновидiння потрiбнi нам, як
подих або травлення!
Таким чином, у нас є всi пiдстави дiлити наше життя не на сон i
пильнування, а на сон без сновидiнь, сон зi сновидiннями й пильнування.
Сон зi сновидiннями — це зовсiм особливий стан органiзму, при
якому мозок настiльки ж iнтенсивно працює, як i при пильнуваннi,
тiльки ця робота iнакше органiзована й набагато бiльше
засекречена природою. У всякому разi, зараз стало ясно: нiяк не
можна ськазати, що пiд час сну мозок перебуває в пасивному станi.
Добре прислiв'я нейронiв мозку в сплячi працює навiть активнiше,
нiж удень. Це ставиться, насамперед, до глибинних вiддiлiв мозку.
Цiкаво, що та ж закономiрнiсть спостерiгається у тварин. Ученi
проводили досвiди з кiшками: коли ïх будили при проявi швидкого
сну, iнтервали мiж перiодами швидкого сну зменшувалися з 10-30 мiнут до
1 мiнути. Тварина як би намагається бачити сни тим частiше, чим
бiльше цьому перешкоджають! Перестають будити кiшку — i перiоди
швидкого сну подовжуються.
Дослiдник мозку професор Лионського унiверситету М. Жуве знайшов у мозку
кiшки дiлянка, що є як би пуськовим центром для початку
сновидiнь. Цей пуськовий центр можна штучно включати й виключати. Коли
вiн ушкоджений, перiоди сновидiння зникають. I це вiдкриття
пiдтверджує думка про те, що сновидiння необхiднi органiзму. Можна
припустити, що вони несуть своєрiдну службу захисту. Адже коли
людина спить, до нього доходять багато сигналiв подразнення як iз
зовнiшнього середовища (включене свiтло, почуття холоду й т. д.) , так i
вiд рiзних органiв тiла. Всi цi подразнення включаються в сюжети
сновидiнь i не порушують сну, людина продовжує спати. Крiм того,
при швидкому снi мозок краще вловлює слабкi сигнали про порушення
в органiзмi: цi сигнали можуть вiдбитися й у сновидiннях.
Дослiдження останнього рокiв указують на те, що й пiд час повiльного сну
нас вiдвiдують сновидiння. Однак образи цих сновидiнь не настiльки
яськравi й не фантастичнi. Це як би мiркування в снi. Недарма саме в
такi перiоди заснулi розмовляють частiше, нiж при швидкому снi.
Ськiльки потрiбно часу для сну? Вiдповiдi єдиного для всiх,
природно, немає. Все залежить вiд конкретного органiзму, вiд умов
середовища. Одним необхiдно для повного вiдновлення сил не менш 8-9
годин сну, iншим досить 6. Вiдомо, що Бехтерев, Ґете й Шиллер
спали по 5 годин на добу, а Едисон усього 2-3.
Цiкаву статистику приводять дослiдники по питанню, кому що сниться? З
десятка сновидiнь у середньому шiсть супроводжуються рiзними звуками.
Тiльки 5 вiдсоткiв снiв пов'язанi з нюхом i смаком.
Ще один небезiнтересний факт: пiд час сну в людини не тiльки закритi
очi, але й вiдключенi вуха. М'яз, що управляє слуховими
кiсточками молоточками, ковадлом, стременем, коли ми спимо,
перебуває в розслабленому станi, i багато хто не голоснi звуки
вухо не вловлює.
Сон у руку.
Тривожний i безтурботний, нервовий i бездумний сон джерело особливого
стану, коли ми подорожуємо по краïнi сновидiнь.
Переконання в тiм, що сновидiння можуть пророчити майбутнi подiï,
iснує тисячорiччя. Уже по одному цьомуе до них варто придивитися
ближче. Як це можливо — побачити в снi прийдешнє?!
