Переказ повести Пiти й не повернутися
Iшов снiг. Подорожниця брела по замерзлому болоту, усе бiльше починаючитурбуватися. Посилавшие ïï теж не розраховували на снiгопад,
що зненацька почався години два назад. Тепер за Зоськой тягся виразний
слiд, але його незабаром сховає снiг. Гiрше, що вона заблудилася.
Очiкуваноï лесничевки все не було видно, навколо тяглося сумовите
незнайоме болото. Запитати когось — до найближчого села кiлометрiв
вiсiм. Зброï iз собою не дали — воно могло провалити
завдання, по тiй же причинi не дали ïй i компаса
У неï був паспорт i нiмецький аусвайс, дуже порваний, iмовiрно,
багато хто ним користувалися. Документ на iм'я Аделаïди Августевич,
Зоське дуже подобалося iм'я. А те — Зося Нарейко, хоча кожному
— своє. Ïй стояло перейти болото, перебратися через
невелику рiчечку й вийти на Скидельский шлях — там уже почнуться
знайомi мiсця. Там будуть своï небезпеки, але тут виявилося
страшнее: у неясних сутiнках болото, здавалося, повнилося чудовиськами.
Пiдходячи ближче, Зоська бачила заснiжену купину або корч, чому ще бути
в цю пору на болотi. Однак з темрявою рос i страх. Дiвчина гнала вiд
себе нав'язливi думки, у цей час випливало боятися людей, а тут
пустельне болото, непогожий осiннiй вечiр, i всi
Снiгопад нiбито зрiдiв, зненацька з-пiд нiг метнувся заєць, що
змусив дiвчину завмерти вiд жаху. Оглянувшись, вона злякалася ще бiльше,
тому що чiтко побачила силует людини. Потiм ïй подумалося, що вона
помилилася. Зоська стрiмко покрокувала вперед, не дозволяючи собi
оглядатися. Болото скiнчилося, десь спереду повинна бути рiчка. Треба
пошукати брiд або вузьке мiсце, щоб перебратися на iнший берег. Зоська
оглянулася — нiкого не було видно. Тепер випливало подумати, як
перебороти рiчку, пошукати пiдходящу жердину й спробувати перейти по
нiй. Дiвчина обiйшла кiлька дерев, пробуючи рукою мiцнiсть ïхнiх
шорстких галузей, i, кинувши оком у поле, побачила людину, що йде по
еï слiдам
Сутiнки заважали розглянути що йде, ясно було тiльки, що йде впевнений
чоловiк, що знає свою мету. Зоська зрозумiла, що идущий
ïï теж бачить, ïй залишався один шлях — за рiку.
Випливало квапитися, вона виламала пiд самий корiнь невелике деревце й
вирiшила перебiгти по цiй ненадiйнiй опорi на iнший берег, але вiдразу
зiсковзнула й упала в рiку, провалившись по пояс. Зверху пролунав голос:
Зоська, постiй! Ти що, сдурела? Вона завмерла, довiдавшись голос Антона
— партизана з ïхнього загону. Вiн допомiг дiвчинi вибратися з
рiки. Зоська зачудувалася, звiдки тут бути Голу-бину, якого вона три днi
назад початку називати Антоном
Зоська пояснила, що дуже злякалася переслiдування, того й кинулася в
рiку. Антон наказав ïй бiгти за ним, щоб зiгрiтися. Дiвчина
почувала, що ноги дерев'янiють, спiдниця змерзнула й став колом. Зоська
намагалася розпитати Антона, яким образом вiн виявився поруч. Але вiн
лише вiдповiв: Так нiчого. Добре от — приспiв. А те б… Вона
не могла узяти до тями, чому вiн виявився за десятки кiлометрiв вiд
табору, на завдання ïï посилали одну, про Голубине не було й
мовлення. Бiгти незмога, але зупинятися не можна — змерзнеш.
