Мiгель де Сервантес Сааведра Дон Кiхот

По формi Сервантес задумав свiй роман як пародiю на стороннiй реалiзму традицiйний рицарський роман, але вийшов за межi лiтературноï пародiï i дав глибоку критику як Середньовiччя, так i буржуазних вiдносин, що складалися на той час. Змальовуючи пригоди Дон Кiхота, одержимого бажанням встановити справедливiсть на цьому свiтi, Сервантес зiштовхує лицарський, середньовiчно-патрiархальний уклад суспiльства i гуманiстичнi iдеали епохи Вiдродження з дiйснiстю зародження капiталiстичних стосункiв.
Розповiдаючи про примхи долi свого героя, автор обєднує сатиру i гумор, комiчнi й трагiчнi мотиви, гiперболiзм власноï фантазiï та буденнi побутовi сцени.
Герой роману не прекрасний лицар-юнак, а бадьорий кiстлявий дiдуган, який повiрив, що не минули ще лицарськi часи, що можна помахом меча i влучною стрiлою встановити справедливiсть, допомогти бiдним та пригнiченим, захистити принижених та гнаних. По дорогах Iспанiï ïде лицар, готовий кожноï хвилини кинутись у бiй, захищаючи лицарську честь. Усюди вiн отримує побоï, знову встає i продовжує свою хоробру мiсiю. Але вiн не може виправити свiт: Дон Кiхот народився в жорстокi часи, коли добро i благородство не в честi, коли бiльшiсть людей боягузи. Вiн був чистим душею, коли аристократiя втратила сором, був скромним i делiкатним серед грубощiв, тримав слово, коли це нiхто не цiнив, присвятив життя високим прагненням, коли iншi тiшились власними потребами.
Iсторiя Дон Кiхота це приклад того, що не час створює людей, а люди прикрашають його, як це зробив середньовiчний iнтелiгент Сервантес i його Дон Кiхот, що не завжди в жорстокий час бувають жорстокi серця.
Фiнал роману неочiкуваний Дон Кiхот вiдрiкається вiд того, що так хоробро захищав. Сервантес розумiв недосконалiсть навколишнього свiту i усвiдомлював безперспективнiсть шляху свого непрактичного героя- романтика. Герой Сервантеса близько 400 рокiв продовжує свiй шлях духовними дорогами людства. Для одних вiн герой, для iнших навiжений. Це вiчний образ безкiнечного конфлiкту мiж шляхетнiстю бажань i неможливiстю ïх втiлення, пошуку сенсу життя i ототожнення свого мiсця в ньому.
Неймовiрна кiлькiсть прочитаних романiв навiяла дону Кехану думку стати лицарем, сiсти на коня i зi зброєю в руках вирушати на пошуки пригод, почати викорiнювати неправду i здобувати собi безсмертну славу та iмя. Вiн придумує не тiльки собi бiльш милозвучне iмя Дон Кiхот, але i свою шкапу нарiкає Росiнантом, що означає кляча, йде попереду. Вiн придумує образ дами свого серця зi солодким iмям Дульсiнея Тобоська. Посвячення в лицарi пятдесятирiчний iдальго органiзує в трактирi, вiдвiдувачi якого заради забави прийняли участь в цьому фарсi, ледве стримуючись вiд смiху
Перша спроба встановити правосуддя у Дон Кiхота була невдалою, тому справжньому лицарю був потрiбен зброєносець. На цю роль хитрий правосудець вмовив наïвного односельчанина Санчо Панса i пообiцяв, що, захопивши який-небудь острiв, вiн зробить Санчо з простого селянина губернатором цього острову.
У супроводi добродушного Санчо Панси Дон Кiхот боровся з вiтряками, уявляючи, що це велетнi, якi хочуть рознести все на своєму шляху; намагався боротися з левами, якi тихо спали у клiтцi, незважаючи на нього, i не бажали вступати в бiй з лицарем, який з Лицаря Печального Образу захотiв стати Лицарем Левiв. Кожний бiй Дон Кiхота має символiчний характер. Щохвилинно ми бачимо боротьбу з реальними i примарними силами зла, вiд когось залежимо, комусь пiдпорядкованi Та, мабуть, ось головна мудрiсть, яку можна винести з книги:
Свобода, Санчо, це одна з найдорогоцiннiших щедрот, з нею не можуть зрiвнятися нiякi коштовностi Заради свободи, як i заради честi, можна ризикувати життям, неволя є найбiльшим з нещасть, якi тiльки можуть статися з людиною.