I саме забавне: нiкого не бентежило й не бентежить, що рiзнi сонники те
саме сновидiння суцiльно й поруч тлумачать по-своєму. А
марновiрство здраствує. I вмирати не збирається. Вiдповiдь
на питання, чому люди вiрять у вiщi сни, не так простий, як iнший раз
представляється. Справа в тому, що вiдомо чимало розповiдей, коли
бачене в снi потiм дiйсно збувалося наяву. I суть не в одних тiльки
збiгах. От що вiдбулося один раз iз американським ученим палеонтологом
Штернбергом. Один з музеïв замовив йому знайти й надiслати листи
древнiх рослин . Штернберг весь день думав, де дiстати потрiбнi листи, а
коли заснув, побачив у снi, що цi листи перебувають у пiднiжжя гори, у
декiлькох кiлометрах вiд мiста, де вiн жив. Дуже зацiкавлений, вiн
ранком вiдправився до гори й… дiйсно ïх знайшов.
Людина побачила в снi, що його вкусив собака. Вiн явно вiдчув бiль вiд
укусу. Прокинувшись, вiн незабаром забув про вiщий снi. Але
пройшло два тижнi — i на мiсцi укусу утворилася виразка!
Не квапитеся з висновками.
Виходить, вiщi сни є? Не квапитеся. У всiх розказаних снах нiчого
вiщого в тому розумiннi, як його тлумачать сонники й ворожки,
немає!
Що вiдбулося з палеонтологом? Помiзкувавши, пояснення знайшов сам
Штернберг, що не був марновiрним. Вiн згадав, що незадовго до цього
випадку полював у тiм мiсцi на кози. Коли вiн до них пiдкрадався, то
мимоволi дивився пiд ноги, не обертаючи особливоï уваги на те, що
отут росло. Його свiдомiсть у цей час було зайнято iншою думкою —
як ближче непомiтно пiдiйти до диких кiз. Однак те, що не усвiдомлювало
людини, мозок вiдзначав.
Ськороминущого погляду, кинутого на рослину, що потiм запросили
працiвники музею, виявилося досить, щоб мозок зафiксував побачене, i в
ньому залишилися вiдповiднi слiди. Цi слiди й ожили в сновидiннi, пiсля
того як учений довго думав про те, де ж знайти потрiбну рослину.
Сни й медицина.
Можна заперечити, що сон iз собакою й справдi пророчив хворобу ще до
того, як ïï можна було розпiзнати.
З таким запереченням можна погодитися тiльки наполовину. Так, звичайно,
сон пророчив захворювання. Але, в — перших, це захворювання мiг
виявити й лiкар, якби хворий звернувся до нього. По-друге — i це
головне, — у цьому випадку ми зiштовхуємося iз причинно
— слiдчим зв'язком одного явища (вiщого сну) з iншим
(захворюванням) .
Такий вiщий сон не несе в собi нiчого мiстичного. Бiльше того, медики
вже порiвняно давно звернули увагу на такий зв'язок. Ще в 1935 роцi
професор М. И. Аставацатуров писав iз цього приводу: Можна,
наприклад, визнати, що якщо тривожнi сновидiння з елементами страху
смертi сполучаються з раптовими пробудженнями, що супроводжуються
несвiдомим страхом смертi, те це може збуджувати пiдозру про
захворювання серця в такому перiодi, коли нiяких iнших
суб'єктивних ськарг, що вказують на таке захворювання, не
є. Праця доктора медичних наук В. Н. Касаткина Теорiя
сновидiнь, деякi закономiрностi виникнення й структури. Автори на
пiдставi найбагатшого матерiалу (вiн проаналiзував тисячi снiв)
висловлює точку зору, що сновидiння можуть пророкувати багато
захворювань: хвороба Боткiна (жовтяницю) — приблизно за тиждень;
неврози — вiд тижня до декiлькох мiсяцiв; хронiчний гастрит
— бiля мiсяця; туберкульоз легенiв — за один-два мiсяцiв;
гiпертонiю — за два-три мiсяцi, а опухали головного мозку —
iнодi за рiк.
Коли людинi сниться, що вiн хоче зринути з води, або що вiн лiзе у
вузьку щiлину й застряє в нiй, або пiднiмається в гору, або
його груди здавлюють важкий одяг, при таких сновидiннях можливе
запалення легенiв, плеврит, туберкульоз. Один раз до доктора Касаткину
прийшла жiнка похилого вiку, що от уже мiсяць переслiдував сон: вона
сама або хтось iз ïï знайомих ïсть сиру або зiпсовану
рибу. Доктор направив ïï на дослiдження шлунково-кишкового
тракту й не помилився — у жiнки була виявлена гостра форма
гастриту.
