Переказ трагедiï Велич i падiння короля Оттокара

У Празькому замку короля Богемiï Пршемисла Оттокара серед його
придворних панує сум'яття. Оттокар розриває шлюб зi
своєю дружиною Маргаритою Австрiйськоï, удовою германського
iмператора Генрiха фон Гогенштауфена. Король уклав цей шлюб по
мiркуваннях вигоди, щоб заволодiти Австрiєю, що належить королевi
в спадщину. Це добре розумiє Маргарита — королева злiз, що
втратила в першому шлюбi двох дiтей. У неï вже немає нi
надiï, нi бажання мати спадкоємця. Вона стала дружиною
Оттокара щоб уникнути нескiнченних вiйн, бажаючи зв'язати миром Богемiю
й Австрiю. На ïï очах знатне сiмейство фон Розенбергов
затiвало iнтриги, що розривали й без того слабкi узи ïï шлюбу
з Оттокаром, щоб женити короля на юнiй Бертi фон Розенберг i стати
ближче ктрону.
Однак через своï корисливi плани Оттокар швидко вiдмовляється
вiд дiвчини, нiтрохи не пiклуючись про честь ïï самоï й
честi ïï сiм'ï. У нього вже iншi плани. Про це Маргарита
розповiдає графу Рудольфовi фон Габсбургу, майбутньому
iмператоровi Священноï Римськоï iмперiï, з гiркотою
вiдзначаючи, як багато зла зробив Оттокар. Шляхетна Маргарита,
спадкоємиця древнього роду, змушена подарувати йому перед
розлученням наслiдуванi нею Австрiю й Штирию, щоб не викликати нових
кровопролить. Вона ще вiрить у розум i людянiсть Оттокара.
Властолюбству Оттокара поки немає перешкоди й границь. Вiн
мрiє скорити всю середньовiчну Європу. Для своєï
Праги вiн хоче тiєï ж могутностi й слави, якими користуються
в XIII в. Париж, Кельн, Лондон i Вiдень. Змiцнення моцi Чехiï
вимагає всi нових жертв. Не сумнiваючись у розумiннi з боку
Маргарити, Оттокар довiрчо повiдомляє ïй, що запустив руку i
в Угорщину, збираючись укласти шлюб з Кунигундой, внучкою угорського
короля. Моя краïна мене тепер i женить i розводить, — цинiчно
заявляє вiн. Дарма Маргарита попереджає його, що
несправедливоï справи звичайно супроводжуються проявами злостi й
зрадництва за спиною переможця. Оттокар почуває свою силу й удачу,
ворогiв не боïться, а до людських доль байдужий
Князi Священноï Римськоï iмперiï направили до Оттокару
посольство з реченням прийняти iмперську корону, якщо на церемонiï
обрання iмператора на сеймi у Франкфуртi вибiр припаде на нього. Але
самовпевнений король не квапиться з вiдповiддю, спершу нехай виберуть,
потiм уже вiн вiдповiсть. Нi вiн сам, нi його придворнi, нiхто не
сумнiвається в тiм, що оберуть його — найдужчого. Страх
змусить зробити такий вибiр
А поки в тронному залi королiвського замка пiд звуки фанфар зiбралася
строката богемская знать i воєначальники, лицарi Австрiï,
Каринтии, Штирии. Татарськi посли прийшли просити миру. Зi своïми
дiтьми й Кунигундой є присутнiм король Угорщини. Усi прославляють
Оттокара, усiх квапляться довести свою вiдданiсть i проголосити його, ще
не вибраного, германським iмператором
Посли Священноï Римськоï iмперiï й граф фон Габсбург пiд
своïм заступництвом ведуть зi свята небажану тепер тут Маргариту.
Вони обуренi жорстокiстю й пiдступництвом Оттокара.
Молода королева, гарна гордовита угорка уже розчарувалася у своєму
лiтньому чоловiку, якого цiкавлять лише державнi справи. Кунигунда
нудьгує по веселому батькiвському дворi, де ïй iз захватом
служили все чоловiка королiвства. З нею заводить iнтрижку Цивиш фон
Розенберг, поки не розкритий таємний ворог Оттокара, його
придворний i довiрений. Але жiнки — це тiльки засiб успiху для
Оттокара, а в тiм, що розумний Цивиш не посмiтить зазiхнути на честь
короля, вiн упевнений
Як удар грому серед ясного неба для всiх звучить повiдомлення про те, що
на знаменитому сеймi у Франкфуртi германським iмператором
обирається не Оттокар, а Рудольф фон Габсбург. Перемогло думку
тих, хто обурився невгамовним властолюбством Оттокара, його нелюдськими
вчинками, безправ'ям, що творять на пiдлеглих йому землях. Iмперiï
потрiбний справедливий государ, а не той, хто ходить по трупах
Новий германський iмператор запрошує до себе Оттокара для
обговорення необхiдностi повернення всiх тих земель, якi були захопленi
ïм мечем або iнтригами. Це буде справедливий i законний акт, що
вiдповiдає iнтересам Священноï Римськоï iмперiï.
