Переказ змiсту повести Маркеса Полковниковi нiхто не пише

Дiя розвертається в Колумбiï в 1956 р., коли в краïнi
вiдбувалася запекла боротьба мiж полiтичними угрупованнями й панувала
обстановка насильства й терору. На окраïнi маленького провiнцiйного
мiстечка в будиночку з облупленими стiнами й критому пальмовими листами
живе запала в убогiсть стара подружня пара. Полковниковi сiмдесят п'ять
рокiв, це мiцно свинченний суха людина з очами, повними життя.
У дощовий жовтневий ранок полковник почуває себе як нiколи погано:
нудота, слабiсть, болю в шлунку, немов внутрiшностi гризли дикi звiрi. I
в дружини вночi був приступ астми. Дзвiн нагадує, що сьогоднi в
мiстечку похорони. Ховають бiдного музиканта, ровесника ïхнього
сина Агустина. Полковник надягає чорний сукняний костюм, що пiсля
одруження носив лише у виняткових випадках, лакованi черевики —
єдинi, якi залишилися цiлими. Ишь, нарядився, гарчить дружина,
начебто вiдбулося щось незвичайне. Звичайно, незвичайне, парирує
полковник, за стiльки рокiв перша людина вмерла своєю смертю
Полковник направляється в будинок покiйного, щоб виразити
спiвчуття його матерi, а потiм разом з iншими супроводжує труну на
цвинтар. Дон Сабас, хресний батько його померлого сина, пропонує
полковниковi вкритися вiд дощу пiд його парасолем. Кум — один з
колишнiх соратникiв полковника, єдиний керiвник партiï, що
уник полiтичних переслiдувань i продовжує жити в мiстечку.
Напiвроздягнений алькальд з балкона мунiципалiтету вимагає, щоб
похоронна процесiя згорнула на iншу вулицю, наближатися до казарм
заборонено, у них облогове положення
Повернувшись зi цвинтаря, полковник, перемагаючи нездужання,
доглядає за пiвнем, що залишився вiд сина — аматора пiвнячих
боïв. Дев'ять мiсяцiв назад Агустина вбили за поширення листiвок,
зрешетили кулями пiд час пiвнячого бою. Чим годувати пiвня, ламає
голову старий, адже ïм iз дружиною самим є нема чого. Але
треба протриматися до сiчня, коли почнуться боï. Пiвень — не
тiльки пам'ять про загиблого сина, але й надiя на можливiсть солiдного
виграшу
У п'ятницю, як звичайно, полковник вiдправляється в порт
зустрiчати поштовий катер. Вiн проробляє це регулярно протягом
п'ятнадцяти рокiв, щораз випробовуючи хвилювання, що гнiтить, як страх.
I знову йому немає нiякоï кореспонденцiï. Лiкар, що
одержав пошту, дає йому на час свiжi газети, але важко вiднiмати
що-небудь мiж рядкiв, залишених цензурою
Знову звучить надтрiснута бронза дзвонiв, але тепер це дзвона
киноцензури. Батько Анхель, що одержує поштою анотований покажчик,
ударами дзвона сповiщає паству про моральний рiвень фiльмiв, що
йдуть у мiсцевому кiнотеатрi, а потiм шпигує за парафiянами
Вiдвiдуючи хворих старих, лiкар вручає полковниковi листки —
нелегальнi зведення останнiх подiй, видрукуванi на мiмеографi, Полковник
вiдправляється в кравецьку майстерню, де працював син, передати
листiвки друзям Агустина. Це мiсце — його єдиний притулок. З
тих пор як товаришi по партiï були вбитi або висланi з мiста, вiн
вiдчуває гнiтючу самiтнiсть. А безсонними ночами його долають
спогаду об закончившейся п'ятдесят шiсть рокiв тому громадянськiй вiйнi,
на якiй пройшла його юнiсть
У будинку нема чого є. Пiсля загибелi сина старi продали швейну
машинку й жили на вирученi за неï грошi, а на зламанi настiннi
годинники й картину покупцiв так i не найшлося. Щоб сусiди не догадалися
про ïхнє тяжке становище, дружина варить у казанку каменi.