Звичайно, не всi тут так просто. При дiагностицi за допомогою сновидiнь
заважають усiлякi випадки й вiдхилення. Але якщо сновидiння нав'язливi й
однотипнi, вони вказують на бiльшу ймовiрнiсть якогось схованого
захворювання. Захворювання серця (iнфаркт мiокарда, стенокардiя) нерiдко
викликають кошмарнi бачення, вони можуть супроводжуватися сильним
почуттям страху смертi. При серцевих захворюваннях може снитися падiння
в прiрву або в обрив.
Сновидiння на замовлення. Звичайно, далеко не кожне неприємне
сновидiння говорить про якесь захворювання. Дуже часто причинами важких
захворювань служать такi речi, як духота в кiмнатi, переповнений шлунок,
незручне положення сплячi в постелi.
Нерiдко розповiдають, що в снi людин бачить себе летящим у прiрву або
провалюється в яму, пiсля чого вiн зараз же прокидається.
Таке сновидiння може вiдбутися тому, що сплячий лiг на лiвий бiк i
утруднив роботу серця. Серце на кiлька секунд зупиняється, i в цей
момент може приснитися падiння в прiрву.
Ну, а оськiльки багато зовнiшнiх причин можуть впливати на змiст
сновидiнь, те, мабуть, ми можемо викликати сни за замовленням. I це
доводилося багаторазово. Наприкiнцi минулого столiття норвезький учений
Вольд проводив такi досвiди: на нiч вiн перев'язував своïм
спiвробiтникам суглоби нижче щиколоток шнурком. Стопа приводилася в таке
положення, начебто людина стоïть на ципочках. Сплячий снилося, що
вiн бiжить, пiднiмається по сходам, стає навшпиньки,
ïде на велосипедi.
До нiг людини, коли вiн спав приклали гарячу грiлку, i йому приснилося
виверження вулкана: вiн бiжить iз гори по гарячих каменях, якi обпалюють
йому ногу. Як виявилося, незадовго перед досвiдом ця людина читала
книжку про вулкани й вулканiчнi виверження.
Пiд час швидкого сну мозок працює дуже активно. Але якщо це так,
то можна чекати не тiльки одних фантастичних, безладних сновидiнь, але й
розумовоï роботи — над тим, про що людина думала вдень.
Особливо цього можна чекати в тих випадках, коли людин думає над
якоюсь проблемою, важким запитанням не один i не два днi. Може бути в
снi ми здатнi продовжувати своï мiркування й знайти рiшення?
Можемо! I в цьому немає нiчого мiстичного. У сновидiннях
математики вирiшували завдання, композитори дописували музику, поети
ськладали вiршi. Знаменитий французький математик А. Пуанкаре
затверджував, що плiднi iдеï в нього виникали в напiвсонному станi.
Нiмецький хiмiк Ф. А. Кекуле побачив пiд час сну структурну формулу
бензолу, про яку багато думав удень.
Деякi люди обмiрковують ськладнi проблеми перед сном i ранком або вночi
нерiдко одержують ïхнє рiшення. Було проведене обстеження
моськвичiв. Майже чверть iз них затверджують, що в снi iнодi
народжувалися кориснi для роботи думки. Всi цi приклади свiдчать про те,
що й у сновидiннях робота мозку може бути цiлком осмисленоï.
Якщо ви читаєте дуже цiкаву книгу або iз захопленням над чимсь
працюєте, сон пропадає. Причини тут у тiм, що в корi
головного мозку виникає стiйке вогнище порушення. Iншiй людинi
нелегко заснути, якщо ïм опановує яке-небудь сильне почуття
— радостi, тривоги, страху, — i в цьому випадку в корi мозку
виникає стiйке вогнище порушення — сну немає. Коли
людина все-таки засне, вогнище часом залишається пов'язаним з
початоï вдень уявною роботою, вiн продовжує функцiонувати й у
снi, причому, оськiльки мозку в цей час не заважають стороннi
подразнення, робота ця може бути бiльше ефектноï.