Але чим же може вiдповiсти iмператоровi богемский король, крiм як
вiдмовою в зустрiчi й погрозою нових кровопролитних вiйн, що замiняють
йому полiтиковi? На Дунаю, на протилежних берегах коштують армiï
Рудольфа фон Габсбурга й Оттокара. У богемском таборi короля панує
панiка, австрiйцi й штирийци перебiгають на сторону iмператора. У
неспроможнiй лютi Оттокар загрожує перетворити Австрiю в безлюдну
пустелю. Але сувора реальнiсть змушує його, досвiдченого
воïна, визнати невiдворотнiсть мирних переговорiв, запропонованих
йому iмператором
Рудольф фон Габсбург — мудрий, турботливий i справедливий
правитель, вiн зовсiм позбавлений честолюбства, живе лише iнтересами
iмперiï й своïх пiдданих. Це повна протилежнiсть Оттокару. За
два мiсяцi пiсля свого обрання вiн зумiв згуртувати навколо себе князiв,
вiн поважаємо навiть супротивниками. Щадячи самолюбство Оттокара,
Рудольф пропонує для переговорiв нiчийну землю. Цивиш фон
Розенберг умовляє Оттокара продовжувати вiйну, обiцяючи перемогу.
Пiсля довгоï внутрiшньоï боротьби Оттокар погоджується
на переговори, переконаний єдиним вiдданим йому придворним —
канцлером, що вважає, що тiльки так Оттокар зможе зберегти свою
честь i славу, позбавити краïну вiд кровопролиття
На зустрiчi, у коронi й збруï, гордовитий Оттокар виявляється
в незвичному для нього положеннi. Iмператор твердо жадає вiд
Оттокара повернення того, що по праву належить iмперiï, у т, ч.
Австрiï. У цей час бургомiстр Вiдня приносить iмператоровi ключi
вiд столицi. Добровiльно приходять лицарi Штирии — шукати в
iмператора захисту вiд Оттокара. Господня воля забороняє воювати,
уважає Рудольф. Ставши iмператором по священному виборi,
усвiдомивши тягар своєï вiдповiдальностi перед народами й
кожною окремою людиною, Рудольф заприсяг мир захищати й справедливо
правити, До цього вiн призиває й Оттокара, адже дати мир народу
значить ощасливити його.
Оттокар погоджується повернути всi землi, прийнявши при цьому
— дозвiл на правлiння Богемiєю й Моравiєю. Вiн
погоджується на вимогу iмператора встати при цiй церемонiï на
колiна — не перед смертними, як пояснює Рудольф, а перед
iмперiєю й Богом. Рудольф делiкатно вiдгороджує наметом
сцену колiнопреклонiння вiд непотрiбних поглядiв. Цьому заважає
Цивиш, розрубивши намет i виставивши короля перед шокованою свитою
Рудольф запрошує Оттокара на свято на честь безкровноï
перемоги . Але Оттокар, почуваючи себе приниженим, зриває корону й
тiкає
Два днi вiн ховається вiд всiх, а потiм приходить до дверей свого
замка, сидить у порога, щоб не опоганити замок собою. Перед ним
проходить кинута ïм Берта, що впала в божевiлля. Молода королева
проклинає свою долю й пригадує королевi тi недавнi часи,
коли вiн приносив у жертву чужi життя. Вона вiдмовляється бути
його дружиною, поки не буде змита ганьба поразки короля
ЩоПiдiгрiває Кунигундой, Оттокар вирiшує порушити мирний
договiр i зiбрати вiйсько для битви з iмператором. Тепер уже вiн
зазнає поразки у всьому — на полях боïв i в особистому
життi. Кунигунда тiкає iз Цивишем у табiр iмператора. Вiд
розбитого серця умирає Маргарита. Образа, бiль i жаль за
неправедно прожите життя опановують Оттокаром. Перед останнiм у його
життi боєм вiн усвiдомлює, як трагичним i згубним було його
правлiння. I не вiд страху смертi, а вiд щирого каяття просить Божого
суду над собою: Губи мене, не займай! народ.
Життя Оттокара завершується у двобоï з колись вiдданим йому
лицарем, що мстить за загиблого з вини Оттокара батька, за улюблену
ïм Берту. Перед труною з тiлом Оттокара чутнi молитви
божевiльноï Берти й наставляння Рудольфа, що передає
своєму синовi правлiння Австрiєю. Германський iмператор
застерiгає продовжувачiв свого роду вiд найстрашнiшоï гординi
— прагнення до свiтовоï влади, Пускай велич i падiння
Оттокара послужать всiм нагадуванням i докором!
А. В. Дьяконова