Драма
ДРАМА (грец. drama дiя)1. У широкому значеннi лiт. рiд. Iнакше драматургiя.
2. У вужчому розумiннi один з трьох видiв драматургiï (або драми
як лiт. ролу), середнiй мiж трагедiєю та комедiєю, з
похмурою чи сумною розвязкою. На вiдмiну вiд трагедiï Д, не
вирiшує глобальнi фiлос. та iн. проблеми, а вiдображає
приватне життя людини в ïï стосунках iз cou., полiт.,
побутовим, родинним середовищем. Конфлiкт Д. являє важку
боротьбу гол. героя з переборним началом, з силою, яку можна
перебороти, та герой у цiй боротьбi не перемагає. Якшо
обставини склалися хоча б у дечому iнакше, герой мiг досягнути
своєï мети. Але саме ланiлог обставин, навiть конкретних
подiй, часом начебто дрiбязкових випадкiв, затягує героя.
Катастрофа героя є значною мiрою наслiдком випадковостi, шо
через неï дiє закономiрнiсть. У цьому полягає
засаднича протилежнiсть Д. та трагедiï. В трагедiï щаслива
розвязка принципово неможлива: герой мусить зазнати катастрофи. Д.
завершується поразкою, або загибеллю гол. героя. Проте можлива
й вiдносно щаслива розв'язка (О.Островський Таланти й поклонники,
«Остання жертва», О.Вампiлов Качине полювання). Герой Д.
не виняткова особа (як у трагедiï), а звичайна пересiчна людина
(незалежно вiд того, чи це позитивний, чи негативний персонаж).
Часто вiн знаходиться в незлагодi з оточенням. Для Д. характерна
розробленiсть внутр. дiï персонажiв, ïх психол. нюансiв.
При цьому наголошується на суто психол., або на соп.
характеристицi. А втiм, у рiзйому спiввiдношеннi цi два аспекти в
бiльшостi випадкiв поєднуються. Хронотоп Д. ясний: нац., cou.,
побутове тло визначено, конкретно розроблено, так само як i час,
коли вiдбувається дiя. Lie впливає на формування
характерiв i дiю персонажiв. Часова невизначенiсть або
понадчасовiсть, тим бiльш анахронiзми, так само як i
пазанацiональнiсть не мають мiсця. Вчинки персонажiв мотивуються
реально, життєподiбний сюжет спирається на дiйснiсть, на
спостереження над життям. Мов. партiям персонажiв притаманна вiдмова
вiл поет,- риторичних засобiв класицизму та, левною мiрою,
романтизму, наближення до живого мовлення. Для характеристики
персонажiв i оточення вiльно вживаються ж аргонiзм и, дiалектизми та
iн. шари неунормованоï лексики. Архiтектонiка переважно
гармонiйна, кiлькiсть дiйових осiб невел. Проте можливi масовi нар.
сцени, надто в укр, Д. XIX ст. Фант, первень мало вживаний.
Припустимi лише прийоми умовноï фантастики, напр., поява на
кону мертвих або присутнiх лише в уявленнi героя персонажiв як
унаочнення внутр. переживання героя, тобто фактично як сценiчне
уречевлення внутр. дiалогу або полiлогу (.Симонов Четвертий. Й.Друце
Святая святих). Д. пишуться майже виключно прозою. Це не
стосується романтичноï драми. Д. народилася на противагу
трагедiï, а також комедiï, як сер. вид, що заповнив
величезну сюжетно-тематичну прiрву мiж ними. Iнколи вказують, шо
першовзiрцi Д. були ше за ант. часiв (напр. сон.-побутова Д. Iон
Еврипiла, пєси Менандра). Важливiше те, шо накопичення сумного
матерiалу в межах комедiï ше вiд Арiстофана пiдказувало
необхiднiсть формування вiдповiдного такому матерiаловi особливого
лiт. виду Д. У ХУШ ст. постають хронологiчно першi гатунки
антикласицистичнi ‘серйозна комедiя», «слiзлива
комедiя, мiщанська драм а (iст. й термiнологiчно цi гатунки важко
виокремити). В 1-й пол. XVIII ст. чи не поодиноким прикладом
мiщанськоï Д. є Лондонський купець, або Iсторiя Джорджа
Барвелла (1731) ДжЛiлло. Теоретиками цього нов. жанру були Д.Дiдро
та Г.Е.Лессiнг. В 1750- 75 рр. мiщанська Д. бурхливо
розвивається в Англiï. Францiï. Нiмеччинi,
Росiï. На межi XVIII- XIX ст. виникає романт. Д. Жанр
власне Д. сформувався в реалiзмi та натуралiзмi, коли вона
стає найпоширенiшим театр,-драм, ґатунком; розмежовувати
реалiстичну та натуралiстичну Д. важко та й, зрештою, недоцiльно. В
межах Д. виникли жанр, рiзновиди, що вiдмежованi за рiзними
параметрами. Цi межi умовнi, а тi самi пєси часом зараховують
то до одного, то до iн. рiзновиду. Тим бiльше, шо при сценiчному
втiленнi режисерськими, актор., сиенографiчними засобами
наголошується на певному жанр, аспектi. Здебiльшого вирiзняють
такi гатунки: побутова драма (Гроза, Безприданниця О.Островського,
«Двi сiмï I.Карпенка-Карого): соц.-побутова (Назар Стодоля
Т.Шевченка, ‘Украдене шастя I.Франка); соц.-психол. С'Чобан,
Глитай, або ж Павук Карпенка- Карого, «Не судилося, Талан
М.Старицького, «Мертва хватка Дж.Голсуорсi, Бiг М.Булгакова);
звичасво-психол. (Мачуха О.де Бальзака, Нора, Привиди Г.Iбсена,
Перед сколом сонця, Пацюки Г.Гауптмана, Панi Малiшевська
Г.Запольськоï. Житейське море Карпенка-Карого, Блакитна троянда
Лесi Украïнки, Брехня, Чорна Пантера i Бiлий Ведмiдь
В.Винниченка); полiт. (Кримуцiй Корд М.Костомарова, Остання нiч
М.Старицького. Важкi батьки» Ж.Кокто). Окр. чiтко окреслену
групу складають iст. Д. (Бояриня» Лесi Украïнки, Алмазне
жорно I.Кочерги). У XX ст. поетика Д, все бiльш визначається
лiт. напрям ом , до якого належить автор, i вiдповiдно стилем. Саме
за цими ознаками вирiзняють такi жанри як символична Д.
(М.Метерлiнк), експресiонiстична Д. (Л.Андрєєв,Г.Кайзер. В.Газенклевер). поет. Д., епiчна драм а, гротескна Д..
драма абсурду, iнтелектуальна Д. (Б.Шоу, Л.Пiранделло, Ж .П.Сартр, Ж
.Ануй). За останнє сторiччя Л. сягнула до традицiйних сюжетiв
та образiв як умовного засобу тлумачення проблем сьогочасностi
(Кассандра» Лесi Украïнки, Орфей спускається до
пекла Т.Вiльямса). Незважаючи на розвиток найрiзноманiтнiших
лраматургiйних жанрiв i жанр, рiзновидiв, Д. дотепер
залишається одним з найпопулярнiших лiт.-театр, видiв. Людмила
Волкова