Найбiльше в цих обставинах полковника турбує пiвень. Не можна
пiдвести друзiв Агустина, якi вiдкладають грошi, щоб поставити на пiвня
Наступає чергова п'ятниця, i знову в прибулiй поштi для полковника
нiчого немає. Читання запропонованих лiкарем газет визивaeт
роздратування: з тих пор як увели цензуру, у них пишуть тiльки про
Європу, неможливо довiдатися, що вiдбувається у власнiй
краïнi Полковник почуває себе обманутим. Дев'ятнадцять рокiв
тому конгрес прийняв закон про пенсiï ветеранам. Тодi вiн, учасник
громадянськоï вiйни, почав процес, що повинен був довести, що цей
закон поширюється й на нього. Процес тривав вiсiм рокiв
Знадобилося ще шiсть рокiв, щоб полковника включили до списку ветеранiв.
Це повiдомлялося в останньому отриманому ïм листi, И с тих пор
— нiяких звiсток
Дружина наполягає, щоб полковник перемiнив адвоката. Що за
радiсть, якщо грошi сунуть ïм у труну, як iндiанцям. Адвокат
умовляє клiєнта не втрачати надiï, бюрократична
тяганина звичайно тягнеться роками. До того ж за цей час змiнилося сiм
президентiв i кожний щонайменше десять разiв мiняв кабiнет мiнiстрiв,
кожний мiнiстр мiняв своïх чиновникiв не менш ста разiв. Йому ще
можна вважати, повезло, вiн адже одержав свiй чин у двадцятилiття;
вiцi, а от його бiльше старшi бойовi друзi так i вмерли, не дочекавшись
рiшення ïхнього питання. Але полковник забирає доручення. Вiн
має намiр подати клопотання знову, нехай навiть для цього прийде
знову збирати всi документи й чекати ще сто рокiв. У старих папiр вiн
вiдшукує газетну вирiзку дворiчноï давнини про адвокатську
контору, що обiцяла активне сприяння в оформленнi пенсiï ветеранам
вiйни, i пише туди лист: либонь питання зважиться ранiше, нiж скiнчиться
строк заставноï додому, а до цього ще два роки
Листопад — важкий мiсяць для обох старих, ïхнi хвороби
загострюються. Полковника пiдтримує надiя, що от-от прийде лист.
Дружина вимагає позбутися вiд пiвня, але старий завзято
коштує на своєму: будь-що-будь треба дочекатися початку
боïв. Бажаючи допомогти, товаришi сина беруть на себе турботу про
прокорм пiвня. Iнодi дружина полковника вiдсипає в нього
маïсу, щоб зварити собi й чоловiковi хоч небагато кашi
Якось у п'ятницю полковник, що прийшов зустрiчати поштовий катер,
перечiкує дощ у конторi дона Сабаса. Кум наполегливо радить
продати пiвня, за нього можна виручити дев'ятсот песо. Думка про грошi,
якi допомогли б протриматися ще року три, не залишає полковника.
За таку можливiсть вхоплюється i його дружина, питавшаяся зайняти
грошей у батька Анхеля пiд обручки й, що одержала вiд ворiт поворот.
Кiлька днiв полковник морально готується до розмови з доном
Сабасом. Продати пiвня здається йому блюзнiрством, це однаково що
продати пам'ять про сина або самого себе. I все-таки вiн змушений
вiдправитися до кума, але той веде тепер мовлення тiльки про чотириста
песо. Дон Сабас — аматор поживиться чужим добром, зауважує
лiкар, що довiдався про майбутню угоду, — адже вiн доносив
алькальдовi на супротивникiв режиму, а потiм скуповував за безцiнь майно
своïх товаришiв по партiï, яких висилали з мiста. Полковник
вирiшує не продавати пiвня
У бiльярдному салонi, де вiн спостерiгає за грою в рулетку,
вiдбувається полiцейська облава, а в нього в кишенi листiвки,
отриманi вiд друзiв Агустина. Полковник у перший раз виявляється
вiч-на-вiч iз людиною, що вбила його сина, але, виявивши самовладання,
вибирається з оточення
Вогкими грудневими ночами полковника грiють спогаду про бойову юнiсть.
Вiн усе сподiвається з найближчим катером одержати листа.
Пiдтримує його й те, що вже почалися тренувальнi боï i його
пiвень немає рiвних. Залишається потерпiти сорок п'ять днiв,
переконує полковник запалу в розпач дружину, i на ïï
питання, що вони будуть ïсти все це час, рiшуче вiдповiдає:
Дерьмо.
Л. М. Бурмистрова
Джерело: Всi шедеври свiтовоï лiтератури в короткому викладi.
Сюжети й характери. Закордонна лiтература XX столiття. М.: Олiмп; ТОВ
Видавництво ACT.