Мiщанська трагедiя Хеббеля Марiя Магдалина

Дiя п'єси вiдбувається в невеликому нiмецькому мiстечку
першоï половини минулого столiття. У будинку столяра Антона,
вiдомого своïми працьовитiстю й ощадливiстю, двi жiнки, мати й
дочка. Вони почали ранок iз примiряння й обговорення старого вiнчального
плаття, а закiнчили розмовами про хворобу й готування до смертi. Мати
тiльки що оправилася пiсля важкоï недуги, за це вона дякує
Богу. Вона не знає за собою нiяких грiхiв, але однаково повинна
гiдно обрядитися до небесного вiнця, поки ïй вiдпущений час
Вона турбується про сина Карловi, що i на роботу ранiше всiх iде,
i з роботи пiзнiше всiх приходить, а грошi зберегти й з толком витратити
не вмiє, вiчно в матерi просить. А в неï вистачає
грошей тiльки на скромне господарство
Мати йде в церкву помолиться за дочку, який пора замiж. Клара
спостерiгає за матiр'ю у вiкно й загадує, хто в неï
першим на шляху попадеться. Лиховiснi сни зовсiм замучили Клару, вона
почуває свою провину перед родителями. Першим виявляється
гробар, що вилазить iз тiльки що виритоï могили
У цей час до дiвчини приходить ïï наречений Леонгард, з яким
вона бачилася останнiй раз два тижнi назад, i ця зустрiч виявилася
фатальний для неï. Тодi в мiстечко повернувся Фрiдрiх, перша любов
Клари, що ïхав учитися на секретаря. У свiй час мати заборонила
Кларi мрiяти про Фрiдрiха, i обручилася вона з iншим, щоб не
засиджуватися в дiвках. Леонгард став ревнувати до Фрiдрiха й, щоб
заглушити стару любов, постарався прив'язати до себе мiцнiше свiй самий
дорогоцiнний скарб, що й зробив досить грубо. Коли Клара, почуваючи себе
опоганеноï, прийшла додому, вона застала свою матiр у раптовому
приступi смертельноï хвороби. Тепер дiвчина знає, що ïй
на бiлому свiтлi не жити, якщо Леонгард термiново не жениться на нiй,
щоб нiхто не довiдався про ïï грiх. Але батько, вiдповiдно до
своïх принципiв, вiддасть свою дочку за той, хто ïï не
тiльки любить, але й хлiб у будинку має. Леонгард заспокоює
Клару, вiн прийшов просити ïï руки, тому що тiльки що одержав
всiма правдами й неправдами завидне мiсце скарбника, а виходить, i
дружину прокормити зможе. Вiн хвастається нареченiй, як спритно й
безсоромно, вiдiпхнувши й обдуривши iншого, бiльше гiдного, домiгся
цього мiсця. Прямодушна Клара не приховує свого обурення, але
вiдтепер вона прикута до цiєï людини мораллю добропорядного
бюргерства. Але Клара не знає всiх щирих мотивiв приходу
нареченого. Леонгард почув, що майстер Антон вклав чималi грошi в справу
свого колишнього хазяïна й учителi, а той збанкрутував i вмер,
залишивши пiсля себе бiльшу сiм'ю. Леонгарду необхiдно з'ясувати, невже
грошика спливли, чи не стає Клара безприданницею
Батько вже знає про нову службу нареченого й проявляє повну
вiдвертiсть у викладi своïх грошових справ, перевiряючи його.
Майстер Антон давно зрозумiв, що втратився своïх грошей, але
прийняв для себе рiшення не стягувати ïх iз хворого старого, що
безоплатно навчив його гарному ремеслу. На похоронах майстер порвав
боргову розписку й непомiтно сунув ïï в труну — нехай
той спить спокiйно. Вражений Леонгард все-таки показує повну
готовнiсть женитися й без приданого, i чесний майстер простягає
йому руку
Тим часом у будинку збирається вся сiм'я, за винятком Карла.
Батько завжди ïм незадоволений, особливо якщо той грає десь у
карти на грошi, добутi тяжкою працею. Мати, як звичайно,
заступається за сина. А Леонгард, вiдгородившись вiд всiх газетою,
гарячково мiркує, як би йому не зваляти дурня з одруженням.