От одне з пояснень можливостi розумовоï роботи в снi. I така
робота, до речi кажучи, може привести до тих же помилковим умовиводам:
сновидiння пророчило майбутнє вiдкриття. У дiйсностi перед
нами завершення якоï-небудь думки не вдень, а в той час, коли
людина спить, але мозок його продовжує активно працювати.
Гiпноз.
У повсякденнiй свiдомостi гiпноз часто зв'язується сеансами
iлюзiонiстiв, фокусникiв i мандрiвних факiрiв. Такого роду подання
вiдрiзняються яркою зрелищностью. Звичайно об'єктом гiпнотизера
буває екстравагантна, гарна асистентка або певна пiдставна особа з
публiки. Тут гiпнотизер найчастiше використовує таку технiку:
пильний погляд i розкритi пальцi направляються до очей гипнотизируемого.
Це робить особливо сильне враження. Але не стiльки на гипнотизируемого,
ськiльки на публiку! Iнодi пiсля засипання гипнотизируемий
займає горизонтальне положення й пiд впливом гiпнотизера
починає пiднiматися нагору. Цiль такого впливу —
демонстрацiя психокинеза. Якщо в реальностi гiпнозу ми не
сумнiваємося, то в подiбних випадках iлюзiя безсумнiвна —
iнодi при уважному спостереженнi виднi чорнi троси на чорному тлi сцени,
за допомогою яких пiднiмається гипнотизируемий.
Сьогоднi вселяння й гiпноз широко використовуються як лiкувальнi методи.
Гiпноз, як пише В. Йончев, — це незвичайне психiчне явище.
Звiльненi вiд непотрiбноï зрелищности, а iнодi навiть вiд
фальсифiкацiï, вiд туману мiстицизму, вiн не перестає вражати
уяву й звичайну людину, i фахiвця-нейрофiзiолога своïми дивними
механiзмами й проявами. Гiпноз характеризується своєрiдним
станом звуженоï свiдомостi, подiбно сну, при якому гипнотизируемий
втрачає здатнiсть нормально сприймати iнформацiю, приймає
ïï некритично, неадекватно оцiнює ïï; його
поводження й навiть вегетативнi функцiï пiдкоряються iдеям,
поданням i командам, що подається гiпнотизером.
Термiн гiпноз уведений шотландським лiкарем — хiрургом
Маренням i походить вiд грецького слова, що означає сон.
Дiйсно, гiпнотизер як би присипляє гипнотизируемого, уводить його
в стан неповного сну, пiд час якого останнiй чує голос гiпнотизера
й виконує його команди. Гипнотизируемий може рухатися й виконувати
рiзнi дiï, якi йому викликанi й котрими вiн не пручається,
оськiльки не сприймає ïх критично.
Явище, що сьогоднi ми називаємо гiпнозом, було вiдомо тисячi рокiв
тому. Наприклад, його використовували еллiни в храмi бога здоров'я
Аськлепiя. Судячи iз древнiх джерел, хворi приходили в цей храм,
засипали й просипалися здоровими. Цей лiкувальний сон, iмовiрно, i був
гiпнозом. Пiд час сну жерцi вселяли хворим, що вони вилiкували. З
вiдомостей, що дiйшли до нас, ми довiдаємося, що бiльшiсть хворих
чули вночi голосу або ж бачили перед собою образ чоловiка, приймаючи
його за самого бога Аськелия.
Явище, подiбне до гiпнозу, спостерiгається у свiтi тварин. Воно
вiдомо як експеримент — чудо Кирхера. Раптове перекидання жаби,
птаха або iншоï дрiбноï тварини на спину викликає повну
нерухомiсть. У цiй позi тварина залишається протягом декiлькох
мiнут, а iнодi й годин. Дотик до деяких комах також обездвиживает
ïх на якийсь час. Такi явища спостерiгаються й у природнiй
обстановцi: миша кам'янiє iз широко розкритими очами перед
головою змiï, птах мiж лабетiв кiшки, що неï пiймала. Це явище
називається акiнезiєю (обездвиженностью) , танатозисом
(подобою смертi) або каталепсiєю (воськовою гнучкiстю) .