Зоська згадала, як ранком вони попрощалися з Антоном. Вона не могла
сказати, куди йде, лише пообiцяла повернутися тижня через двi. Зоська
хотiла сказати, що ïй треба за рiчку, але спочатку, дiйсно,
потрiбно було обсушитися, i вона з радiстю вхопилася за цю спiвчутливу
допомогу. Антон знало, десь недалеко село , там можна обсушитися. Вiн
порадив переходити рiчку в лесничевки. Зоська й збиралася, але через
снiгопад заблудилася. Антон посмiхнувся: ще не вийшла iз зони й уже
заплутала. Як же ти там будеш, розвiдниця? Ïй нема чого було
вiдповiсти. Але не злякайся його, Зоська не полiзла б у рiчку, отут вуж
винити когось. На бiгу Антон оглянувся й зрозумiв, що село залишилося
встороне.
Голубин став невдоволено гарчати на Зоську, що через неï збилися з
дороги, а ïй хотiлося крикнути, що не будь його, вона не злякалася
й не полiзла б у ту рiчку, але стрималася, вирiшила, що як-небудь сама
вибереться. Антон побачив стiжок i покликав дiвчину. У сiнi можна було
обсушитися й переночувати в теплi. У першому стозi сiно злежалося й не
пiддавалося ïхнiм змерзлим пальцям, зате в другому був готовий лаз.
Антон наказав Зоське забратися в стiг, зняти мокрий одяг i загорнутися в
його кожух (кожушок). Поки дiвчина стаскивала iз себе мокрi чоботи,
панчохи, спiдницю, Антон зашпаровував лаз. Вiн весело пообiцяв, що
незабаром надихають i зможуть просушитися. Антон улiгся, пригорнувшись
до завернувшейся в кожушок Зоське. Вона запитала Антона, куди вiн iде?
Голубин вiдповiв, що ïм майже по шляху. Зоську лякало близькесусiдство Антона, вона вперше виявилася в такiй ситуацiï: з одного
боку — вiн ïï рятiвник, але що в нього на розумi, вона
не вiдала й вирiшила триматися по можливостi суворiше. Антон пообiцяв,
що незабаром Зоська зiгрiється. Краще, нiж на грубцi в хатi. Без
усякого зв'язку вiн раптом запитав, чи пам'ятає вона Заглядки? Якi
там улаштовувалися вечiрки. Ковалiв воювати й погуляти любив. Молодий
був, — вiдповiла Зоська. — А вуж немає нi
Кузнєцова, нi багатьох. - Хто знає, i ми незабаром не буде,
— вiдгукнувся Антон
Зоська мерзлякувато поежилась вiд такоï перспективи. Ïй не
хотiлося вмирати. Не можна про це думати, iдучи на завдання. Антон
погодився, думати про смертi доводиться — вiйна , а говорити не
обов'язково. Загорнувшись у кожушок, Зоська поступово зiгрiлася й стала
дрiмати
Зненацька неï розбудив голос Антона, що згадало, як добре вона
танцювала з ним, тодi й сподобалася. Вiн запитав, звiдки Зоська родом. I
вона вiдповiла, що зi Скиделя, вона там жила з матiр'ю. Антоновi знайомi
тi мiсця. Восени вiн ходив у рейд iз Кузнєцовим. Голубин запитав,
виходить, Зоська побачить iз матiр'ю, але дiвчина не знала, чи вдасться
свидеться. Адже вона не в гостi йде, а на завдання. Антон вiдповiв, що в
Скиделе в нього дружок живе. Зоська поцiкавилася, хто такий? Голубин
вiдповiв, що навряд чи вона його знає, вiн нова людина, що недавно
оселилася в тих краях. Зоська погодилася — вона адже перед вiйною
жила в Новокупцi, училася втехникуме.
Антон, повернувшись на сiнi, обiйняв ïï за плечi. Зоська
спробувала вiдсторонитися. Вiддавши ïй кожух, Антон став мерзнути,
тому мiцнiше пригорнув дiвчину до себе, вiдговорившись, що так теплiше.
Зоська похвасталася, що вона сильна, знає прийоми рукопашного бою.
Антон вiдповiв, що краще б ïй дали зброю, напевно не дозволили
взяти, так документи надiйнi
Зоська заперечила, у неï порваний аусвайс. Голубин вiдповiв, що
порваним документам бiльше вiри. Вiн зiзнався, що в нього револьвер
системи наган — самий надiйний документ. Зоське не сподобалося, що
Антон iде зi зброєю, чи знають про це в партизанському штабi?