Зненацька в будинку з'являються судовi виконавцi, повiдомляючи, що Карл
посаджений у в'язницю за обвинуваченням у крадiжцi коштовностей у
будинку купця. Мати падає намертво. Скориставшись метушнею,
Леонгард тiкає. Тiльки майстер Антон iз працею зберiгає
самовладання. Вiн чекає нових ударiв долi. А от i лист iз нарочним
вiд нареченого дочки — з розривом заручин. Батько радить дочцi
забути негiдника, але, зауважуючи ïï розпач, починає
пiдозрювати негарне. Вiн змушує дочку заприсягти в труни матерi в
тiм, що вона така, какою бути повинна. Ледь володiючи собою, Клара
клянеться, що нiколи не знеславить батька
Майстер проклинає злочинного сина, паплюжить увесь свiт i самого
себе. Вiн упевнений, що в очах всiх чесних людей виглядає тепер
невдахою й ошуканцем. У майбутнє майстер страшиться заглядати, але
сподiвається, що його дочка стане жiнкою, гiдноï
своєï матерi, тодi люди простять йому провину за, що збився
зi шляхи сина. Якщо ж буде не так, якщо люди покажуть пальцями на Клару,
вона повинна знати — батько покiнчить iз собою, вiн не зможе жити
на свiтi, де люди тiльки з жалостi не плюють у його сторону. Дочка не
гiрше батька знає вдачi свого середовища й також беззахисна перед
нею. Тому вона й терзається, переступивши ïï закони.
Клара сама готова вмерти, аби тiльки батько прожив весь строк,
вiдпущений йому Богом Пiд час вiдсутностi батька Клара зненацька
довiдається, що брат обвинувачений помилково, вiн звiльнений.
Перша думка нещасноï — тепер грiх лежить на нiй
однiєï
Отут у будинок приходить секретарi Фрiдрiх, що усе ще тужить по коханiй
дiвчинi. Вiн не розумiє, що може зв'язувати ïï з досить
незавидним нареченим. А вона рветься до Леонгарду, iншого шляху нi, вiн
або смерть. Приголомшений секретар намагається удержати неï.
Тодi Клара вiдкриває йому своє серце, адже вона не
переставала любити Фрiдрiха всi цi роки, але тепер повинна зв'язати себе
з iншим. Окрилений ïï визнанням, секретар вiдразу просить
Клару стати його дружиною, iнше влагодиться. Коли ж нехитра дiвчина
зiзнається йому у своєму грiху, вiн, вiдступаючи,
вимовляє, що через таке переступити не зможе. З рiшучiстю
розрахуватися з негiдником за честь Клари секретар iде
Пiдганя слабкою надiєю, Клара йде до Леонгарду. Вона будь-що-будь
повинна стать його дружиною, щоб не звести в могилу батька. Хоча шлюб з
Леонгардом — це горi для неï, так нехай же Бог допоможе
ïй у цьому; якщо не в щастя, так хоча б у горi, якщо так велить
доля
Леонгард уже готовить пiдступи для одруження з дочкою бургомiстра. Йому
жаль Клару, але кожний повинен нести свiй хрест. Вiн нiяк не
очiкує приходу дiвчини. Клара повертає йому його лист, адже
брат виправданий, i перешкод до шлюбу немає. Вона благає
його женитися, iнакше батько довiдається про безчестя дочки й
уб'є себе. Отут Леонгард задає ïй страшне питання
— чи може вона заприсягти, що любить його так, як дiвчина повинна
любити чоловiка, що навiки зв'яже себе з нею узами шлюбу?. Як чесний i
дуже пряма людина, Клара не може дати йому такоï клятви. Але вона
клянеться йому в iншому, у тiм, що, любить вона його чи нi, вiн не
вiдчує цього, тому що знайде в нiй повну жертовнiсть i покору.
Клара обiцяє, що довго не проживе, а якщо вiн захоче ранiше
позбутися вiд ïï, то може купити ïй отрути, вона сама
його вип'є й зробить так, щоб сусiди нi про що не догадалися
Жагуче благання Клари зустрiчає холодну вiдмову. Потiм випливають
поблажливi вмовляння, обвинувачення на адресу батька, що роздарував
придане дочки. Цього Клара вже не бажає слухати. Вона дякує
Леонгарда за те, що дозволив заглянути в його душу — на саме дно
пекла, тепер вона може вмерти спокiйно. Клара прийняла рiшення й у той
же день покине цей мир.
До пребивающему в повнiй нерiшучостi Аеонгарду уривається Фрiдрiх
iз двома пiстолетами — битися за честь Клари. Негiдник гине на
дуелi
Звiльнений з в'язницi Карл приходить додому й дiлиться iз сестрою
своєю мрiєю. Вiн хоче пiти в море вiд цього мiщанського
будня, де йому дозволене лише стукати, пиляти, прибивати, є, пити
й спати. Клара рада братовi, але вона готується пiти з життя й
звертається до Бога зi словами: …Я йду до тебе, тiльки щоб
урятувати батька! Вона кидається в колодязь, сподiваючись, що люди
приймуть це за нещасний випадок. Але одна дiвчина бачила, як Клара
стрибнула сама. Батько, що довiдався про це, сприймає вчинок дочки
як своя ганьба. Дарма, що помстився за Клару Фридрих, пояснює йому
причини самогубства дочки. Вiн не зм'якшується, адже согрешившая
дочка не зумiла сховати свiй грiх i вiдгородити батька вiд
осудливоï поголоски. Занурений у своï думки, вiн говорить:
Цього миру менi вже не зрозумiти!
А. В. Дьяконова