Це своєрiдний бiологiчний захист, тому що в такiй ситуацiï
тварина може сприйматися як неживий предмет або як мертве, що
збiльшує його шанси на виживання. У цьому випадку можна говорити
про пасивну захисну реакцiю. Нервова система, подвергшаяся дiï
сильного подразника, згiдно И. П. Павлову, переходить у стан позамежного
гальмування. Це захисна реакцiя стосовно клiток нервовоï системи i
ïхнiх функцiй.
Участь рiзних груп нервових клiток у процесi порушення визначає
цiлiсну дiяльнiсть органiзму. Поряд iз процесом порушення дiє
процес гальмування. Вiд спiввiдношення збуджених i загальмованих
нервових клiток залежить, наприклад, сила ськорочення у вiдповiднiй
м'язовiй групi. Вiд розподiлу порушення й гальмування в рiзних рухових
клiтках залежить, якi м'язовi групи ськорочуються. У розглянутому нами
випадку акiнезiï при сверхсильном подразнику вiдбувається
гальмування в тих областях головного мозку, якi пов'язанi з рухом. Це
нормальний захисний органiзм у роботi нервовоï системи, що
охороняє нервовi клiтки вiд виснаження й загибелi. Таким чином,
акiнезiя в обстановцi пiдвищеноï небезпеки, з однiєï
сторони вступає як захисне поводження, а з iнший,
виключаючи нервову систему, охороняє останню вiд повного
виснаження.
Гальмування кори головного мозку пояснює механiзм гiпнозу лише
загалом. Хоча методика введення в стан гiпнозу може бути самоï
рiзноï, проте можна видiлити наступнi основнi групи: перша —
методика сильного впливу, розроблена знаменитим французьким
невропатологом, психiатром i гiпнотизером Шарко. Вiн використовував такi
подразники, як раптовий гуркiт за спиною того, кого збирався
гiпнотизувати, спалах полум'я перед його очами або несподiваний поштовх
i падiння на руки гiпнотизера. Ця технiка деякою мiрою аналогiчна
ситуацiям, що приводять до акiнезiï у тварин; друга методика
ськладається в одноманiтному повтореннi впливу: фiксацiя очами
блиськучого предмета, одноманiтний шум або тиха музика , поглаживание
чола або ськронь (так званi паси) ; третя методика полягає в
словесному вселяннi стану розслаблення, особливе значення має
зв'язок з голосом гiпнотизера: Повнiстю розслабтеся! Закрийте очi!
Ви засипаєте! Вiка стають важкими; ноги розслабленими й важкими,
ви не можете ïх пiдняти! Зараз ви повнiстю розслабленi,
засипаєте, i ви чуєте тiльки мiй голос! Виконуйте все, що я
вам ськажу! i т. д.
Деякi методики проведення гiпнозу сполучать у собi вплив двох або бiльше
таких груп (наприклад, шуми й поглаживания, словесне вселяння й музика)
. Розкритi пальцi й протягненi руки гiпнотизера, якi гипнотизируемий
фiксує поглядом, iнодi дiють набагато сильнiше постiйного
iндиферентного подразника. Вони є тим жестом, що
вражає, як би втiлюючи в собi силу впливу гiпнотизера. Не
тiльки жест, але вже сама поява гiпнотизера, якого знають i чекають,
дiяти як подразник, що ставиться до першоï групи. У лiкувальнiй
практицi був такий випадок: у клiнiку звернувся пацiєнт iз
паралiчем лiвоï ноги й втратою в нiй чутливостi у формi довгоï
панчохи. Вiн не почував уколiв, при укаливании голкою в нозi було
вiдсутнє кровотечу. У середньовiчнiй Європi подiбне явище
вважалося вiрною ознакою вселення диявола. Сьогоднi вiдомо, що це ознака
iстеричного неврозу. Пiсля успiшного сеансу гiпнозу хворий звiльнився
вiд паралiчу й чутливiсть ноги вiдновилася. Вiн дякував, але попросив по
можливостi не входити до нього в палату, тому що йому стає страшно
й вiн цiпенiє. Пiзнiше вiн говорив хворим, що, на його думку, це
лiкування пов'язане з диявольськими силами. Подiбний ефект у практицi
гiпнозу не є рiдкiстю. Популярнiсть психотерапевта й очiкування
(готовнiсть, сугестивнiсть) пацiєнта створюють сприятливi умови
для гiпнотичного сеансу.