Голубин вiдповiв: Я сам краще знаю, iз чим iти. Вiн порадив дiвчинi
триматися його, з ним не пропаде. Антон ласкаво зiзнався, що пiсля
ïхньоï ранковоï зустрiчi не мiг собi мiсця знайти, так
злякався за Зоську. Ïй було приємно, що Антон переживає
й боïться за неï. Голубин спробував обiйняти дiвчину, але вона
занадто рiшуче вiдхилила його пещення. Антон посмiхнувся: Спати будемо;
нехай Зоська не боïться його, вiн пожартував. Зоська запитала, може
бути, Антон далi пiде один? Поки перегоджу, — вiдповiв Голубин.
Вони майже посварилися, що Зоське зовсiм не хотiлося
Зарившись у сiно, Антон зробив вигляд, що заснув. Удвох пiд кожухом було
б теплiше, але вiн вiдсунувся вiд дiвчини, щоб не подумала, що заради
цього бiг за нею. Хоча вiн був чоловiк, i вона чимало тягла його
своєю юною жiночнiстю. Тепер Голубин i не пам'ятав, коли вперше
всерйоз звернув на неï увага, може бути, у Заглядках, коли танцював
iз Зоськой, або коли ïхнiй загiн залишив обжитоï табiр i
перебазувався на болото. Пiсля довгого маршу всi проголодались i
змерзнули, командир взводу видiлив трьох обладнати загонову кухню.
Двоє пiшли за водою, а Антон прийнявся за пристрiй вогнища —
топлення, воно iз запалом узявся копати, угрелся, спiтнiв i вирiшив
зняти кожушок, отут i побачив Зоську, запитав: Допомагати прийшла? Вона
вiдповiла, що такому працiвниковi допомога не потрiбна, вiдсипала йому в
долоню сушеного гороху й пiшла ладь. Тодi Антоновi подумалося: Славне
дiвчисько!
Всю осiнь були завдання, Антоновi було не до Зоськи. Голубин по натурi
був не зi слабонервних, витримки в нього вистачало. Постiйнi боï й
небезпека загартували його, не було випадку, щоб Антон злякався або
розгубився. Хоча дехто в загонi схильний був обвинувачувати його в
загибелi командира. Але там Антон не був винний нi в чому. Навпроти,
своєю спритнiстю вiн урятував чотирьох, першим вистрибнувши з
горища й крикнувши iншим: Стрибайте!
Вони, задихаючись у димi й отстреливаясь вiд полiцаïв, що насiдали,
тiльки-но пiшли. Ковалiв i ординарець рiдко стрiляли з пiдвалу, куди
полiцаï шпурляли гранати. Напевно, командир був поранений i не мiг
вискочити, але що могли зробити вони, четверо, проти трьох десяткiв
знахабнiлих бобикiв?. Голубин поважав i цiнував Кузнєцова, йому до
слiз було шкода розумного й смiливого командира. Вiдправляючись по
справах, у розвiдку, на операцiï й гулянки, Кузнєцов завжди
брав iз собою шiстьох партизанiв, у числi яких з лiта став ïздити й
Голубин. Тепер вiд цiєï шiстки, здається, нiкого не
залишилося. Спочатку було нелегко. Загiн збирався з рiзних людей —
районного активу й НКВД, червоноармiйцiв-окруженцiв, що бiгли
вiйськовополонених i мiсцевих смiливцiв. Ковалiв перевiряв людей у
боï, де вони добували зброю, показували своє вмiння й
кмiтливiсть. При Кузнєцовi Голубин командував взводом, пiсля
загибелi командира Антона понизили до рядового. До осенi люди
пообтерлись, почали воювати з толком — а отут безглузда смерть
командира. З вересня загiн увiйшов у свою темну смугу, лиха так i
посипалися на нього, одна гiрше iнший.