Сугестивнiсть можна пiдсилити, якщо сеанс проводити пiд час сну. Пiд час
сеансу тихим голосом, що потiм поступово пiдсилюється,
вимовляються слова вселяння. Iмовiрно, у стародавностi цей спосiб
вселяння використовувався пiд час сну в храмi.
Деякi психотерапевти застосовують снотворнi засоби, дають ïх
випробуваним перед сеансом, щоб полегшити процес засипання й вселяння.
Вiдомо, що сонна людина бiльше сприйнятлива до вселяння. Однак цей
прийом мимоволi викликає сумнiву в здатностях гiпнотизера.
У схiдних религиях широко використовуються ароматичнi палички, якi,
повiльно згоряючи, виливають приємний захiд ароматичних смол
(нагадує кадило в православних церковних ритуалах) . Це один зi
способiв створення фонового настрою. Вiдомо, що центр у корi головного
мозку, , щовiдповiдає за розрiзнення заходiв, є
частиною лимбичеськой системи, пов'язаноï з настроями й емоцiями.
Тому не випадково гарнi парфуми здатнi створити особливу обстановку,
пiднiмати настрiй. Бiльше того, цей бiльш-менш постiйний легкий
подразник одного з аналiзаторiв (спосiб, використовуваний при
застосуваннi другоï методики введення в гiпноз) , як i деякi iншi
ароматичнi з'єднання, може робити хiмiко-медикаментозний вплив зi
снотворним ефектом.
У мiжнародному журналi експериментального й клiнiчного гiпнозу,
видаваному у Фiладельфiï, описаний спосiб введення в стан гiпнозу
за допомогою використання гiпервентиляцiï (глибокого подиху) .
Змiна парцiального тиську З у кровi, що з'являється через 3-5
мiнут пiсля iнтенсивного подиху, супроводжується змiною
збудливостi нервовоï системи, i це полегшує процес
гiпнотизування.
Пiсля введення в стан гiпнозу починається лiкувальне вселяння з
метою усунення певних симптомiв i переживань i полiпшення самопочуття. У
свiй час професор Чолаков створив так званий метод гiпнотичного трансу:
пацiєнтовi пропонувалося знову пережити подiï, якi послужили
причиною його хвороби. По сутi цей процес являє собою гiпнотично
задану сповiдь. Добре вiдомо, що неодноразово пережита подiя поступово
втрачає свою яськравiсть, у той час як подавлене,
неотреагированное, цю яськравiсть зберiгає. У такому випадку
дiє психологiчний механiзм заспокоєння, викликуваний
щиросердечним одкровенням. Аналогiчний вплив робить i церковна сповiдь.
Хоча згода хворого на таку процедуру попередньо береться, багато хто iз
хворих говорять про iнтимну сферу бiльш докладно, нiж вони це
припуськали. У результатi ïхня психiка травмується ще бiльше.
Тому до подiбним до сеансiв варто прибiгати лише в крайнiх випадках.
Що ж являє собою механiзм, що дозволяє гiпнотизеровi вселити
пацiєнтовi гiпнотичний сон, а потiм особливi дiï, вiдчуття
або переживання. Вiденський лiкар Месмер ( 1734-1815) , увлекавшийся
модними в той час дослiдженнями магнетизму, у своïй дисертацiï
сформулював поняття тваринний магнетизм, за допомогою якого можна
нiбито змiнювати стан органiзму. Незважаючи на те що подiбноï сили
не iснує, популярнiсть Месмера, переконливiсть його даних,
вiдмiнне володiння технiкою гiпнозу забезпечили йому величезний успiх як
психотерапевт. Вiн використовував методику другоï групи, наприклад
металева кулька, що виступає як маятник, або крутится перед очами
хворий диськ.
Знаменитий паризький психiатр i невропатолог Шарко ( 1825-1893) , що
працював у лiкарнi Сальпетриер, розглядав гiпноз як патологiчне явище в
людей, схильних до iстерiï. Iстерiя є одним з видiв неврозу,
при якому хворi або впадають у стан, подiбне до гiпнотичного трансу, або
одержують паралiчi, або в них порушується функцiя органiв почуттiв
— все це є результатом самонавiяння й може бути вилiкуване
протягом одного сеансу психотерапiï. Шарпо був прав, затверджуючи,
що гiпнозу легше пiддаються iстерики, що мiж iстеричними й гiпнотичними
проявами багато загального. Дiйсно, є багато здорових людей, яких
важко ввести в стан гiпнозу, а те й взагалi неможливо це зробити у
звичайних умовах. I все-таки вiдсутнiсть сугестивностi не патологiчне
явище. Вiдомi випадки, коли в несподiваних ситуацiях людин стає
як загiпнотизований. Наприклад, дитина вчиться ïздити на
велосипедi й раптом зненацька виявляється перед якоюсь перешкодою,
i, замiсть того щоб його обiгнути, вiн дивиться на перешкоду i ïде
прямо на нього. Таке зацiпенiння у небезпечних ситуацiях
наступає в дорослих. Воно аналогiчно акiнезiï у тварин i
повинне вважатися нормальним явищем.
Уже була згадана iдея И. П. Павлова про те, що гiпноз — це розлите
позамежне гальмування кори головного мозку внаслiдок сильного
подразника. Звiдси подiбнiсть гiпнотичного сну з нормальним сном, при
якому також є розлите гальмування. Гальмування
спостерiгається й у випадках гiпнозу тварин. И. П. Павлов у
своïх експериментах показав, що слабкi й повторюванi iндиферентнi
подразники через певний час також приведуть до гальмування й засипання.
Класичним прикладом цього служать студенти, що дрiмають пiд час
нудноï й монотонноï лекцiï. Словесне вселяння
розслаблення й сну також пов'язане з гальмуванням, при цьому залишаються
зони пiдвищеноï збудливостi, що сприймають голос i накази
гiпнотизера.
Пояснення, данi И. П. Павловим, вiдкрили дорогу до наукового вивчення
гiпнозу. Не потрiбна нiяка енергiя особливого виду i обмiн
цiєю енергiєю мiж гiпнотизером i гипнотизируемим. Вся справа
в спiввiдношеннi процесiв порушення й гальмування. Вивчаючи фази сну, И.
П. Павлов вiдкрив, що в так званiй зрiвняльнiй фазi засипання, але ще не
глибокого сну, легкi й сильнi подразники дiють однаково ефективно. Пiд
час парадоксальноï фази сну слабкi подразники (наприклад,
слова) дiють сильнiше, а сильнi (наприклад, бiль) — слабкiше. Це
пояснює, чому слова, вимовленi пошепки, роблять такий сильний
ефект на гипнотизируемого.
Спостереження показують, що за допомогою гiпнозу можна змiнювати ряд
вегетативних функцiй, таких, як частота пульсу, величина артерiального
тиську й т. д. Японськi вченi показали, що гiпноз може впливати на
алергiю. Є факти, коли пiд дiєю гiпнозу зникали болючi
вiдчуття. Пiд час масового гiпнотичного трансу в деяких релiгiйних
сектах частина вiруючих наносить сама собi рани, не випробовуючи при
цьому болi. У сучаснiй медицинi гiпноз використовується для
знеболювання пацiєнтiв, що не переносять наркозу. Послiдовники
йоги за допомогою самогiпнозу можуть привести себе в стан vita minima
(мiнiмального життя) , при якому частота подиху становить один раз в
одну або кiлька мiнут, знижений обмiн речовин, температури тiла
стає набагато нижче життєвоï норми.
Лiтература: 1. Л. Л. Васильєв Таємничi явища людськоï
психiки 1984 р.
2. Максуелл Мольц Я це я або як стати щасливим 1994 р.
3. В. Рожнов, М. Рожнова Гiпноз вiд стародавностi до наших днiв 1987 р.
4. С. Байкушев Серйозно про надприродний 1991 р.
5. В. Мезенцев Енциклопедiя Чудес 1989 р.