Загинув командир i троє чоловiк його групи, потiм пiшла й не
повернулася диверсiйна група Кубелкина. Не встигли погоревать над
кращими бiйцями, як загiн виступив громити нiмецький гарнiзон на
станцiï й потрапив пiд органiзований вогонь ворогiв — понiс
бiльшi втрати. Хлопцi зажурилися, зв'язку з Москвою не було, ходили
рiзнi тривожнi слухи про боï пiд Сталiнградом. Один раз Голубин
почув розмову Ковша, що був мiлiцiонера з Вилейки, з майором про
Сталiнград, розглядали карту зi шкiльного пiдручника. Увидя карту, Антон
уразився — Сталiнград перебував у самiй глибинi Росiï. З
розуму зiйти можна — як далеко зайшли нiмцi!.. Кiлька днiв Голубин
ходив зовсiм убитий, вiн розумiв, що доля мiста вирiшена. Так навiщо
вони отут, у цьому лiсi? Що ïм отут робити й що ïх чекає
у швидкому майбутньому? Правда, Сталiнград усе ще тримається, але
скiльки це може протривати? Все це дуже гнiтило партизана. А отут ще
пропала група Кубелкина. Голубин зрозумiв, що Зоська послано на пошуки
слiдiв групи. Дiвчина увесь час привiтно посмiхалася, здавалося,
ïï не торкають напасти. Хiба вона не догадується, що
ïï чекає? Коротка зустрiч iз Зоськой перед ïï
вiдходом на завдання перевернула все життя Антона
Серед ночi Зоська прокинулася, згадала про те, що трапилося,. Вона
посмiхнулася своïй удачi — зустрiчi з тим самим, хто вже
заронив у ïï душу iскорку iнтересу до себе. Ïй було
приємно, що за неï хтось тривожиться й переживає, може,
любить. Вона подумала, що Антон Голубин гарна людина: прийшов до
неï рятуйте! саму потрiбну хвилину
Спочатку Зоська виконувала в загонi обов'язку доглядальницi при
поранених, потiм стала допомагати на кухнi. Тепер ïï послуги
знадобилися Дозорцеву, що готовить iз дiвчини зв'язну. Це небезпечнiше,
але й почетнее, чим на кухнi. Вона вже другий раз iшла туди, звiдки не
завжди верталися
Зоська обережно вибралася зi стiжка. Навкруги стояла тиша, ледве
пiдморожувало. Дiвчина забiгла за стiжок, а потiм повернулася до лазу.
Тут було тепло, але ранком треба йти. Антон, напевно, знайде спосiб
переправитися. Зоська подумала, скiльки йому може бути рокiв? Напевно,
уже пiд тридцять, майже старих проти ïï. Незабаром угревшись,
вона знову мiцно заснула. У снi ïй було тривожно. Хтось рiдний для
неï людина була одночасно начебто ангел i диявол, вiн невловимий, i
це особливо мучило Зоську. Потiм вона побачила сон, начебто карабкается
по скелях, яких наяву нiколи не бачила, чiтко вiдчуває за спиною
безодню, марне шукає опору рукам i ногам, хоче закричати, але
немає голосу. Раптом зверху простягається ведмежа лапа з
пазурами. Зоська лякається цiєï лапи бiльше, нiж
прiрви, зривається вниз i придушено кричить. Але за кiлька секунд
до загибелi прокидається в холодному потi. Сон спантеличує й
лякає Зоську. Антона поруч уже немає — вiн
коштує зовнi й кличе неï на зарядку. Зоська квапливо
надягає напiвсирi речi й вилазить iз лазу. Антон спробував
потрапити в неï снiжком, але Зоська легко ухилилася Голубин
запросив ïï умитися снiгом: Хто першим снiгом умиється,
всю зиму простуджуватися не буде! А ну! Вiн пiдiйшов i сам розтер
ïï особу снiгом. Дiвчина невдоволено отпрянула. Антон
поцiкавився, чи висохнув ïï одяг. Зоська вiдповiла, що речi ще
вологi. Нiчого, на морозi швидко висохнуть, — заспокоïв
Антон. Вiн поступово визнал, що Зосе треба переправлятися через Нiман,
для цього ïй дали пароль. Дiвчина запропонувала Антоновi сховати
наган у стозi, але вiн вiдмовився. Зброя ще може придатися. Зоська
боïться, вона вiрить у передчуття й пророкування вiщого сну.
Антоновi смiшно, що комсомолка вiрить таким дрiбницям. Куди нiч, туди й
сон, — i викинь дурницю з голови. Але Зоська згадала, як
напередоднi нiмецькоï облави ïй приснився сон, начебто
ïï наздоганяє нiмецька вiвчарка, а ранком Кузнєцов
ледь встиг повести загiн за болото. От i не вiр у всякi забобони.
Антон вiдповiв, що життя набагато гiрше снiв, так ще командир загону
попалося непутящий — з колишнiх цивiльних. От Кузнєцов був
гарним командиром, умiв людей берегти, а не просто виконувати накази
центра. Антон упевнений, що з нiмцями воювати складно, у них сила й
мiць. Зоська була маленькою людиною, але вона вiрила в iдеали добра й
справедливостi, якi по-хамски й враз розтоптали фашисти. Вона ïх
ненавидiла за вбивство безвинних людей. I сказала собi, що жити на
одному свiтлi iз цiєю звiриною неможливо, що вона буде шкодити
ïм, як тiльки зумiє, якщо вони не вирiшать ïï
ранiше. Тому пiшла в партизани й уже вiсiм мiсяцiв немає для
неï iншого життя, крiм лiсовоï, повноï небезпеки, голоду,
холоду — крiм вiйни
Розмовляючи, пiдiйшли до рiки. Антон став шукати пiдходяще для переправи
мiсце, помiтив бобра, що дiловито снує по рiцi. Спугнутий Антоном
бобер сховався у свою хатку. Голубин побачив загату, улаштовану бобрами.
Тут можна було перебратися. Вiн перескочив на iнший берег, а Зоська
боялася не дострибнути. Тодi Голубин ступив у воду й пiймав дiвчину, що
стрибнула. Антон замочив ноги, тому сiл перемотувати онучi, а потiм
уверенна пiшов уперед, змушуючи Зоську ступати слiд у слiд. Зненацька
зупинившись, так, що Зоська налетiла на нього, Антон зiзнався, що
перебуває в самоволцi. Дiвчина злякалася, як же вiн повернеться в
загiн?
Антон вiдповiв, що тепер пiзно що-небудь мiняти. Вiн не може неï
кинути, боïться за неï. Подивившись Зоськин аусвайс, Голубин
забракував погано приклеєну фотографiю. При першiй же перевiрцi
Зоську заберуть iз цим пiдробленим папером. Зоська не знала, що робити.
Антон запропонував iти разом, вiн ïй тягарем не буде. Дiвчина
пiдтвердила: Ти тягарем не станеш, навпаки! Антон завiрив, удвох iти
надiйнiше. Зоська була в утрудненнi: як надiйти. Звичайно, з ним легше й
спокiйнiше. Але в загонi Антона чекають неприємностi, вона ж не
може прогнати його, та й не хоче. Вiн стiльки встиг для неï
зробити! Пiдбадьорившись, Зоська рушила за Голубиним
Антон упевнено йшов уперед, восени вiн уже ходив цим маршрутом. Зайшовши
в лiс, почув голосу й пiшов перевiрити. Залишивши дiвчину на узлiссi,
сам поглибився в лiс. Людей вiн побачив вiдразу, обiйшовши густий
чагарник. У санях сидiла жiнка, поруч стояв мужик, i лежала
свежеспиленная сосна. Антон зрозумiв: це сiльськi приïхали
запастися дровами. Вiн пiдiйшов i привiтався, хлопець злякався, молодка
ж без страху розглядала Антона. Розговорившись, Голубин довiдався, що
вони везуть сосну для замiни старого згнилого подруба. Молодка
словоохотливо пояснила, що вони одружилися зовсiм недавно, самi зi
Стеблевки, вона кивнула убiк: Геть отут недалече. Антон запитав про
Суглинки, i йому вказали напрямок, Острiвець теж у тiй сторонi. Голубин
попросив хлiба, i молодка вiдрiзала невелику скибу сiльського хлiба й
сала, але робила це невдоволено: самим мало. Антон вилаявся про себе: не
попросиш — сроду не дадуть. Пiдiйшов i третiй, бородатий мужик,
поцiкавився, ким Антон є? Просто людина, — вiдповiв Голубин.
Мужик сказав, що наступили важкi часи: живуть у вiчному страху. Що ж не
беретеся до зброï? — запитав Антон. Молодка розсердилася,
початку захищати чоловiка, не здатного скривдити мухи. Хлопець
знiяковiло вiдговорювався, що вiн, може, надумає пiти в партизани.
Молодка розкричалася. Антон пiшов, йому нiколи було вислухувати сiмейну
сварку. Голубин згадав, як до вiйни працював податковим агентом, багато
ïздив по районi, у нього була маса знайомих. Коли гримнула вiйна ,
колишнє життя зруйнувалося
